Маленька Женечка дуже любила свою маму. Тата в неї не було, і мама була цілим світом для неї.
Мама в неї була класною. Вона була доброю, веселою, багато всього знала і намагалася весь свій вільний час приділяти своїй донечці.
Женя відповідала їй взаємністю. Була слухняною і позитивною дівчинкою, не закочувала істерик, давала мамі відпочити і багато їй допомагала. Коли мама мила посуд, Женечка завжди стояла поруч із нею, тримаючи рушник у руках. Вона дуже добре витирала кожну тарілочку, кожну чашечку, а потім ставила на стіл.
А ще Женя вміла витирати пил. Вона піднімала кожну річ на столі чи комоді, і проходилася ганчірочкою. І мама її завжди хвалила.
Жили вони добре. Женя ніколи не страждала від відсутності тата. Вона не знала, де він, але її і не надто це хвилювало. Вона взагалі не розуміла, навіщо потрібен ще хтось, коли в тебе така хороша мама.
Дівчинка ходила в садок. Вранці вони з мамою рано вставали, готували легкий сніданок, а потім одягалися. Мама допомагала Жені вибрати вбрання, а Женя їй. І мама прислухалася до її думки.
– Як ти думаєш, яка блузка мені пасуватиме більше: ця чи ця?
Жені здавалося, що мамі все пасувало, але треба було вибрати. І вона робила цей складний вибір.
– Ось ця, синя!
– Ти маєш рацію! Вона чудово поєднується зі штанами.
Женя часто бачила, як плачуть її друзі, коли їхні батьки приводять їх у садок. Вони вчіпляються у свою маму і не відпускають її. А їхні мами злилися, казали, що спізнюються на роботу.
У Жені з мамою такого ніколи не було. Женя розуміла, що мамі потрібно працювати, щоб у них були гроші. А Жені потрібно ходити в садочок, щоб вчитися і гратися.
Тому вони завжди міцно обіймалися і говорили одне одному слова любові. Іноді в Жені щипало в носі, тому що їй не хотілося так надовго розлучатися з мамою, але вона думала про те, як вони зустрінуться ввечері, і їй одразу ставало легше.
Вихідні вони проводили дуже весело. Їздили в зоопарк, ходили в кіно, вечеряли в кафе. І багато-багато розмовляли. Женя завжди відчувала себе такою дорослою, коли розмовляла з мамою, адже мама обговорювала з нею все на світі.
– Як думаєш, який краще нам купити посуд? – запитувала вона в доньки. – Білі тарілки чи сині?
– Мені здається, білі будуть дуже красивими, – відповідала Женя.
– Напевно, ти маєш рацію. А що щодо завтра? Куди ми з тобою підемо?
Загалом, вони жили в злагоді та мирі. Женя іноді чула, як мамині подруги говорили їй, що вона дуже добре виховала доньку. Адже вона така спокійна і так допомагає їй. А мама завжди відповідала:
– Просто ми любимо одне одного і піклуємося. У нас же нікого більше немає.
Так і було. У Жені не було бабусь і дідусів, мама казала, що вони пішли на той світ. Жені трохи сумно від цього було, але їй вистачало і мами. І вона навіть не уявляла, що якась чужа людина може бути їй близькою.
Одного разу мама забрала Женечку із садочка, і дівчинка помітила, що вона якась задумлива. Вони менше говорили, та й мама майже не посміхалася.
– Матусю, що сталося? – запитала Женя. Таке запитання завжди ставила їй мама, коли Женя сумувала.
– Доню, нам потрібно серйозно поговорити. Як дорослим, добре?
Женя кивнула. Вона ще не розуміла, що це за розмова така буде, але нутром відчувала, що вона виявиться не з приємних.
Мама купила морозиво, а потім, коли вони сиділи в парку на лавочці, мама розповіла новину.
– Женечко, мені запропонували роботу. Хорошу роботу, за яку мені платитимуть багато грошей. Ми зможемо з тобою купити все, що захочемо.
– Це ж чудово! – тут же вигукнула дівчинка. Вона одразу уявила, як мама купує їй велику ляльку і рюкзак із блискітками, як у її подружки Марії.
– Так, чудово. Але проблема в тому, Женя, що мені потрібно буде двічі на тиждень їздити в інше місто. Із ночівлею.
Женечка уважно подивилася на свою маму. Як вона ночуватиме не вдома? А як же вона, Женя? Звісно, вона доросла, але не настільки, щоб прийти самій із садочка, приготувати вечерю, а потім самій лягти спати.
– А я сама буду? – тихо запитала дівчинка.
– Ні, звісно, ні! Я хочу найняти тобі няню. Яка буде забирати тебе з садка і ночувати з тобою. Зате всі інші дні я працюватиму з дому, зможу раніше забирати тебе додому. Ми можемо іноді навіть садок прогулювати!
Остання частина дуже подобалася Жені. Коли вона хворіла, вони з мамою були вдвох удома, і це було дуже здорово. Але ось історія про няню її дуже налякала.
Женя ніколи не залишалася з кимось, крім мами. І вона не уявляла, як це буде. А щось нове завжди лякає.
– Ти так зможеш? – запитала мама.
Як завжди, вона радилася зі своєю донькою. І Женя зрозуміла, що це рішення набагато серйозніше, ніж білі тарілки або синя блузка. Від цього рішення багато що залежить.
