Юлі було сімнадцять, коли вона поїхала з дому, і не в районне селище, як інші однокласниці, а в обласний центр. Страху не було, хоча раніше вона була там разів три від сили: вважала себе страшенно дорослою і страшенно хороброю.
Вона була старшою в багатодітній родині і могла впоратися з будь-якими проблемами. Взагалі-то, вона практично народилася дорослою, тому що скільки себе пам’ятала, не тільки несла відповідальність за молодших і відповідала за багато побутових питань, але й заробляла гроші, продаючи старшокласницям і вчителям колготки, які привозила тітка у величезних баулах.
Що Юля знала точно, так це те, що ніколи не вийде заміж і не буде народжувати дітей, нізащо не повернеться в село і не буде більше нічого продавати.
Вона вступила на юридичний факультет, вчилася майже краще за всіх на курсі, розуміючи, що з поганими оцінками вона далеко не піде.
У клуб вони ходили з різними цілями: іноді хотілося просто потанцювати, іноді ви пити за чужий рахунок, а ще краще поїсти. Хтось мріяв, звичайно, знайти там справжнє кохання, але в клубах кохання зустрічалося тільки підроблене, Юля це давно зрозуміла.
Того разу подружка Дарина сильно перебрала і ледве стояла на величезних підборах, запозичених у п’ятикурсниці Алі, мати якої торгувала взуттям на ринку.
До того ж стояли морози, і ноги в капронових колготках швидко перестали щось відчувати.
– Дівчата, вам куди? – запитав бритоголовий чоловік у шкіряній куртці, розпахнутій навстіж, немов ніякий мороз йому не страшний. – Може, підвезти?
Цей самий чоловік і на.оїв Дарину, тому Юля тільки зло поглянула на нього. Але тут у подруги підкосилися ноги, і вона в буквальному сенсі слова повисла на Юлі, обдаючи її таким амбре, що та сама трохи сп’я..ла.
– Та не бійся, – сказав він. – Нічого я вам не зроблю. Що, думаєш, я дівчат для розваги не зможу знайти? Та варто тільки пальцем поманити…
Дарина, стрункій фігурі якої Юля завжди заздрила, виявилася не такою легкою.
– Гаразд, – зітхнула Юля. – Нам до гуртожитку.
Чоловік подивився на Дарину і сказав:
– Та який їй зараз гуртожиток, вас виженуть звідти за аморальну поведінку. Поїхали до мене, нехай проспиться, а вранці на роботу поїду і закину вас. Та не бійся, я вам в кімнаті для гостей постелю, потрібні ви мені боляче… Ти в дзеркало-то себе бачила?
Юля образилася: вона вважала себе цілком симпатичною, зазвичай чоловіки поспішали повідомити їй про це, а цей потворою назвав!
– Дивись, я твій номер запам’ятала, якщо що, у мене дядько в структурі працює!
Байкою про дядька користувалися всі дівчата, і вона ще жодного разу нікого не підводила.
Спочатку все було нормально: чоловік, який представився Сашком, привіз їх у квартиру – простору, але не особливо багату, тож Юля заспокоїлася, вирішивши, що навряд чи це бандит або крутий якийсь, а раз так, то ризикувати не буде.
Він допоміг затягнути Дарину в гостьову кімнату, в якій стояв самотній диван, галантно відвернувся, коли Юля стягувала з подруги сукню.
– Ходімо вип’ємо чогось, – запропонував Сашко після цього. – Ну чого ти очі свої витріщаєш – я маю на увазі чай або каву.
Вони пішли на кухню, він зварив каву в турці, розпитав Юлю про те, на кого вона вчиться і які плани має на життя.
При ближчому розгляді виявився не дуже дорослим, може, років на десять старшим за них з Дариною, але все одно Юлі не подобався: ніс картоплиною, пузо вперед стирчить, губи повні, як у дівчинки.
Він нібито не робив ніяких спроб у її бік, просто базікав, і навіть коли покликав у спальню, щоб показати маску, привезену аж з Африки, Юля нічого такого не підозрювала: зазвичай хлопці відразу намагалися доторкнутися до неї, витріщалися на виріз декольте та інше, а цей і справді не дивився в її бік, немов Юля була йому зовсім нецікава.
