– Ганнусю! – крик Миколи з-за стіни увірвався в моє мігренєво-пігулкове напівзабуття. – Марійка знову чимось перемастила! Її треба помити!
«От і помив би, чого кричати, як потерпілий?» – пробурмотіла я собі під ніс, натягуючи на голову ковдру. Голова боліла майже весь день, а надвечір взагалі розтріщалася так, ніби вона замінила м’яч у фіналі чемпіонату світу.
До того ж, з додатковим часом та серією післяматчевих пенальті. Подумавши залишками мозку, я вирішила подрімати. Але з цими божевільними хіба заснеш? Я вже й овець рахувала, і вірші намагалася подумки декламувати.
Говорять, допомагає. Але від трубного реву Миколи вівці розбігалися в різні боки, а Шевченко та Леся Українка мріяли про смерть.
– До речі, а ти не бачила мою синю футболку? – не знижуючи гучності, продовжував Микола.
Та щоб тебе! Тим часом Марійці, схоже, набридло сидіти/стояти/лежати чи що вона там робила, замурзаною. І вона вирішила продемонструвати, що голосовими зв’язками пішла в тата, а мама у неї так і зовсім Банші.
З хвилину це пекельне чадо верещало на одному диханні – і куди в тілі дворічної дитини влізли такі місткі легені? Потім почувся шум води, і мала почала плакати вже з паузами на зітхання і схлипи, але на октаву вище.
А невдовзі її настрій чомусь повернувся на сто вісімдесят градусів, і вона залилася реготом – дзвінким, як удар молота об ковадло. Ну, принаймні, у мою голову, що вимагає пощади, прийшла саме така метафора. То що там далі?
– Ганнусю! Я чай роблю, ти будеш?
Та щоб тебе чорти побрали, ця людина взагалі вміє розмовляти нормально? Тільки й чути на весь будинок: «Ганнусю!». «Ганнусю, куди поділися мої шкарпетки?». Емігрували до Конго.
“Ганнусю, а що у нас на вечерю?”. Суп з курки, грибів та моїх останніх сил! “Ганнусю, я тут випадково чашку розбив!”. А голову свою ти не розбив? Ні? Шкода! І це Коля ще не кричить. Ну, в сенсі, репетує, але не психує.
Коли він у гніві, ієрихонські труби нервово курять осторонь. Пам’ятаю, якось він обурювався, що «задовбала ти зі своїми антистрес-розмальовками, або як їх там, доросла жінка – а сидиш тут із олівцями, що маленька дитина, краще б чимось корисним зайнялася!»
Так, може, ти ще живий тільки завдяки цим антистрес-розмальовкам! Без них тебе терпіти день у день взагалі неможливо! …І все-таки в цілому, попри головний біль і рівень децибелів навколо я шалено щаслива. Просто я не Ганнуся. Вона разом із Миколою та Марійкою живуть у сусідній квартирі.
