Ніхто в класі й не підозрював, що між Вірою та Настею існує невидима ниточка. А вона була.
Віра — найкрасивіша й наймодніша дівчина серед випускних класів.
Завжди в оточенні свити обраних подруг, закоханих однокласників. Зразкова дівчинка з ніжною посмішкою, яка йшла на золоту медаль, вміло маніпулюючи не тільки прихильністю до неї вчителів, але й вірними своїми шанувальниками. Завжди поруч був той, хто допоможе відповісти або навіть виконати завдання.
Їй нічого не коштувало привернути до себе будь-кого і без жалю відштовхнути. Зірка, одним словом, чия думка була вирішальною у визначенні статусу однокласників.
Але об Настю вона відразу «зламала зуби» і, щоб не втратити свій авторитет, вважала за краще просто не помічати цю бунтарку.
Настя прийшла в їхній клас наприкінці вересня, але так особливо ні з ким із дівчат не зблизилася.
Не брала участі у шкільних заходах, навіть на вечори не ходила. Хлопці, щоправда, прийняли її, але як свою. Вона навіть іноді вибігала з ними на перерві за ріг школи, але в розмови особливо не вступала.
Зухвала й різка. Відстояла право ходити на заняття не в спідниці. Казали, що в неї є старший брат, але немає матері. Може, тому в ній так мало жіночності, — обговорювали її зовнішність манірні модниці з оточення Віри.
Прості джинси, але дуже круті кросівки замість пристойної спіднички та акуратних туфельок — ось такий імідж бунтарки, доповнений косим чубчиком та кольоровими пасмами волосся.
З її іміджем навіть завуч змирилася. Бунтарка. Що з неї взяти? З навчанням проблем немає, і добре. Скоро випуск, не варто нерви собі псувати через неї.
А Настя не була бунтаркою. Вона була просто стійкою, до того ж одягнена у броню. Як би смішно це не звучало, але триматися їй допомагали її круті кросівки.
Вони якимось дивом їй трапилися на «розпродажі» в секонд-хенді. І навіть там коштували багато. Дуже багато, але Насті вдалося вмовити продавчиню притримати їх на касі.
Заради них вона вигребла свої заощадження, приховані на «чорний день». З такими кросівками будь-які джинси та куртка будуть виглядати круто! І на цьому вже можна буде економити.
І нічого, що ці гроші вона збирала все літо, відкладаючи з кожного заробітку. Хапалася за будь-яку роботу. І собак вигулювала, і розсаду квітів по клумбах висаджувала, навіть підлоги мила в під’їзді місяць.
Зате тепер ніхто не посміє вважати її в новій школі жебрачкою, не стане жаліти чи насміхатися. А доповнити імідж було зовсім просто — ножиці, пара тюбиків фарби — і ось косий чубчик та кілька кольорових пасм.
Вони з батьком переїхали до нового району вимушено. Ще навесні вони змінили звичну і рідну квартиру на маленьку двокімнатну, щоб розрахуватися з адвокатом.
Адвокат був хороший, але дорогий. Зате брат отримав найменший можливий термін. Тільки ось батько зовсім зламався, став прикладатися до чарки ще більше, тому Настя могла розраховувати лише на себе.
Вже три роки, як не стало мами. Батько звинувачував себе, адже саме він тоді сидів за кермом, звинувачував себе й у тому, що Вітька — брат Насті — зв’язався з бандитами, — не доглянув за ним.
Він звинувачував себе у всіх бідах, що за три роки з цілком благополучної родини залишилися лише руїни.
Він звинувачував і вживав, намагаючись заглушити свою провину. Звісно, бували періоди прояснення, і тоді колишній провідний інженер влаштовувався вантажником або двірником у найближчий магазин.
Але надовго його не вистачало. Тож усі господарські справи та передачі братові лежали на плечах цієї «бунтарки».
Які там танці та вечірки? Уроки та робота. Будь-яка робота — хоч роздавати флаєри в костюмі сосиски, хоч замість батька прибирати сніг з під’їзних доріжок біля службового входу в магазин.
