– Костя, Костя, – до кімнати забігла дружина. – Син дзвонив, зараз з дівчиною прийде.
– І що ти розкричалася? – чоловік неохоче відірвався від телевізора. – Скільки він їх вже приводив, і жодної нормальної.
– А раптом наш Ігоряша справді закохався? – на обличчі жінки з’явилася мрійлива посмішка.
– Йому вже двадцять сім, а для тебе він все Ігоряша. У його друзів діти пішли до школи.
– Наш син займає високу посаду у великій фірмі і у нього повинна бути хороша дівчина.
– У нього повинна бути нормальна дівчина, – глава сім’ї, схоже, розійшовся не на жарт. – Зараз приведе довгоногу, нафарбовану і з величезними нігтями. І ім’я якесь дурне. Наш синочок на нормальних дівчат просто уваги не звертає.
– Костя, досить бурчати. Одягни хоч джинси! Або ти в трико збираєшся їх зустрічати?
– Гаразд, зараз переодягнуся.
– Піду, чай приготую!
***
Костянтин і Люба жили дуже навіть пристойно. Чоловік працював начальником ливарного цеху на заводі. Чотирикімнатна квартира, машина, дача – всі атрибути забезпеченого життя. Син після інституту теж потрапив на хорошу роботу.
Але подружжя так і залишилося простими людьми. Їм хотілося, щоб у їхнього єдиного сина була проста дівчина, добра і працьовита, яка б народила їм онуків.
Ось тільки син приводив красунь, немов з обкладинки журналу, а потім так само легко з ними розлучався.
І ось на порозі чергова кандидатка в невістки.
Батьки вийшли в передпокій. На обличчі розчарування. Все, як завжди: красива, довгонога з величезними нігтями.
– Тато, мамо, познайомтеся! – посміхнувся син. – Це Рената.
– Дуже приємно! – з кислим виразом обличчя кивнув господар квартири.
– Дуже приємно! – повторила дружина, намагаючись зобразити на своєму обличчі посмішку. – Проходьте в кімнату.
Розсілися за стіл. Ледь ковтнувши чаю, господиня попросила:
– Рената, розкажіть щось про себе!
– Я вчуся в політехнічному інституті на четвертому курсі.
– А на якій спеціальності? – поцікавився глава сім’ї.
– Ливарне виробництво…
Батько поперхнувся чаєм і вибіг з кімнати. Дружина кинулася за ним, забігла у ванну кімнату:
– Костя, що з тобою?
– Я просто уявив цю ляльку у себе в цеху.
– Повернімося!
Подружжя знову зайшло в кімнату, на обличчях посмішки.
– Вибач! – батько злегка кивнув головою дівчині. – А чому ти вступила на цю спеціальність?
– Там був найменший прохідний бал.
– А-а-а! – кивнув Костянтин головою. – Але в ливарному цеху працювати важко, тим більше, такій красивій дівчині, як ти.
І тут кандидатка в невістки подивилася на нього такими очима, що майбутній свекор зрозумів, що ця дівчина не збирається працювати ні тільки в ливарному цеху, але і де-небудь в іншому місці.
***
Коли син зі своєю подругою пішли, подружжя одночасно важко зітхнули:
– Як завжди! – махнув рукою Костянтин. – Де він їх знаходить?
– Адже він у нас розумний.
– Спеціально чи що, він таких приводить?
Незабаром повернувся син, глянув на кислі обличчя батьків і запитав з посмішкою:
– Як я зрозумів, не сподобалася?
– А тобі вона подобається? – сердито запитав батько.
– Тату, а я поки що одружуватися не збираюся. Це ви з мамою мене квапите.
– Синку, тобі вже двадцять сім, – з кухні вийшла мати.
– Мамо, ну, не квапте мене!
– Синку, ми з татом працювали в ливарному цеху. Я на пенсії, він через рік піде на пенсію. Скільки нам залишилося жити. А нам так хочеться подивитися, як онуки ростуть.
– Гаразд, Люба, – Костянтин обійняв дружину. – Йому з дружиною все життя жити. Він ще зустріне свою долю.
***
Ігор працював у величезній фірмі, яка забезпечувала продукцією ціле місто. Він був керівником відділу логістики. Тобто, за пошук і доставку вантажів відповідав він. Робота була важка, добра сотня великих магазинів і всім щодня щось потрібно.
Його відділ знаходився в головному офісі. У відділі було тридцять співробітників, робота яких полягала в тому, щоб цілий день сидіти за ноутбуками, дзвонити, іноді їздити у відрядження. Ось тільки вся проблема в тому, що не кожного за ноутбук посадиш.
І співробітників, яких би він хотів мати, постійно не вистачало. Кожен день йому надсилали нових кандидатів, але найчастіше вони не відповідали його критеріям відбору.
