– У твоєї Юльки квартира вже є, тож не треба тут нюні розпускати, синку, що ми з татом тобі нічого не дали! Одружись просто з нею, і не треба буде ламати голову над майбутнім! – сказала мати синові, коли він приїхав до батьків і почав скаржитися, що вони не забезпечили йому майбутнє.
– Серйозно? Та її батьки мене там навіть прописати не дадуть, мамо! – сердився Олексій. – Я там меблями себе почуваю!
– Так іди і сам заробляй собі на квартиру тоді! – втрутився у розмову батько.
– Серйозно? А ти цінники на ці квартири знаєш, тату? Та там просто можна загнутися на якійсь роботі раніше, ніж іпотеку виплатиш!
– Щось я не помітив, що ти бодай намагався це зробити! Знайшов собі дівчисько і живеш у неї вдома! У її квартирі! Ти заробляєш скільки? Тисяч двадцять? – примружився батько, згадуючи заробіток свого сина.
– Двадцять сім! – Поправив його син.
– Ой, вибачте! Двадцять сім! Та це ж зарплата найбільшого бізнесмена! – в’їдливо сказав Данило Семенович.
– А ти, можна подумати, більше за мене отримував колись! – сердито сказав син у відповідь.
– Ні! Я цього й не казав! – заперечно помахав головою Данило Семенович. – Але, однак, я утримував сім’ю, мені дали квартиру свого часу, і я не звинувачував ні в чому своїх батьків!
– Та ти у нас святий! Батько року просто! – почав різко відповідати Льоша.
– Якщо тобі щось не подобається, то тебе тут ніхто не тримає! Біжи вимолювати у своєї дівчини грошей на кишенькові витрати!
– Мамо! Ось що він знову? Я ж реальну проблему до вас прийшов обговорити.
– Ти прийшов нити і скаржитися про те, як життя до тебе несправедливе, і що ми погані батьки, якщо не купили тобі квартиру, як батьки твоєї дівчини їй! А цей номер у моїй хаті не пройде, синку! – розсердився Данило Семенович.
– Гаразд! Все! Хлопчики, припиніть це! – злякалася Лідія Андріївна, злякавшись, що чоловік справді зараз викине сина із квартири.
– Ти як хочеш, Ліду, а я все це слухати більше не буду! Якщо йому щось не подобається, чогось хоче добитися, то нехай відірве свою п’яту точку від стільця і валить працювати, а не ниє тут у нас на кухні! – грізно сказав чоловік дружині.
– Та я ж не кажу, що ти неправий, Данило! Але просто…
– Що таке? Говорив я тобі, що його ще після дев’ятого класу треба працювати відправляти, а ти все пурхала над ним! От і виріс трутень!
– Ти неправий, Данило! Льоша ж намагається! Він просто по-іншому дивиться на життя, та й не тільки він, а все їхнє покоління! Вони ніжніші, не те що ми свого часу!
– Серйозно? А що змінилося? – Усміхнувся чоловік, почувши таке виправдання сина з вуст дружини. – Може, їм їжа більше не потрібна? Дах над головою? Одяг, взуття? Що змінилося?
– Просто зараз надто багато спокус, не те що в наш час!
– Багато спокус? Тож нехай заробляє стільки, щоб вистачало і на ці спокуси, і на те, що треба! А не біжить до нас за грошима!
– Любий… — м’яко покликала Лідія Андріївна чоловіка, закликаючи його тим самим заспокоїтись. – Дай ми з Олексієм самі поговоримо! Я зрозуміла, що ти хочеш сказати, та й Льоша також, я думаю, зрозумів! Справді, синку? – Звернулася вона до сина.
А той тільки нервово закивав у відповідь, зрозумівши, що мати хоче просто вивести батька з кухні, щоб вони поговорили наодинці. Адже Олексій ніколи не ставився до батька з любов, так, як, і сам батько не розумів свого сина, якого надміру любляча мати надто знежила своєю опікою і постійно ставила палиці у колеса, коли Данило Семенович намагався виховати з сина чоловіка.