Їй дуже хотілося відповісти, що вона так не зможе. Що їй страшно, що їй не хочеться залишатися з незнайомою людиною. Але вона бачила, що мамі важливо, щоб вона була сміливою.
Тому, опустивши голову, Женя тихо відповіла:
– Звичайно, матусю.
Няню вибирали довго. Жені ніяка не подобалася, але мама проявила терпіння.
І ось прийшла жінка, яка одразу посміхнулася дівчинці, яка запитала в неї про друзів і про улюблену страву. І Жені вона здалася веселою. Та й мамі, начебто, сподобалася.
Перший раз, коли няня забрала дівчинку з дитячого садка, все було добре. Вони поговорили, потім удома повечеряли. Няня дозволила подивитися мультики і прочитала Жені казку перед сном. А вранці вони вирушили в садок. Щоправда, вона не запитала в Жені, у чому та хоче піти, але дівчинка не дуже засмутилася. Все ж таки вона не мама.
А ввечері Женю забирала вже мама. Дівчинка і не думала, що буде так сильно сумувати, але сьогодні їй навіть у садочку не весело було. Їй хотілося, щоб день швидше закінчився, і мама увійшла в групу. І коли це сталося, Женя повисла на ній і навіть трохи розплакалася.
– Як минув твій день із нянею? – запитала мама дорогою додому.
– Усе добре. Ми трохи погуляли, потім поїли, потім лягли спати.
Було видно, що мама дуже задоволена, адже вона теж переживала.
Вдруге Женя залишилася з нянею вже спокійніше. Щоправда, Жені хотілося погуляти після садка, але няня не дозволила.
– Ні, підемо додому, – досить різко сказала вона.
Женя не звикла сперечатися, з мамою ж це й не потрібно було. Тому лише мовчки кивнула. Але трохи засмутилася.
На вечерю була картопля, яку Женя не любила.
– А немає чогось іншого? – запитала вона.
– Ні. Якщо ти не голодна, можеш не їсти.
Женя хотіла їсти, тому стала колупатися в картоплі.
Увечері вона попросила няню пограти.
– Я втомилася, а ти, напевно, і в садку награлася. Подивися мультики.
І знову Женя не сперечалася. Хоча, їй здавалося, що в перший день няня була добрішою.
Коли мама знову запитала в Жені, як пройшов її день, дівчинка не стала розповідати, що їй не дуже сподобалося. Вона знала, що мама засмутиться і буде переживати. Але ж нічого поганого не сталося.
Третій раз був ще гіршим. Няня накричала на Женю, бо та випадково пролила молоко.
– А я тобі казала “не крутись!”, – розлютилася вона.
Мама ніколи не кричала на неї. Навпаки, коли траплялася така ситуація, вона посміхалася і казала, що з усяким може трапитися. І немає приводу засмучуватися через дурниці.
Але Женя знову нічого не сказала мамі.
Що далі, то менше дівчинці подобалася її няня. Вона зовсім не хотіла з нею гратися, не посміхалася, лаяла за найменшу провину. Навіть перестала книжки читати перед сном. А ще сказала дуже образливі слова:
– Тобі вже п’ять років, час і самій вчитися читати! А ти лінуєшся!
Женя не лінувалася, просто поки що в неї не дуже добре це виходило.
Мама ж стала помічати, що її донька стала менш веселою і відкритою. Але вона думала, що це через мамину роботу. Що Женя просто дуже сумує.
А якось, коли вони залишилися з мамою, Женя впустила морозиво.
– Матусю, вибач, – тут же злякано промовила вона.
– Донечко, та нічого страшного! Зараз дістану тобі нове, а це приберемо. А потім підемо пограємося.
І Женя, не витримавши, розплакалася. Вона не хотіла засмучувати маму, але й зберігати в собі секрет виявилося дуже складно.Вона розповіла, що няня з нею не грається, що вона лає її за пролиту воду, що готує їй те, що Женя не любить. І гуляти після садка вони не ходять. І навіть розповіла, що няня назвала її ледачою, бо Женя погано читає.
– Чому ти мені раніше не сказала? – запитала мама.
– Я не хотіла тебе засмучувати. І не хотіла, щоб ти переживала.
– Зайчику, – сумно посміхнулася мама, – найбільше на світі мене засмучує не робота, а коли тобі погано. Ти повинна завжди говорити мені, якщо тебе щось не влаштовує. І ми разом знайдемо рішення.
Няню звільнили. Мама хотіла і сама знайти іншу роботу, але, обговоривши це з Женею, вони спільно вирішили, що можна спробувати знайти нову няню.
– Тільки якщо щось буде не так, обов’язково мені скажи! – попросила мама. І Женя їй пообіцяла.
Наступна няня була літньою жінкою. Дуже доброю і люблячою дітей. І Женя її полюбила і навіть зрозуміла, що значить мати бабусю.
Вона пропрацювала в них два роки, а потім мама змінила роботу. Але навіть після цього вона іноді сиділа з Женею і допомагала їй з уроками, коли та пішла до школи.
Багато хто говорив мамі Жені, що не можна підлаштовуватися під дитину, що нічого страшного та няня не робила, просто не потурала примхам її доньки.
Але мама була впевнена, що ця позиція неправильна. Що головне в сім’ї – спокій і турбота. І, так, вона буде підлаштовуватися під свою доньку, тому що вона – головне в її житті.Спеціально для сайту Stories