І ось в його кабінет увійшла нова кандидатка, нічим не примітна дівчина років двадцяти з невеликим. Поглянувши на неї, Ігор важко зітхнув:
– Як тебе звати?
– Наталя.
– Що закінчила?
– Наш політехнічний за фахом технологія машинобудування.
– Чому сюди прийшла, а не на завод? – своїм спокоєм і незалежним виглядом вона відразу почала дратувати Ігоря.
– Тут більше платять, ніж технологам на заводі.
– А тут і ґарувати більше треба? – в його голосі пролунали злі нотки.
– А я і прийшла працювати.
– Гаразд, – він нахилився до свого ноутбука. – Ось сім програм. В яких можеш працювати?
Дівчина уважно подивилася, і її відповідь буквально ошелешила Ігоря:
– У всіх.
– Нумо сідай! – поклав перед нею два аркуші. – Ось – товар, ось – адреси. Дій!
Хвилин десять дівчина звикала до чужого ноутбука. Потім досить непогано почала вирішувати поточну проблему. І це була реальна проблема на сьогоднішній день.
Коли дівчина підняла на нього очі.
– Все, йди! – посміхнувся молодий начальник.
– Куди? – не зрозуміла та.
– У відділ кадрів. Коли тебе оформлять, прийдеш сюди!
***
Наступного дня в кінці зміни Наталя прийшла до його кабінету.
– Доброго дня!
– Привіт, Наталю! – він схвально посміхнувся. – Влаштувалася?
– Так.
– Посидь трохи! – він вказав на стіл з ноутбуком. – Сьогодні заїдемо до мене додому. Дам тобі флешку з однією цікавою програмою. Хочу цю програму тут впровадити, але… сумніваюся, що в ній легко буде розібратися. Подивишся у себе вдома. Тільки не сиди з нею всю ніч. Вивчати її завтра тут будеш. Де зараз сидиш – це твоє робоче місце.
– А де всі?
– Всі в сусідній залі.
– А чим я буду тут займатися? – запитала нова співробітниця.
– Роботою з персоналом. Завтра все поясню.
***
Мати вийшла назустріч синові, який прийшов з роботи. На її подив, він був з дівчиною, а ще більшим подивом було те, що ця дівчина так не була схожа на його звичайних подружок.
Син не встиг нічого пояснити, на його телефоні зазвучала музика. Він притулив телефон до вуха.
– Привіт! – здивовано вимовив він. – А ти де?.. Зараз вийду!
Він сунув телефон у кишеню:
– Наталю, вибач! – повернувся до матері. – Мамо, напої дівчину чаєм!
– Може я піду? – дівчина запитально подивилася на Ігоря.
– Ні, ні, Наталю, я скоро повернуся, – і він вибіг.
– Дівчино, проходьте! – схвально посміхнулася жінка.
***
Ігор був відсутній близько години. Повернувшись, вже з коридору з подивом почув, що батько про щось жваво розмовляє з Наталею.
Зайшов на кухню. Розмова відразу припинилася. Але він встиг звернути увагу на радісні обличчя батьків. Наталя встала, кивнула головою батькам свого начальника:
– Вибачте!
– Тато, мамо, у нас справи! – посміхнувся їм син.
Добрих півгодини вони сиділи біля ноутбука. Коли він все пояснив дівчині, запропонував:
– Давай, я тебе додому довезу!
– Може я сама дійду? Ви ще не їли.
– Наталю, не сором мене перед батьками!
– У тебе хороші батьки, – обличчя дівчини осяяла посмішка.
Слідом за ними в передпокій вийшли і батьки:
– До побачення, Наталю! – вимовили вони мало не хором.
– До побачення! – посміхнулася їм гостя.
***
Через півгодини син повернувся додому.
– Мамо. Я хочу їсти, – і кинувся на кухню.
Слідом за ним зайшов батько:
– Ми з матір’ю раді, що у тебе, нарешті, з’явилася нормальна дівчина.
– У якому сенсі? – не зрозумів Ігор.
– Ось і одружуйся з нею, – продовжив батько.
– Тату, ви про кого?
– Про Наталю.
– Тату, вона у мене з сьогоднішнього дня працює. Приходила у справі. Яке одруження?
– Синку, – озвалася мати. – Ми з батьком так зраділи. Думали, вона твоя дівчина…
– Ну, ви даєте! – похитав головою син, але при цьому замислився.
***
Щось цієї ночі Ігор довго не міг заснути. Такі цікаві думки в голову лізли.