А Віра? З Вірою теж було не все так просто. У школі вона була принцесою і маніпуляторкою. Вдома маніпулювати владною матір’ю їй навряд чи вдалося б. Як і вітчимом.
І шафи, і холодильник у їхньому домі ломилися. Вона мала вдома все. Крім свого слова і своєї думки. Тому імідж «зірки» був її бронею.
Ніхто не знав, як вона відчайдушно заздрить такій незалежній Насті, адже та може дозволити собі ходити в простих, але зручних джинсах, наплювавши на правила та умовності. Сперечатися з завучем і взагалі робити, що хоче!
Того вечора вона знову думала про Настю. Її, напевно, не змушують з порога звітувати за отримані оцінки, не дорікають за вкладені в неї гроші, не змушують готуватися до ненависного історичного факультету в університеті. Вона розважається десь, а Вірі доводиться бігати до репетитора.
Їй і на думку не спадало, що ця «незалежна» зараз сидить на заскленому колишніми господарями балконі й білим маркером замальовує подряпини, що з’явилися на її єдиній парадній парі взуття (адже не можна вважати літні сандалі взуттям у листопаді?).
Приведе в порядок і піде вигулювати вівчарку з сусіднього будинку. Невеликі, але ж гроші! А поки зафарбовує і чекає, коли в квартирі заспокоїться і засне батько.
А для прогулянок з Рексі чудово підходили черевики брата, якщо взути їх з двома вовняними шкарпетками, до речі…
Рексі й тягла Настю з усією своєю дурістю невихованої собаки. Яке там виховання, якщо господарям немає часу навіть на прогулянку зі своєю собакою? Черговий ривок, і ноги Насті у великих черевиках брата роз’їхалися по сніговій каші, що в місті часом називають першим снігом.
Незграбне падіння здається смішним лише у відеороликах, а в житті це боляче й прикро. А ще й принизливо, якщо в цей момент за тобою спостерігають. І не хто-небудь, а Віра — визнана «зірка» класу, яка, напевно, завтра все докладно рознесе по школі через своїх підлабузників.
І треба ж було їм зіткнутися в цьому занедбаному сквері! Що ця вискочка робить тут увечері?
Але що це? Ніякої насмішки, ніякої зверхньої посмішки. Підбігла і простягає руку, щоб допомогти.
– Ой, яка красуня, – з захопленням і заздрістю дивилася на вівчарку Віра, поки Настя намагалася струсити з себе все, що набрала з доріжки. – А я все життя хочу собаку, тільки мені не дозволяють.
– Вона не моя, я вигулюю її за гроші, — автоматично відповіла їй Настя, і тут же вже була готова прикусити собі язика за відвертість. Але слово не воробей, та й Віра якось з розумінням кивнула.
– Я б теж так хотіла, якщо вже своєї немає. Ну, гаразд, бувай. Мені треба бігти, а то запізнюся на заняття і отримаю по повній. Якби ти знала, як мене вже нудить від цього контролю…
Але не йшла, тупцювала, поглядаючи на Рексі. А та прикинулася вихованою собакою і терпляче чекала, коли знову продовжиться їхній біг з перешкодами.
– А можна я погладжу?
Настя знизала плечима. Рексі, хоч і не дуже вихована, але в глибині собачої душі була доброю собакою. Нехай гладить, нічого страшного.
У школі не було ніяких чуток про підробіток, про падіння новенької. Все було як раніше. Для всіх інших. Тільки між дівчатами вже простяглася ниточка. Вони навіть привіталися поглядом. Швидким і непомітним для інших.
Потім було ще кілька вечірніх зустрічей. Час вигулу Рексі та занять Віри цьому сприяли, а маршрут дівчата все ж обирали самі. Щоб перетнутися, щоб зміцніла ця ниточка взаєморозуміння.
При всій своїй різниці, обидві дівчини були в душі самотні, а одна в одній бачили те, чого не вистачало обом.
Потім зустрічі стали вже регулярнішими, якось дійшло до того, що Настя з Рексі проводжали Віру до будинку репетитора з історії у непарні дні. А у парні дні Віра виходила у сквер, відстоявши вдома право на півгодинну прогулянку між підготовкою до іспитів.