Вона завжди говорила, що їх Олексій не такий, що їх Льоші це не треба, і зрештою цей самий їх Олексій, наслухавшись мати, яка підірвала авторитет батька в очах сина, перестав взагалі сприймати батька всерйоз.
Син тільки побоювався батька, бо він був жорсткішою людиною і завжди робив, що говорив, слів на вітер не кидав.
– Ой, та робіть, що хочете! – різко сказав їм Данило Семенович, виходячи з кухні.
– Не зважай на батька, любий. Він любить тебе, але тільки не розуміє, тому й каже так. – вкрадливо сказала мати синові, дочекавшись, поки у вітальні ввімкнеться телевізор. – Але, якщо повертатись до твоєї проблеми…
– Мамо, мені хата потрібна своя! Щоб я там був господар, а не Юлька! Вона реально мене за чоловіка не…
– Стривай, Олексій! – перервала сина Лідія Андріївна. – А ти з нею говорив взагалі про те, щоб тебе хоча б прописати там? Щоб ти міг там спокійно жити, існувати?
– Так, звичайно, ага! Тож її батьки і не дадуть на це добро! Я ж тобі казав це, коли тато зайшов на кухню! – відповів він. — Вони взагалі мене терпіти не можуть! Її батькові більше сподобалося б, якби я був як тато! – додав Льоша після невеликої паузи.
– А яким боком там її батьки взагалі, якщо квартира Юльки? – Не розуміла мати.
– Так, її, але вона оформлена на її матір, а та взагалі відьма ! – сумно і водночас злісно відповів Олексій матері. – Вона ще й проти була, кричала там як різана, коли я тільки-но заїхав до Юльки.
– Ось як? – насупилась Лідія Андріївна. – Ну, у такому разі, вихід у тебе лише один…
– Який? – Не давши матері домовити, вигукнув він.
– Якщо заробити ти не можеш, одружись просто з нею! Одружіться, і квартира автоматично стане твоєю, принаймні ти вже не на таких пташиних правах там житимеш!
– Ти серйозно? Я навіть не знаю, чи хочу я взагалі цього всього…
– Чого саме? – Не зрозуміла мати сина.
– Ну, цього, сім’ї там, дружину, дітей…
– Повір мамі, що весілля не завжди означає дітей! Поживете для себе, а там вирішиш, чого хочеш і коли! І чи хочеш взагалі! А поки просто зроби пропозицію, заяви про свої серйозні наміри! – пояснювала Лідія Андріївна синові.
– Думаєш? – запитав Олексій.
– Впевнена! Вона в тебе начебто дівчина романтична, тож не тягни гуму!
– Але, мамо!
– Що таке?
– У мене навіть грошей немає на обручку! Та я й розміру її не знаю.
– Про розмір не хвилюйся, просто подивися її каблучки, у неї їх купа, я пам’ятаю, обведи одну на листочку якось із внутрішнього боку і з цим малюнком у магазин іди!
– А гроші, де я візьму зараз? – панікував син.
– Зарплатню отримаєш та купиш!
– Ага, зарплатню! Ти хоч знаєш, скільки ці обручки коштують зараз?
Лідія Андріївна важко зітхнула. Вона роздумувала про те, як допомогти її єдиній і найдорожчій у світі людині, і тут рішення спало їй на думку.
– Так, слухай… Тільки татові не кажи!
Олексій кивнув на знак згоди і дивився на матір, як заворожений, чекаючи відповіді на свою проблему.
– Сходи в магазин з малюнком каблучки, визначся яку братимеш і дізнайся ціну, а потім прийдеш до мене, я дам скільки потрібно! Там тато відкладає потроху, я в нього візьму, а потім, як вийде – поверну! – Змовницьки сказала йому мати.
– Ой, мамулю, дякую! Дякую! – мало не закричав він від захоплення.
– Тише ти! – тупнула вона ногою.
– Вибач…
– Все! План дій у тебе є зараз – йди роби, потім прийдеш і обговоримо все інше!
– Добре! Ще раз дякую, мамулічко! – Світився від радості Олексій.
Після цієї розмови з матір’ю, Олексію знадобилося близько чотирьох днів, щоб зробити все точно так, як вона сказала.
