Галина Петрівна жила одна в тій самій квартирі, де вона провела все своє дитинство – в квартирі своєї бабусі. Батьки весь час працювали. За донькою мати, звичайно, доглядала, щоб вона була сита, одягнена-взута, щоб добре вчилася.
А бабуся – це інше: ласкаві руки, які витруть сльози образи, солодкі млинці, казки, розказані на ніч.
Маленька Галя любила бувати у бабусі. Вона і зараз, у свої п’ятдесят з хвостиком, немов чує її тихий голос:
– Не плач, Галю, все буде добре.
Коли Галя зібралася заміж і привела до бабусі знайомитися свого Віктора, та прийняла їх добре, напоїла чаєм з печивом, але наступного дня сказала онучці:
– Дивись, Галю, заміж вийти завжди встигнеш. Не поспішай, це не твій чоловік.
А коли Галя обійняла бабусю і поцілувала, сказавши, що вона любить Віктора, та лише похитала головою:
– Тобі жити, онучко. А Віктор – людина не сімейна.
Що вона мала на увазі, Галя зрозуміла через три роки, коли сиділа з маленьким Михайлом в декретній відпустці.
Віктор чомусь вважав, що його роль у сімейному житті зводиться тільки до заробляння грошей. Якщо Галя просила його посидіти з сином або сходити в магазин, він відповідав:
– Слухай, давай зі своїми жіночими справами ти сама справлятися будеш.
Про те, щоб допомогти дружині по господарству, розмови взагалі не було.
– Я тобі гроші приніс? Приніс. І відчепися від мене, – говорив Віктор, відмахуючись від Галі, як від набридливої мухи.
До речі, грошей Віктор приносив не так вже й багато, Галі доводилося викручуватися, щоб їх вистачало до наступної зарплати.
– Вітю, ви з Миколою разом працюєте, однакову зарплату отримуєте, чому він дружині більше грошей віддає? – намагалася запитати Галя.
– Так Микола взагалі не товариський хлопець – ніколи з нами після роботи не посидить, все додому поспішає, – відповідав чоловік. – А я, на твою думку, повинен все тобі віддавати, а потім у тебе випрошувати?
Коли Михайлу виповнилося півтора року, Галя віддала його в ясла, а сама вийшла на роботу. Купила з першої зарплати синові осінню курточку, а собі нову сукню – на роботу ходити.
Віктор це помітив, став ще менше грошей в сім’ю віддавати. Сказав:
– Сама тепер працюєш, раз на обновки гроші є, значить, і на решту вистачить.
При цьому їсти чоловік любив смачно, якщо раптом м’яса в тарілці не було, Галя отримувала догану:
– Я тобі навіщо гроші віддаю? Щоб ти мене картоплею і макаронами годувала? Не вистачає? Менше одягу собі і хлопцю купуй, ось і вистачатиме.
Коли син пішов до школи, свекруха почала говорити про другу дитину:
– Онучку хочу няньчити, давай Галино, вік у тебе вже.
Галя мовчала, а про себе думала: «З іншим чоловіком я б і доньку хотіла, а зараз сама двох не вивезу, а на Віктора надії немає». Щоб Михайло міг відвідувати спортивну секцію, вона на роботі ще півставки взяла.
А Віктор жив собі, не думаючи ні про що. Дехто зі знайомих чоловіків намагався заробити побільше, зробити кар’єру, а він вважав, що у нього і так все чудово: не голодує, на посиденьки з друзями вистачає. Навіщо ж жили рвати?
Після роботи він вечеряв, влітку виходив у двір – пограти в доміно, взимку – завалювався на диван перед телевізором. Перед сном ще раз перевіряв холодильник. Коли від батька у спадок отримав стареньку дев’ятку, став у вихідні ходити в гараж. Сином зовсім не займався.
– Михайло, ти б з батьком хоч у гараж коли-небудь сходив. Може, чогось навчився, – сказала якось синові Галя.
– Чого там навчишся? Матом лаятися і пінне пити? Мамо, я взагалі не розумію, чому ти батька терпиш? Давно б вигнала його з дому – від кота Барсика і то більше користі.
– Ну що ти, Михайле, він батько тобі, – зупинила сина Галина.
– Який він батько? Ось у Ромки – батько. І у Кирила – батько. А цей – подушка диванна.
Син закінчив школу, вступив до університету, сказав. Зараз працює закордоном, одружився. Галя їздила на весілля, а батька він не запросив.
Якось, прийшовши додому в день зарплати, Віктор заявив:
– Знаєш, Галю, я тобі більше не буду віддавати всю зарплату.
– А коли ти мені її всю віддавав? – запитала дружина.
– Ні, ти мене послухай, зараз дуже модно мати роздільний бюджет. Давай і ми з тобою будемо складатися на їжу, а решту грошей кожен буде витрачати сам.
– А ти не боїшся, що при такому розкладі ще й винен мені виявишся? – поцікавилася Галя.
– Ні, я вже все порахував, – відповів Віктор.
– Ну, добре, показуй, що ти нарахував, – посміхнулася дружина.
– Дивись: я отримую п’ятнадцять тисяч,сім віддаю тобі на продукти. Ти теж кладеш сім. Нам цього на місяць вистачить.
– Не вистачить. Ти не порахував ще господарські витрати: шампуні, мило, пральний порошок та інше – це ще дві тисячі на місяць. Так що з тебе ще тисяча.
– Добре, решта залишається у мене, і я витрачаю їх так, як хочу. Правильно?
– Неправильно. Ти ще комунальні не порахував, – додала Галя.
– Так у мене щось зовсім мало залишається. Це мені на пінне, на бензин, на те, щоб з хлопцями посидіти. А в цьому місяці у мене ще два штрафи. Не вистачить, – сказав чоловік.
– Звичайно, не вистачить. Адже ми з тобою ще не порахували оплату мені за те, що я готуватиму, пратиму і прибиратиму.
– А чому це я тобі платити повинен? Ти ж дружина, ти повинна і так це робити, – обурився Віктор.
– Це якщо чоловік дружині всю зарплату віддає, – поправила його Галя.
– Тоді я сам буду готувати, – сказав Віктор.
– Домовилися: ти мені віддаєш половину за комуналку, готуєш собі сам, переш сам, прибирати будемо по черзі – тиждень я, тиждень – ти, – запропонувала Галя.
– Зачекай, щось я не зрозумів: я повинен все робити сам і ще віддавати тобі якісь гроші? – зупинив її Віктор.
– А чого ти хотів? Ти після роботи або на дивані лежиш, або з друзями зустрічаєшся. А я приходжу додому – і до верстата? Більше так не буде.
– Тоді я розлучуся з тобою, – сказав Віктор і пішов збирати свої речі.
А ввечері їй зателефонувала свекруха:
– Що ж ти робиш, Галино? Своїми руками сім’ю ламаєш!
– А тут і ламати нічого, немає ніякої сім’ї, і ніколи не було. Так, просто жили поруч.
– Пошкодуєш! Погано тобі буде жити без чоловіка, Галино, – сказала свекруха.
Але після розлучення виявилося, що жити Галі стало набагато краще. І не тільки в матеріальному плані.
Спеціально для сайту Stories