І тоді вони разом намагалися виховувати Рексі, отримуючи задоволення від спілкування, пізнаючи одне одного ближче, забуваючи про свої проблеми, які все сильніше тиснули на обох.
Віра не знала, як донести до матері, що вона вже ненавидить історію, що два роки мріє вступити на факультет журналістики. Що вона дуже втомилася від тотального контролю та постійної муштри вітчима.
– Розумієш, він колишній війс..овий, якому бракує армії, і він приніс усі її правила та статути до нашого дому. Усі по лінійці, усі по струнці, без права голосу. І якщо матері це подобається, то я вже зади.аюся!
А Настя… Настя шукала і не знаходила спосіб, як достукатися до свого батька, розбудити того – колишнього тата. Главу сім’ї, відповідального і люблячого. Грошей катастрофічно не вистачало, як би Настя не намагалася заробляти й економити. Платежі, посилки братові з’їдали все, а батько наче й не помічав.
Він багато чого не помічав. Якщо його не нагодувати, він навіть не помітить. І те, що вона дівчина зі своїми потребами, він теж не бачив.
Підкорявся її вказівкам, викручувався. Крав у неї з сумочки гроші, коли не вистачало на пляшку. А потім розмазував сльози і сидів на кухні до ранку, розмовляючи сам із собою.
Скоро його знову звільнять, і що тоді? Магазини в окрузі вже закінчувалися, куди його ще могли б взяти вантажником або двірником.
А адже він був висококласним фахівцем! Але після тієї фатальної аварії, яка забрала життя мами, а його на кілька місяців поклала в лікарню, він не зміг повернутися до колишнього життя.
Здавалося б — у дівчат зовсім різні проблеми. Тільки знаменник був спільним — самотність вдома. Самотність у душі. Тому вони й цінували ці хвилини відвертості. Можна бути самою собою, зняти внутрішню напругу.
Це Віра запропонувала знайти колишніх колег батька, колишніх друзів родини.
– Твій батько сам відгородився від усіх, вони ж навіть не в курсі ваших проблем? Що втрачаєш, шукай контакти, зараз це не проблема. Я можу допомогти через соц.мережі.
І у Насті вийшло! Батькові вистачило курсу лікування у психотерапевта куди його майже силоміць привіз його колишній начальник. Він же взяв його і на роботу, нехай на випробувальний термін, нехай не в колишню компанію, а у фірму до свого брата, але батько ожив!
А Настя, яка повеселішала, наполягла на розмові Віри з мамою.
-Тільки не вдома, а виведи її на прогулянку. Ну, по магазинах, потім зайдіть у кав’ярню, і спокійно поговори з нею по душах. Вона ж думає, що все робить правильно, ти ж жодного разу їй не казала, що тобі погано!
Вона й про твою мрію не знає, а ти справді будеш найкрутішою журналісткою. Як тобі вдалося мені допомогти – без тебе я б нікого не знайшла, не змогла б нічого пояснити!
Та й слів підібрати, щоб батькові кинулися всі допомагати. Я справді в тебе вірю, ну давай – спробуй!
І Віра спробувала. Звернулася до мами через дитячі спогади, коли поруч був не вітчим, а тато, коли вони всі ще були щасливі й ніхто ніким не командував.
Її вольова й навіть сувора мама дозволила собі розплакатися й уперше за довгі роки ніжно обійняла доньку.
А далі Віра розповіла їй про свою мрію, про конкурс молодих журналістів, де її робота була визнана однією з найкращих. Мама пообіцяла підтримати.
У школі їх, як і раніше, пов’язувала лише невидима ниточка, майже непомітна для стороннього погляду. Ну що може бути спільного між зіркою з власною свитою та бунтаркою?
Хоча, яка з Насті бунтарка? Вона собі вже й туфлі красиві купила на весну. Не такі круті, як її кросівки з секонд-хенду, але красиві й елегантні. Та й фарба з волосся майже змилася…