Спочатку він уявив, що одружився з Ренатою, і вона переїхала жити сюди. Зі своїми величезними нігтями ходить по кухні, а мама роздратовано дивиться на неї. Ось вона надовго займає ванну кімнату… Але ніяк не міг уявити її, як вона готує обід або миє підлоги.
Потім уявив на її місці Наталю. Відразу побачив на обличчях своїх батьків посмішки. Прекрасно уявив як вона готує обід, і миє підлоги.
Потім думки стали йти в дещо іншому напрямку. Адже, в будь-якому випадку, десь через рік вони поїдуть від батьків і будуть жити самостійно.
Уявив, що Рената господиня їхньої нової квартири. Домашніх обідів чекати явно не доведеться. Потім уявив, що у них народиться дитина. У роль мами Рената так само не вписувалася.
Наталю, по суті, він зовсім не знав, але чомусь добре уявляв її в ролі господині нової квартири. Чому? Вона знайшла спільну мову з мамою, а мама любила чистоту, порядок, любила смачно готувати. Згадав тверде переконання батька, що з довгими нігтями хороших господинь не буває. І мимоволі вимальовувався образ Наталі.
Але найголовніше, що з моменту їхньої першої зустрічі він став багато думати про неї.
***
Вранці вона вже чекала на нього біля кабінету.
– Привіт, Наталю! – посміхнувся начальник відділу.
– Привіт! – і отримав у відповідь чарівну посмішку.
– Заходь! Підійшов до столу, відкрив шухляду:
– Ось запасний ключ від кабінету. Бери!
– Дякую!
– Сьогодні займайся тим, про що ми домовилися! Але спочатку познайомлю тебе з колективом.
***
Для Наталі почалися робочі будні. Вона швидко вникала в суть своєї роботи. Але відчувала, що всі незаміжні дівчата відділу ставилися до неї недружньо. І причина була в неодруженому начальнику відділу.
А ще Наталя почала помічати, що і сама мимоволі затримувала погляд на своєму начальнику. Їй подобалося, як він працює. Дивувало, що він однаково ставився як до своїх підлеглих, так і до своїх начальників.
Намагався бути однаково ввічливим з усіма, незалежно від посади. Однак часто вичитував своїх співробітників, але й з начальством лаявся. Правда, в їхній організації над ним було всього три людини.
Вона розуміла, що закохалася в нього. Але чомусь вирішила, що якщо він начальник, значить, нічого особистого не повинно бути. До того ж, які у неї можуть бути шанси перед незаміжніми красунями, як їхнього відділу, так і організації в цілому.
Але ось у п’ятницю в кінці зміни начальник відділу запитав:
– Наталю, можеш завтра вийти на роботу?
– Так.
У вихідні комусь із відділу завжди доводилося працювати. Це враховувалося при розподілі премії, тому такі виходи швидше були плюсом, ніж мінусом.
***
Наталя завжди приходила на роботу однією з перших, а в цей суботній ранок прийшла найпершою. Коли прийшов її начальник, вона звернула увагу на його зовнішній вигляд. Немов він після роботи кудись збирався, а судячи з нової зачіски і модної сорочки, явно не на ділову зустріч. І це боляче зачепило за серце.
Непомітно глянула у вікно – його автомобіля на стоянці не було.
У суботу працювали в міру необхідності, намагалися закінчити роботу якомога швидше і до кінця зміни рідко коли затримувалися.
Ось і в цю суботу, десь після полудня Ігор подивився на годинник:
– Все, Наталю, закінчуємо роботу!
Швидко зробив кілька дзвінків. Повернувся до дівчини, яка вже зібралася:
– Наталю, може, прогуляємося?
– Я… ми…, – дівчина цього явно не очікувала.
– Ходімо!
***
– Костя! – до кімнати забігла дружина. – Син дзвонив, зараз прийде з дівчиною.
– Знову чергову красуню приведе.
– А може, по-справжньому закохався? Голос у нього такий радісний.
– З усіх, кого він приводив, нормальною була тільки Наталя, і та виявилася його співробітницею.
– Наталя мені теж сподобалася, – ніжно посміхнулася Люба. – Стала б вона нашою невісткою…
– Мрієш!
– Все! Переодягайся! Піду чай готувати.
***
І ось відчинилися вхідні двері. Батьки кинулися до передпокою. Їхній усміхнений син тримав за плечі…
– Наталя? – мимоволі вирвалося у матері.
– Вітаю,Наталю! – на обличчі батька з’явилася радісна посмішка.
– Вітаю! – боязко привіталася дівчина.
– Наталю, ходімо, допоможеш мені на стіл накрити! – Люба взяла її за руку, і вони зникли на кухні.
– Співробітниця? – посміхнувшись, підійшов до сина Костянтин.
– Ні, тату, я закохався… по-справжньому.
Спеціально для сайту Stories
