У нашому світі багато жінок виступають за рівноправність і відмовляються визнавати, що чоловік має бути в сім’ї головнішим. Христина була серед цих дам і впевнена, що рівноправність – наше все.
Тільки так ми можемо говорити про якусь взаємоповагу в сімейному житті. За логікою все правильно, якби не одне але.
Роман виявився ще більш принциповим. Виходячи заміж за таку людину, Христина мала від початку розуміти, що на неї чекає. Але вона ніколи не думала, що зайде настільки далеко.
Хочеш рівноправності? Тоді отримуй і розпишись. Так-так, ось тут у шлюбному договорі. А він був складений дуже грамотно.
У разі розлучення Христина не могла ні на що претендувати: квартира, машина, бізнес… Усе це залишається в Романа. Але головна суть навіть не в цьому. З найпершого дня сімейного життя кожен жив за свій рахунок. Роман поставив їй умову:
Або він головний і гроші спільні
Або рівноправність у всьому і утримує вона себе сама.
Христина вибрала другий варіант, але не думала, що дійде до такого абсурду. Хоча спочатку її все абсолютно влаштовувало.
– Роздільний рахунок принесіть, будь ласка, – щоразу ця фраза звучала, коли подружжя спільно вибиралося в ресторан, і цей випадок не став винятком.
Їхні спільні друзі не переставали дивуватися тому, що відбувається.
– Дивні у вас стосунки, звісно. Романе, ти не думав, що ти чоловік і зобов’язаний платити за свою дружину – не вгамовувалася Ліза, подруга Христини.
– Ні, у нас же рівноправність і кожен платить сам за себе, – з усмішкою відповів Роман.
– Може вона, в такому разі, і шафу сама має рухати?
На це Роман нічого не відповів і, до того ж, досить вчасно підійшов офіціант, який допоміг йому уникнути відповіді.
Христина розплатилася і зрозуміла, що грошей у неї залишилося зовсім небагато, а до зарплати ще не скоро. Значить доведеться економити. Не страшно, що чоботи промокають. Відкладу покупку до наступного місяця.
І так було в них у всьому. Вони ділили витрати на продукти і на комунальні послуги. Навіть на подарунки своїм друзям вони скидалися.
Якось раз Рому і Христину запросили на весілля. Подарунок, звичайно ж, потрібно було подарувати недешевий. І в цей момент, як на зло, Христині затримували зарплату.
– З тебе 5 тисяч – без жодного збентеження вимовив чоловік, коли підрахував, на яку суму вийде загальний подарунок.
– Ромо, тут така справа… Загалом, мені зарплату затримують. Не міг би ти додати ці гроші за мене, а я б потім одразу віддала?
У відповідь чоловік лише посміхнувся і похитав головою.
– Не міг би. Значить сидиш удома.
– Ромо, я дуже хочу з тобою піти, але мені не вистачає грошей!
– Вибач, рідна, коли заробиш, тоді й підеш – з усмішкою відповів Христині її чоловік.
У цей момент жінка схопилася за голову і розплакалася. Їй було настільки прикро, що чоловік так вчинив.
Адже це були їхні спільні друзі та їхнє весілля вона чекала давно. Уже купила сукню, домовилася з перукарем і виходить все даремно.
А виною тому принциповість Романа, яка завжди вставала між ними.
– Я не розумію, до чого твої сльози… Ти ж сама завжди хотіла рівноправності. Що ж знову не так?
Христина не вгамовувалася і намагалася довести чоловікові свою правду:
– Так, але ти ж міг вибрати подарунок дешевше або дати мені в борг. Однак уперся немов рогом і ніколи не йдеш назустріч.
– Христино, ти як маленька. Ну хто дарує на весілля подарунок дешевше? А про борг – ти мою позицію знаєш. У борг я не даю нікому. Навіть родичам. Тому вирішуй свої проблеми сама.
У підсумку так вони й жили кілька років. Христина на весілля не пішла, а друзям довелося збрехати і послатися на погане самопочуття. Однак навіть не ця ситуація була найдивовижнішою.
