Вони прийшли до РАГСу зовсім рано, під руку, і тут же попросили заяву на шлюб. “А де наречена?” Жінка зніяковіла. “Ми хочемо одружитися…” Я здивувалася, адже я подумала, що це мати з сином! Мені стало ніяково, і я, як можна дружелюбніше, попросила пред’явити паспорти.
Їй – 42 роки, йому – 25… Різниця –17 років. Точно – мати і син… З такою різницею у мене ще пари не було… Вона – досить міцна, збита бабця, він – худорлявий хлопець, який виглядає молодшим за свої роки… Наша прибиральниця, не приховуючи свого невдоволення, почала обурюватися:
– Не соромно тобі, ти ж йому в мамці годишся, він же від тебе при першій нагоді втече, зовсім совість втратила…
– Тітко Шуро, припиніть ці розмови, це не наша з Вами справа… Не лізьте…
Вона ж все не вгамувалася, і поки вони писали заяву, все бурчала, крутячи своєю шваброю. Я прийняла заяву. Наречена працювала кухарем у виправній установі, наречений – безробітний. Вона – вдова, він – неодружений. Я призначила місячний термін і вони пішли.
Наступного дня мене викликали до директора. На мене надійшла скарга від вчорашніх нареченого та нареченої, в якій вони написали про непрофесійну та негідну поведінку співробітників РАГСу. Я написала пояснення, упустивши Шуру, але усно пояснила про репліки нашої прибиральниці.
Я тут же вибачилася, і інцидент був вичерпаний. За місяць вони прийшли на реєстрацію. Удвох, без свідків. Я провела ритуал, привітала їх, дозволила поцілуватись. І тут вони буквально забули про мене і злилися в такому пристрасному поцілунку, що мені стало ніяково, і я вийшла із зали. Вони звідти вийшли лише за… пів години. Віддаючи документи, я просто спитала:
– А де ви познайомилися?
-На зоні… Я там кухарем працюю, а Володя відбував покарання там. Він з сиротинцю. Часто допомагав мені на кухні. Ось ми і зійшлися.
– А діти у Вас є?
– Син і чоловік у мене загинули в аварії. Я 8 років як овдовіла. Володя мене повернув до життя. Я розумію, різниця велика, але нам добре разом. Я ще й при надії зараз…
-А за що він сидів?
– Ні за що. Він же вразливий, захистити його нікому, ось на нього й понавішали нерозкриті крадіжки. Ми вже в колонії точно знаємо про це… А за скаргу вибачте… мені просто стало прикро, що перед Володею ваша прибиральниця мене принизила…
Я віддала їй документи, і вона пішла. Десь за півроку з’явився сяючий Володя. “У мене народився син!” Я поставила необхідні штампи, видала документи і спитала його про дружину.
-А ти її кохаєш?
– Звичайно, кохаю. Я з Ларисою пізнав ласку, любов, ніжність. Іноді вона мені нагадує маму, але я відразу відганяю цю думку. Я її ніколи не кину. Без неї я просто пропаду.
– А ти влаштувався на роботу?
– Так, звичайно, малярничаю, вона ж тепер сидітиме в декреті. Сім’ю годувати треба…, – з цими словами він пішов. …
Через п’ять років Лариса з’явилася із чарівним малюком та… рішенням суду про розлучення. Виглядала вона дуже добре.
-Що, Ларисо, не склалося? Сама на розлучення подала, бачу… Про причину питати не буду…
– У мене все просто чудово. Так, Володя пішов від мене давно. Не витримав крику Ігната. Став ревнувати мене до власного сина. Мабуть, люлбові вже я йому не додавала.
За тиждень Лариса прийшла з якимось солідним чоловіком, який дивним чином був дуже схожий і на Володю, і на Гната. Я зазирнула до паспортів. То був батько Володі! Іноземець, австралієць… Звідки, адже Володя дитбудинку?
Лариса розповіла, що Володя важко захворів, далася взнаки важка робота, фарби, цемент… Те, що в нього є батько, вона навіть не знала.
– Я пішла до дитячого будинку за довідкою, щоб відправити його на лікування, адже такі діти мають пільги. Переглянувши його особисту справу, я побачила, що там є кілька листів… від батька. Я була в такому ступорі. В особистій справі у колонії у Володі про це жодного слова.
Мати після розлучення забрала Володю до бабці за місто і не давала бачитися йому з батьком. Позбавила його батьківських прав, хоча сама незабаром спилася, і після смерті бабусі 13-річного Володю відправили до дитячого будинку.
Через те, що батько був позбавлений своїх прав, його листи до Володі не доходили. Дякувати Богу, хоч їх не викидали. Я вирішила написати йому листа, в якому дала номер домашнього телефону. І він зателефонував! В Австралії він живе понад 15 років, досі неодружений, своя майстерня з ремонту побутової техніки.
Почувши про хворобу сина, він уже за десять днів був тут. У нього багато тут зв’язків… Володю вдало прооперували… Ми вже загалом і не жили з ним, він жив у мого батька та брата, у приватному будинку… А Кирило Володимирович зупинився у мене і з рук не спускав Ігната, все дивуючись схожості з сином… Володю дратував Ігнат, а Кирило… Кирило Володимирович розчулюється всім його витівкам… Коротше, ми зійшлися…
– Оце кіно! Боллівуд якийсь…
-Так тепер Гнат – Кирилу Володимировичу і онук, і пасинок чи що?
– Начебто… Наш шлюб із Володею, я тепер зрозуміла, був помилкою… Але без неї я б не знайшла щастя, про яке давно мріяла…
Уся сім’я незабаром поїхала на інший континент. От тільки як вони там влаштуються – жінка з колишнім чоловіком, який є сином її нинішнього чоловіка та молодшим сином, онуком другого чоловіка та свекра одночасно… Та ще дружина, мачуха… Головне, що всі щасливі!