Його дівчина, Юля, вдома була в основному тільки вечорами, коли поверталася з роботи, і тільки в цей час вона тримала свої прикраси на видному місці, решту часу вони були закриті на замок у туалетному столику, не те щоб вона йому не довіряла, просто її до цього привчили батьки.
Саме тому Олексію було непросто дістати хоча б одну з каблучок. Але він все ж таки зміг це зробити одного разу, коли вона після роботи пішла в душ.
Далі теж було все не так просто. З розміром йому допомогли визначитись, але сказали, що це не зовсім точно. А ось вибрати обручку – це було вже завдання.
Він не хотів брати дуже дорогу, якийсь бюджетний варіант йому цілком підійшов би, але вони всі стояли від десяти тисяч і більше. Тільки під кінець четвертого дня Олексію вдалося знайти непогану обручку за десять тисяч, і він одразу ж полетів до матері по гроші.
Все зробивши, купивши обручку, він вирушив додому, робити пропозицію.
Юля була дуже здивована цьому, адже раніше вони ніколи не говорили про весілля, про своє подальше життя та сім’ю, ні про що таке. Але все ж таки прийняла пропозицію вийти за Олексія, хоча й залишалися якісь сумніви в цьому. Насамперед батьківські сумніви…
Через два тижні, як Льоша з ролі простого хлопця перейшов у роль нареченого, за порадами своєї матері він почав питати Юлю:
– Слухай, а коли ми одружимося, ти зможеш прописати мене тут?
– Це ще навіщо? – Здивувалася дівчина.
— Ну, як навіщо? Ми ж одружимося, а значить, що ми маємо бути потім рівноправними господарями… — невпевнено продовжив він. – А то твої батьки, коли ми бачимося, просто зжерти мене готові… А так у мене буде захист хоч трохи…
– Олексію, ти ж прописаний у своїх батьків, я не буду тебе тут прописувати, тим більше, що моя мама цього не дасть зробити!
– Чому? Чому вони взагалі мене так не люблять? – не розумів він.
– Бо ти безініціативний! Не хочеш робити нічого більше, ніж ходиш на роботу і потім відпочиваєш вдома!
– Але ж я працюю! Це вже гідно поваги! Я не сиджу у тебе на шиї!
– Так, мабуть, але для мами з татом цього замало. Та ще й те, що я отримую більше, ніж ти, робить тобі ще менше честі! – пояснила Юля.
– Юлю, та яка різниця, хто з нас скільки заробляє, просто, коли ми одружимося, у мене має бути рівно стільки ж прав тут, скільки і в тебе! А інакше який сенс нам одружуватися? Щоб потім твої батьки мене тицяли носом тут у мої гроші, та ще й могли викинути звідси, коли захочуть самі? Це ж не діло! Правда?
– Стривай, Олексій… — зупинила його Юля. – Хто та скільки заробляє – це дуже важливе питання! І я розумію своїх батьків у чомусь, не прямо відкрито підтримую, але розумію! Я була б дуже рада, якби ти знайшов собі іншу роботу, яка більш високооплачувана, бо якщо ми зараз починаємо думати про сім’ю, а це діти…
– Та почекай ти з дітьми, Юлю! Наразі питання не про це стоїть! Мені треба бути впевненим у завтрашньому дні, щоб думати про дітей! А зараз я ні в чому не впевнений, допоки не буде підтверджено, що я тут не просто гість, який ні на що не має права!
– То зроби щось, щоб перестати бути цим гостем! У чому проблема? – не розуміла Юля.
– А так… Я ж тобі пропозицію зробив…
– Пропозицію? Це ти показав свої наміри щодо весілля, що просто хочеш на мені одружитися! Але на рахунок прописки: ні! Якщо, наприклад, мене завтра звільнять, ти зможеш нас обох утримувати хоча б якийсь час? Ні! А що на рахунок декрету, ти будеш…
– Я зрозумів! Можеш не продовжувати! – грубо перебив він свою наречену.
– Якщо ти зрозумів, то я гадаю, це питання закрите!
– Стривай! Яке питання? Із квартирою? Я не збираюся його закривати, доки мене тут не пропишуть чи не дадуть частку у квартирі! Я що…
– Ось воно, як? А одружитися ти зі мною збираєшся, якщо цього нічого не буде до весілля? – Уважно дивлячись на свого нареченого, спитала Юля.