Тому коли він вимовив наступну фразу, вона подумала, що це такий жарт.
– Гаразд, ти роздягайся, досить базікати, мені до восьмої на роботу, треба встигнути поперекидатися.
Юля дивилася на нього і нервово посміхалася, чекаючи, що зараз він скаже щось на зразок «жартую!».
– Чого посміхаєшся? Я що, папа римський, чи що, безкоштовно вас возити. Відпрацьовуй давай.
Від дотику його пухких губ Юлю мало не знудило. Вона навіть чинити опір не могла, так здивувалася.
Може, це її і врятувало. Він вирішив, що все нормально, і Юля не проти, тому сказав, що в туалет збігає, а то кава ця вічно на сечовий тисне. Як тільки Сашко зачинився в туалеті, Юля побігла в коридор і спробувала відчинити двері. Про Дарину вона не думала в той момент, аби тільки ноги не підкошувалися. Але двері не відчинялися, замок був якийсь хитрий.
«Все, я пропала!» – подумала вона.
І тут згадала, як у дитинстві ховалася від молодших: сідала в шафу, закриваючись маминим пальто, а щоб вони думали, що Юля пішла на вулицю, брала з собою взуття.
Це було ризиковано, але робити нічого: вона схопила чоботи, свою куртку і побігла в шафу, яку помітила в спальні – величезну, з дзеркальними дверцятами. Місця там виявилося більш ніж достатньо, і Юля забилася в найдальший кут, молячись всім богам, щоб Сашко її не знайшов.
Вона чула, як він шукав її, кликав по імені, перевіряв на кухні і в гостьовій кімнаті. Юля намагалася не дихати і не рухатися, хоча від страху зуби мало не стукали.
– Змилася, чи що, – почула вона його голос. – Ну і… з нею!
Коли через пів години пролунало хропіння, вона не могла повірити своєму щастю. Рухаючись повільно, немов кішка, що підкрадається до здобичі, вона міліметр за міліметром відсунула дверцята шафи і рачки вибралася з кімнати.
Спробувала розбудити Дарину, але та заснула так, що й дзвонами не піднімеш. Юля сподівалася, що проспавшись, цей Сашко не буде чіплятися до Дарини, і пішла вирішувати задачку із замком.
Відкрила вона його тільки хвилин через десять, ледве зрозумівши, як це зробити. До гуртожитку йшла пішки і замерзла так, що не відчувала не тільки ніг, але ще й рук, і обличчя. Потім виявилося, що вона отримала обмороження другого ступеня.
– Ти з глузду з’їхала, кинула мене з ним! – накинулася на Юлю подруга наступного дня.
– Сама винна, не треба було так нап…ся! Він мало не зґ…в мене.
– Та ти що? Серйозно? – злякалася Дарина. – Ой, блін. Ні, мене він не чіпав, тільки гроші взяв за ночівлю, сказав, що інакше на лічильник поставить.
– Це ти ще легко відбулася, думай наступного разу, з ким спілкуєшся!
Обидві вони тільки вдавали з себе крутих, а самі ще по-справжньому ні з ким не зустрічалися, і після цього випадку Юля довго ще в нічні клуби не ходила.
Потім пішла, звичайно. І стосунки у неї трапилися: зі справжнім коханням, як вона і мріяла, і зі справжнім розбитим серцем в результаті.
Але той випадок з бритоголовим Сашком запам’ятався їй на все життя: Юля вирішила, що раз їй пощастило, а другого шансу може вже не бути, тому була дуже обережною в усьому.
Вона і справді стала крутим юристом, правда не вийшла заміж і не народила дітей. Нічого не продавала, ні в чому не мала потреби, жила так, як уявляла собі в дитинстві. Але чомусь таке життя Юлю зовсім не радувало.
Сестри і брати, на відміну від Юлі, народили купу дітей, і племінники вічно зупинялися у неї, просили грошей у борг, дзвонили вночі, щоб Юля витягла їх з чергової халепи.
