Вероніка сумно гортала стрічку в соціальній мережі. Тільки й миготіли фотографії її знайомих, то вони на морі, то день народження відзначають, то їдуть кудись.
Життя кипить у людей, не те що у неї. Все буденно і нудно.
Чоловік Костя давно став похмурим, нічого йому не потрібно. Робота, дім, диван. Слова доброго не скаже, уткнеться в свій телевізор, а їй прикро, ніби її й немає зовсім.
Дочка доросла, поїхала після школи, вчиться, живе в гуртожитку, хлопець є. Душа спокійна за неї, хлопець хороший, здається, збираються одружитися.
Краща подруга Ольга недавно розлучилася з чоловіком, вийшла заміж за колегу і каже, що щаслива, як ніколи. Життя заграло новими фарбами, а колишній чоловік кусає лікті, шкодує, що мало часу приділяв, ставився, як до домробітниці — подай, принеси.
А з новим чоловіком вона подорожує, по театрах ходить, квітами обдаровує її та каблучками. Суцільна романтика. Мрія просто.
Раптом прийшло повідомлення. Відкрила. Не може бути, Євген Кольченко, однокласник.
«Привіт, Вероніка. Як життя, що нового? Виглядаєш дивовижно! Останній раз бачив тебе на зустрічі випускників, ти взагалі не змінилася.
Шукав тут одного товариша і ти висвітилася,в рекомендаціях, вирішив написати.».
У Вероніки пришвидшено забилося серце. Це ж її шкільне кохання, Євген… Як же вона страждала за ним. Високий, чорноволосий, з блакитними очима. Красивий до неможливості.
Але він ніяк не відповідав їй взаємністю. Звертав увагу тільки на Інгу, першу красуню і відмінницю в класі.
Довгі тугі коси, зелені очі в обрамленні густих вій. Куди там Вероніці було з нею змагатися… На випускному він танцював тільки з Інгою.
Потім життя розкидало всіх по різних куточках країни. Десять років тому, клас зібрався відзначити двадцять років закінчення школи.
Євген був один. Сказав, що був одружений, на подив, не з Інгою. Та втекла після випускного і ніхто толком не знав, де вона. Казали, що ніби вийшла заміж за багатія і живе в Німеччині. Але це тільки чутки.
Вероніка зазначила, що Євген змінився, звичайно, як і всі вони. Набрав вагу, волосся трохи порідшало. Але в цілому залишався гарним чоловіком.
Він був люб’язний з усіма, трохи поговорив і з Веронікою. Так, ні про що. Але їй було приємно. Вона була без чоловіка, не хотіла, щоб він йшов. Нікого не знає, що йому там робити. А чоловік і не горів бажанням.
І ось тепер Євген їй написав… Дивно просто! На аватарці у неї стояла фотографія п’ятирічної давності. У кафе подруга сфотографувала її в красивій сукні, з зачіскою. Їй дуже подобалося, як вона вийшла.
У житті, звичайно, вона була не настільки приваблива, не було особливого бажання щось змінювати, і так піде.
І що їй відповісти? Все так само заміжня, нічого нового, робота та сама. Нудьга. Вероніка вирішила придумати собі інше життя.
“Привіт, Євгене! Рада, що ти знайшов мене. Я бізнес-вумен, відкрила магазин жіночого одягу, планую розвиватися в цій сфері.
Нещодавно купила Мерседес, я ж ділова жінка, можу собі дозволити. Розлучилася, бо чоловік перестав мене влаштовувати, апатичний, ледачий, мені з таким не по дорозі. А у тебе як справи? Чим займаєшся?
На подив той, відповів відразу ж.
“Круто, молодець! Ти здатна на багато чого! Я завжди вірив у тебе! Поважаю! У мене теж бізнес, торгую машинами. Але немає щастя в особистому житті.
Ти розумієш мене, напевно. Важко знайти супутника з подібними цілями та інтересами. Люблю читати класику, слухати старі платівки. Напиши, чим ти любиш займатися, крім роботи, чи є у тебе захоплення, хобі?”