У якийсь момент Роман вирішив поїхати відпочити. Так, на відпочинок йому дійсно вдалося накопичити набагато швидше. Все-таки у нього був свій бізнес, на відміну від Христини, яка працювала на наймі.
– Виходить, ти їдеш відпочивати без мене?
– Поїхали, якщо є така можливість.
Христина чудово розуміла, що коштів на відпочинок у неї немає. І спробувала переконати чоловіка.
– Послухай, це вже занадто. Одна справа весілля, але не відпочинок же. Зрештою, ми сім’я і маємо відпочивати разом.
У цей момент Роман розреготався.
– Послухай, так я і не проти. Але тільки домовленість дорожча за гроші. Кожен платить за себе. Якщо ти не заробила за рік на відпустку, то на що ти зібралася їхати? Платити за тебе я не буду.
– Тоді давай відкладемо поїздку і поїдемо разом, коли в мене будуть кошти.
– Ні, я не маю наміру через тебе відмовляти собі у відпустці. Без образ.
І так, він дійсно поїхав відпочивати, незважаючи на аргументи дружини.
У той самий момент Христина почала розуміти, яку дурну помилку вона зробила, коли вийшла заміж за Романа. Вона дійсно не очікувала, що їхнє сімейне життя перетвориться на цілковитий абсурд і дійде до такого.
Поки Роман був у відпустці, Христина набралася сміливості і вирішила розлучитися з ним. Справді, навіщо їй здався чоловік, якщо вона сама себе в змозі прогодувати?
Який сенс у людині, яка ніколи не піклується про тебе і не йде на поступки? Принципи завжди на першому місці.
І саме в цей момент вона дізнається, що чекає на дитину.
Роман був щасливий від цієї новини. Він давно мріяв про дитину. У якийсь момент Христина навіть подумала, що, можливо, зробила поспішні висновки і з появою малюка їхнє життя зміниться на краще.
Однак вона помилилася.
Так, коли Христина вийшла в декрет, Роман узяв зобов’язання з утримання дитини на себе. Однак одразу сказав, що не допомагатиме няньчитися з нею.
Бачте, він платить, вона опікується дитиною. Навіть якщо хочеш спати і валишся з ніг – це твої проблеми.
– Кава на допомогу. На мене не розраховуй – говорив чоловік прямим текстом.
При цьому домашні справи теж ніхто не скасовував.
Христина перестала впізнавати себе в дзеркалі. Недбалий пучок, пом’ятий одяг і вічно втомлене обличчя.
– Люба, ти хоча б до ладу себе привела. Вибач, звісно, але виглядаєш взагалі не дуже. Скоро в одному ліжку спати з тобою не буду…
У цей момент Христину почали долати різні думки.
“А що якщо чоловік справді мене розлюбить? А що якщо знайде іншу? Я ж не витримаю цього!”.
Хоча за фактом у прямому сенсі слова вона не витримувала просто зараз. Одного “чудового дня” від втоми і недосипу в неї запаморочилося в голові. Вона мало не знепритомніла.
Добре, що встигла зателефонувати мамі й та одразу ж приїхала. Інакше дитина могла залишитися у квартирі без нагляду.
– Доню, ти себе остаточно довести вирішила? Куди тільки твій чоловік дивиться?
Христина важко зітхнула і відповіла матері:
– Мамо, ти ж знаєш, у нас угода…
– Яка ще домовленість, у вас маленька дитина… А ти себе так до швидкої доведеш. У нього що, зовсім мізків немає? – не переставала обурюватися Зоя Олексіївна.
Увечері Христина вирішила поговорити з чоловіком, але бажаної підтримки від нього, як і раніше, не отримала.
– Люба, я тебе дуже кохаю і переживаю, коли ти погано почуваєшся. Але ти зрозумій, така угода. Ніхто не змушував тебе йти на цей крок.
– Ромо, я більше так не можу…
– Розумію, тоді погодься, що я в усьому головний і все буде інакше.
Така умова була схожа на шантаж, а Христина з самого дитинства ненавиділа шантажистів і на це були свої причини.Роман був занадто принциповий, щоб поступитися, і має намір до останнього домагатися свого.