При цьому, коли Юля сама потрапила до лікарні, ніхто не зміг навіть халат і капці їй принести, так що довелося дзвонити на роботу і просити секретарку.
Самотність – ось почуття, з яким Юля опинилася наодинці в сорок два роки.
З лікарні її теж нікому було забрати: Дарина відпочивала на закордонних пляжах разом зі своїм третім чоловіком, у племінників знайшлися термінові справи.
Юля викликала таксі і пообіцяла собі в черговий раз, що не буде нікому допомагати, раз вони так з нею поводяться.
Таксист, суворий чоловік у шкіряній куртці, поглядав на неї в дзеркало заднього виду.
Коли він не витріщався на Юлю, відповідав на телефонні дзвінки, намагаючись пояснити комусь, де лежать рушники і як увімкнути ютуб на телевізорі.
– Ви б могли стежити за дорогою, – не витримала, нарешті, Юля.
– Вибачте, буде зроблено. Скажіть, а ми з вами раніше не зустрічалися?
Юля придивилася і раптом зрозуміла: зустрічалися, ще й як зустрічалися. Але сказала:
– Не думаю…
Але тут і він згадав.
– А ви в двохтисячному році не ночували у мене з подружкою? Рудою такою.
– Ні, – відповіла Юля. – Не пам’ятаю нічого подібного.
– Ну, точно, це ти! Юля, здається? Забула, чи що, Олександр! Ти ще втекла, поки я в туалет ходив…
Юля зітхнула – тільки цього їй не вистачало…
– Та ти вибач, я ж тоді напідпитку був і молодий. Ви самі хороші – сіли в машину до першого зустрічного. Як життя?
Нічого йому розповідати Юля не хотіла. Але жалість до себе, яку вона накопичувала всі два тижні, проведені в лікарні, зіграла злий жарт, і Юля вивалила на нього всі свої проблеми.
– Сумки, чи що, давай допоможу підняти, – запропонував він. – Та не бійся, що я тобі зроблю.
І зареготав.
Коли наступного дня пролунав дзвінок у двері, Юля вирішила, що це у когось із племінників прокинулася совість.
На порозі стояв Олександр.
– Я тобі пиріг привіз, – повідомив він. – Дочка спекла.
І не чекаючи запрошення, ввалився в квартиру.
Чай пили на кухні. Юля розглядала Олександра і думала: зовсім з глузду з’їхала, першого-ліпшого чоловіка в дім пускаю. А він поводився як старий знайомий: розповідав про життя, реготав, хвалив ремонт і питав, що за чай такий дивний.
– А чоловік твій де? – запитав він.
– Немає, – стиснувши губи, відповіла Юля.
– А діти?
– Теж немає.
– Хм… Така жінка і без сім’ї? Погано. Будемо вирішувати.
З огляду на те, що Олександр згадував дочку, Юля подумала, що її одкровення не будуть розцінені як сигнал до дії, і розповіла, як спочатку не хотіла сім’ї, бо в дитинстві втомилася допомагати батькам з численними братами і сестрами, а потім вже виявилося, що всі нормальні чоловіки розібрані, а з ким попало шлюб зовсім не хочеться створювати. Так ось вона і залишилася одна.
– Ну що ж, – сказав Олександр. – Доведеться брати над тобою шефство. Ти як, виїзна? Чи у тебе постільний режим?
– А що?
– Та ми з дітьми на вихідні в боулінг зібралися. Подумав, покликати тебе з нами.
– А твоїй дружині сподобається така ідея? – посміхнулася Юля.
Олександр опустив очі і сказав:
– Я вже два роки як вдівець, Юленька. Тож ми ніколи не дізнаємося відповіді на це питання.
Юля на секунду замислилася: першим її поривом було сказати «ні». А потім вирішила: що я втрачаю? І відповіла:
– Гаразд. Клич, якщо мені не сподобається, я сховаюся в шафі.
Він спочатку нічого не зрозумів і дивився на неї здивовано. А потім зрозумів і розреготався…
Спеціально для сайту Stories