І тут Остапа понесло… Вероніка почала вигадувати собі різні захоплення, щоб здаватися цікавою особистістю.
Євген був у захваті, обсипав її компліментами. Це була її зоряна година. Допізна вона спілкувалася з ним, і зі щасливою посмішкою лягла спати поруч із чоловіком, який хропів. Вона зрозуміла, як він їй неприємний. А от Євген… Ось з ним вона була б точно щаслива!
Листування тривало кілька днів. Вероніка запропонувала зателефонувати, але Євген з різних причин відмовлявся. То телефон в ремонті, то ніколи.
Ну і добре, так навіть цікавіше, коли спілкуєшся в листуванні. Якась інтрига, нові відчуття. Він дарував їй віртуальні букети, бажав доброго дня, спокійної ночі. І навіть романтичні картинки надсилав.
Серце Вероніки солодко завмирало в ці моменти. Як же вона жила раніше без цього… Чоловік вічно з незадоволеним обличчям, які там квіти і романтика… Чурбак бездушний.
Час вже зустрітися з Євгеном. Треба вирішувати. Розлучиться з чоловіком і переїде до нього. Трохи збрехала, звичайно, що у неї є магазин і машина, але скаже, що збанкрутувала або віддала чоловікові, щоб він відпустив її. Викрутиться.
Зрозуміло ж, що закоханий, треба брати бика за роги, поки теплий. Адже це її шкільна мрія, і настав час її здійснити.
Але, на подив, Євген не горів бажанням побачитися. Писав, що ще не час, він не в найкращій формі. Вирішив почати ходити в спортзал, і тільки коли буде задоволений своєю фігурою, тільки тоді вони побачаться.
Вероніка вирішила теж почати ходити в зал, в басейн. Зайва вага, целюліт, звичайно ж, не прикрашають її. Та й до косметолога треба б завітати, освіжити обличчя. І зачіску змінити.
Стане фатальною блондинкою. Чоловік помічав зміни в поведінці, але питань не задавав. Йому дуже сподобалася її нова зачіска і колір волосся.
На її подив, обсипав компліментами. Приємно, чого вже там. Але головне, що скаже Євген при зустрічі. Ось здивується…
Якось вона йшла ввечері з тренування і побачила, як два чоловіки голосно сперечалися на тротуарній доріжці. Вона спробувала обійти їх, поглянула на одного з них і остовпіла. Це був Євген.
Напідпитку, недоглянутий, у пом’ятій сорочці, брудних джинсах. Виглядав він не дуже. Шевелюра поріділа неабияк, сива, і їй навіть здалося, що від нього йшов неприємний запах.
— Євгене?! Ти що тут робиш?
— Ти хто, жінко?
— У сенсі, хто? Я Вероніка. Не впізнаєш, чи що?
— А, це ти. Не впізнав. Слухай, у тебе не буде тисячі? Треба віддати тут людині борг…
Вероніка дістала тисячу гривень із сумки і мовчки простягнула. Євген з радістю вихопив купюру і простягнув її чоловікові. Той забрав гроші і пішов.
— Ну як справи, однокласниця? Як життя? Я тобі віддам потім гроші, ти не переживай. У мене чорна смуга в житті, розумієш?
— Євгене… Ми ж з тобою спілкуємося в соцмережі, забув? Ти писав, що все добре, бізнес в тебе…
— Я писав? Ти що? Я в соцмережах не сиджу, що там робити? Я живу на повну! Я гравець, розумієш? Квартиру програв, машину, живу у батька зараз.
— А з ким же я спілкувалася тоді, якщо це не ти був?
— Звідки я знаю. Хоча, стій. Комп’ютер я віддав батькові, напевно він розважається. Він любитель соцмереж і спілкування.
