Коли ми тільки одружилися, у нас не було ні кола ні двора. Я жила в гуртожитку, а мій чоловік зі своїми батьками. Вирішили, що будемо жити окремо, самостійно і потихеньку збирати на квартиру.
Все б нічого, але незабаром після весілля я завагітніла. Коли донька народилася, стало зовсім туго. В цілому, нічого нового.
Так ми переїхали до батьків чоловіка. Думали, на пару років, але вийшло не так, як гадалося. Прожили ми з ними більше 10 років.
І життя було не солодким, скажу я вам. Свекруха мене недолюблювала, відносини у нас були складні. Та й свекор зі свекрухою гризлися як собаки. Вдома постійно скандали, крики. Що я буду розповідати, непросто жилося. Мабуть, десь там наша любов і закінчилася.
Ми з чоловіком завжди мріяли обзавестися власною квартирою, облаштувати своє гніздечко. І коли підвернувся шанс, відразу ж взяли трикімнатну квартиру в іпотеку.
Іпотека на 20 років, відсотки великі, але ми вже про це не думали. Зробили перший внесок, оформили документи, а до літа переїхали в свою квартиру.
Поки займалися облаштуванням житла, все йшло непогано. Не було більше скандалів і драм, був спокій і затишок. Але через якийсь час я зрозуміла, що суть проблеми нікуди не поділася. Немає більше любові, немає почуттів.
Я не люблю його, він живе зі мною як з сусідкою. Здавалося б, чого ж ви чекаєте, розлучайтеся і не терзайте одне одного. Але є величезна проблема.
За іпотеку ми платимо лише 5 років. Залишилося ще 15. На хвилиночку, коли ми виплатимо іпотеку, мені буде 50. Але я не можу більше так жити. Ми б давно розлучилися, але що робити з кредитом і як ділити квартиру?
Поки що ми про це не говорили, але обидва думаємо про це. Ніхто не хоче поступатися, але й далі жити так ніхто з нас не може.
Незрозуміло, як правильно вчинити. Я не хочу йти з квартири. Та й чому я повинна? Зі мною ж залишиться наша спільна дочка. Можна було б розміняти, але це ж дві однушки. Чому я повинна з донькою тулитися в однокімнатній.
Жили вже так 10 років, вистачить. Але і чоловік не потягне і іпотеку, і зйомну квартиру.
Склалася ситуація, з якої виходу я не бачу. Як не крути, а хтось залишиться ображений. Але не можна ж так жити ще 15 років.
Життя проходить, а ми все тримаємося за цю нещасну квартиру. Як вчинити правильно? Що робити?