– Ну… мабуть… — невпевнено відповів він.
Юля невесело реготнула від його відповіді. А потім сказала:
– Ми ще навіть побратися не встигли, а ти вже мою квартиру вирішив до ручок прибрати?
Льоша хотів щось ще сказати, але вона йому не дала цієї можливості і продовжила.
– То це все лише заради твоєї прописки? Заради квартири? Тобі за фактом і не треба на мені одружуватися, ти не хочеш сім’ї, я все правильно зрозуміла?
– Юлю, ні, ти що, я ж кохаю тебе! – Забелькотів Олексій у відповідь. – Просто сім’я, діти… Я взагалі не збирався поки що замислюватися про це… Це ж одразу ставить хрест на всьому… А ти ще так про це говориш, наче…
– Так я маю рацію все ж таки виходить! Тобі потрібна ні я! Ні життя зі мною! А лише квартира, тільки впевненість у твоєму майбутньому! А навіщо тоді все це було? – Вона підняла руку з обручкою.
– Як “навіщо”? Щоб ми одружилися.
– І прописали тебе тут!
– Ну… Так… — невпевнено відповів він.
– Ось уже не думаю, Олексію! Після цього ти тут прописаний точно не будеш! І правильно говорили весь цей час мої батьки!
– Що саме?
– Що ти ні на що не здатний егоїст! Що ти не станеш добрим чоловіком і батьком, бо думаєш тільки про себе коханого! – висловилася дівчина.
– Так? А як я можу думати про когось іншого, якщо я в своєму майбутньому не певен? А?! – Закричав він на Юлю. – Ти така розумна теж, тебе батьки забезпечили житлом! Подметушилися, а мої ось ні! І поки у мене не буде свого житла чи нашого спільного – я ні про що інше думати і не можу! Це, знаєш, дуже важливо для мене!
– То йди й заробляй собі на житло! У чому проблема?
– А ти заробила на нього, що мене відправляєш?
– Ні, але я не збираюся зупинятись тільки на тому, що мені дали батьки, хоч я їм і безмежно вдячна, я хочу більшого від свого життя! А ти тільки ниєш, що в тебе немає квартири! Почни щось робити, щоб у тебе з’явилася можливість жити, як ти хочеш!
– Ага, подивився б я на тебе, як ти з сім’єю та дітьми добиватимешся цього свого більшого! – посміхнувся він.
– А це цілком можливо, не повіриш! Тільки ти цього вже точно не побачиш!
Юля зняла обручку, яку їй подарував Олексій, і поклала її на стіл.
– Що це означає? – злякано спитав він.
– Те, що я заміж за тебе не піду! А ще ти тут не живеш, Олексій! Іди знайди краще іншу дурненьку, яка тебе просто так пропише у себе вдома, а ще й частку квартири відпише тобі!
– Але, Юлю …
– Без “Юлю”! – перервала вона нареченого, що не договорив. – Якщо ти зараз же не звалиш звідси, я зателефоную батькові, і тоді ти звалиш, але вже зовсім по-іншому! – суворо додала дівчина.
Льоша побоювався її батька, тож більше сперечатися не став. Він зібрав свої нечисленні речі по квартирі, що вмістилися в одну сумку, і вже перед виходом сказав дівчині:
– Ти ще пошкодуєш про те, що мене вигнала! Жоден інший чоловік не стане на тебе витрачати час, якщо ти не робитимеш те, що він …
– Ось зустріну нормального чоловіка і зроблю свої висновки сама, а ти до цієї категорії більше не входиш! І ключі залиш, не забудь!
Олексій невдоволено витяг ключі від квартири, жбурнув їх від надлишку емоцій об стіну і пішов. Виїхав назад під тепле крильце матері, думати про те, як йому ще знайти квартиру, не заробляючи на неї, бо більше йому йти не було куди.
Але вдома у батьків якраз у цей момент розкрилося те, що мати потай давала Олексію гроші з скарбнички батька, і хто зна, може, і матері, і синові тепер доведеться на двох шукати нову квартиру…