– Знаєш, я більше не стану це терпіти. Скільки можна? Я не знаю жодної такої сім’ї, де дружина щоразу платить за себе. Відмовляє собі в новому одязі та манікюрі, має вигляд, як незрозуміло хто… З цим я вже змирилася. Але тобі плювати навіть на моє здоров’я.
– Це не так! – почав сперечатися Роман.
– Це так! Тому я йду від тебе! Ні до чого такий чоловік поруч, з яким як за кам’яною стіною я себе не почуваю.
Христина забрала сина і поїхала до матері. Тривалий час їх не ролучали і давали шанси на примирення. До того ж, Роман був проти. Зрештою все одно розвели.
Христина вирішила почати нове життя. До того ж, вона не хотіла, щоб у їхнього сина була подібна модель сім’ї. Так, вона помилилася, але не бажала ламати життя своїй дитині.
Розлучення було правильним рішенням і потрібно було зробити це набагато раніше.
Зоя Олексіївна допомагала доньці та із задоволенням няньчилася з онуком. Чого не скажеш про Романа, який згадував про Іванка тільки у вихідні і то не кожні. А через деякий час і зовсім перестав приїжджати.
Він жив своїм життям. Пліткували, що навіть почав залицятися до колеги по роботі. Але Христину це вже не хвилювало.
У голові було єдине запитання:
“Цікаво, в кафе вона теж сама за себе платить?”
Утім, яка різниця. У неї тепер усе інакше. Треба ростити сина і дати йому найкраще.
Добре, що зараз розвинені сучасні технології і вдалося знайти роботу віддалено. Одним словом, поступово життя почало налагоджуватися.
Коли Іван підріс, вона навіть записалася на танці, щоб якось урізноманітнити своє життя. До того ж, їй дуже сподобався її партнер по танцях Андрій.
Він був більш досвідченим танцюристом і з задоволенням ділився з нею своїм досвідом. У якийсь момент вони стали набагато ближче спілкуватися і часто листувалися вечорами.
Його зовсім не бентежило, що у Христини була дитина. Навпаки, він дуже хотів із нею познайомитися. Ось тільки вона не була готова до такого кроку.
– Може, повечеряємо сьогодні разом?
– Чому б і ні?
Христина звикла розраховувати тільки на себе і не стала сильно шикувати в ресторані.
А Андрій навіть питати не став. Замовив їй різні тістечка і з задоволенням дивився, як вона їх їла.
Наприкінці вечора він попросив в офіціанта рахунок. За звичкою Христина дістала картку, щоб розплатитися. Однак Андрій подивився на неї зі здивуванням.
– Ти мене образити хочеш? Прибери це! – наполегливо сказав він Христині.
Своєю чергою, офіціантові пояснив, що рахунок спільний.
Христина справді була здивована. Адже вона йому не дружина і навіть не дівчина. У той час, як чоловік завжди платив тільки за себе.
– Надалі запам’ятай, якщо ми прийшли до ресторану, значить плачу я і жодні відмовки не приймаються.
Однак не перевелися справжні чоловіки. І Андрій це ще неодноразово підтверджував на своєму прикладі.
Через півроку вони одружилися. Він виявився не тільки галантним чоловіком, а й турботливою людиною. Обожнював Івана, який називав його татом.
Одного дня пролунав телефонний дзвінок. Відобразився знайомий номер. Але цієї людини Христина вже не чекала.
– Я хочу бачити сина – впевнено заявив Роман.
– Дивно, що ти згадав про нього лише через стільки часу. Утім, не переживай, у нього є батько, нехай не біологічний, зате справжній.
Роман почав єхидно сміятися в трубку і сказав:
– Дивно, і хто ж тебе таку витерпів?
– Напевно той, кому важливіша сім’я, а не принципи.Спеціально для сайту Stories
У цей момент Христина скинула виклик і заблокувала його номер назавжди.
А ви як вважаєте, чи припустима така модель сім’ї? На чиєму ви боці?