Зайшов у мій акаунт, напевно, і пише тобі. Ось же! А ти й повірила! Ха-ха! Та я й не написав би тобі ніколи, навіщо? Ти мені ніколи не подобалася. На відміну від Інги. Але вона мене кинула. Ніколи не пробачу…
Вероніка в шоці слухала Євгена, покриваючись мурашками. Виходить, вона спілкувалася з його батьком… Який жах… Ганьба… Навіть не здогадалася…
Батька Євгена вона бачила пару разів. Приємний чоловік, Євген був схожий на нього. Але він старий, років на тридцять її старший, і таке витворяє…
Ось тобі і пенсіонер… Обдурив її як дівчинку. Але навіщо? Розважається так? На що розраховував?
— Передай батькові своєму, що цирк закінчився. Я його заблокую.
— Вероніко, а не даси мені ще грошей? Я віддам, чесне слово…
— Іди додому, Євгене. І припиняй грати, добром це не закінчиться…
Вероніка продовжила шлях. Ось і накрилися її мрії про світле майбутнє мідним тазом. А як вона раділа тим повідомленням, очі аж іскрилися, серце билося від емоцій.
Що ж, хоч недовго, але вона була щаслива. А вдома чекає обридлий чоловік з незадоволеним обличчям…
Зайшовши в квартиру, Вероніка відчула аромат смаженого м’яса. Зайшла на кухню, а там накритий стіл, м’ясо, салат, відварна картопля і пляшка червоного, її улюбленого.
— Вероніко, я тут це… Вечерю приготував. М’ясо тільки замовив, готовий шашлик привезли, а решту сам зробив.
— А що за свято? — Вероніка була дуже здивована. Ніколи раніше чоловік нічого не готував.
— У нас річниця, забула? І взагалі, чого ми вічно кожен сам по собі… Набридло. Ти вічно з незадоволеним обличчям, я і не чіпаю тебе, гарчиш як тигриця.
Вирішив ось виправити ситуацію. Ми ж не чужі, стільки років разом. Треба ж комусь перший крок зробити. Колись ми ж кохали одне одного, чого ж нам ділити. Дай Бог, скоро онуків няньчити будемо…
— Ой, і правда, я забула, яка сьогодні дата… Дякую, несподівано так і приємно. Зараз я швидко в душ, і за стіл сядемо.
Здивував, так здивував. Ось тобі і Костик… Може ж, коли захоче!
Весь вечір чоловік не зводив з неї очей, милувався. Вероніка вбралася в сукню, яка висіла в шафі для святкових виходів. Шашлик з червоним танули на очах.
“А що, Костик цілком собі цікавий чоловік, коли веселий і балакучий. І зовні приємний. Чого я раніше не помічала його густе красиве волосся з сивиною, мужній торс.
У новій сорочці, спеціально купив для вечора. Дуже навіть нічого чоловік… Не те що Євген… ”
Їй було соромно, що вона готова була кинути чоловіка заради красивих картинок і компліментів. Але з іншого боку, чоловік сам винен. Що заважало йому приділяти їй увагу, говорити, яка вона красива, добра, розумна.
Зводити в кіно, погуляти в парку. Багато чого ж не треба жінці. Проявити турботу, іноді приготувати вечерю, подивитися разом цікавий фільм, обговорити потім.
А вони жили кожен сам по собі. Ось до гріха мало й не дійшло… Обидва винні! Не треба замовчувати проблеми, треба проговорювати. Так і психологи кажуть. Але хто їх слухає…
— Ти чого задумалася?
— А ось чого… І вона розповіла йому свої думки, як потрібно поводитися, проявляти увагу і повагу, з обох сторін.
— Ти права, звичайно. Не пізно все змінити. Але ти краще сама скажи, чого хочеш. Ми, чоловіки, недогадливі. У кіно, так у кіно. Я на все згоден!
З цього дня їхнє сімейне життя змінилося на краще. А акаунт у соцмережі вона видалила. Треба жити реальним життям, а не віртуальним.
Спеціально для сайту Stories
