Тещу Ілля Петрович недолюблював. Це була дивна жінка з якимись своїми поняттями. Нікого, крім себе, вона не любила і вважала себе центром всесвіту.
А скільки підлості з її боку вони з дружиною пережили, то й зовсім не злічити. Пригадую, Ілля зі Світланкою були ще зовсім молоді, теща в листі покликала їх жити до себе:
«Ну чого ви там сидите у своєму містечку, ні роботи, ні дому! Ось у нас — інша справа! Роботи валом і зарплата хороша. На перший час житлом забезпечу, так і бути. А якщо Ілля на завод влаштується, то і квартиру дадуть».
Вони були молоді і послухали, приїхали. Вже через тиждень Ніна Степанівна показала характер.
— Ось вам в холодильнику поличка, свою їжу сюди кладіть.
— Що нам туди класти, мамо. Ми останні гроші на переїзд витратили, — відповідала Світланка.
— Я вже тиждень вас годую. Чоловік твій третій день у пошуках роботи, так нічого і не знайшов чи що?
— Сьогодні з заводу повинні дати відповідь. У них там співробітник на пенсію йде, місце звільняється.
— Не візьмуть його як будете далі? Він же безглуздий, одні вуса на обличчі, а інтелекту нуль.
— Не кажи так, Ілюша мій господарський і добрий.
— Так, добрий. У тебе он пузо на лоб лізе, а він навіть забезпечити вас не може.
Світланка опустила очі і замовкла. Сперечатися з матір’ю було марно. Поки вони живуть у неї, доведеться терпіти всі уколи і причіпки.
Так тривало півроку. Іллю все ж взяли на завод, а через місяць з’явився їхній син Льошка.
Спочатку Ніна Степанівна була рада, навіть на виписку купила онукові новий костюмчик і брязкальця. Перші два дні допомагала дочці з дитиною справлятися. Але потім почалися безсонні ночі: дитина мало спала і багато плакала.
— Ой, сил моїх немає, чого він кричить весь час? У мене голова зараз трісне! — кричала Ніна Степанівна.
— Не знаю, мамо. Сама вся змучилася. Може, молока мало, — переживала Світланка.
— У вас всього мало: і молока, і мізків! Приїхали на мою голову! Мені на роботу завтра, а я знову не спала.
Тоді Ілля наказував дружині одягати дитину і йшов з нею на вулицю, гойдав її на руках. Бувало, по півночі так блукав. Вранці чоловік йшов не виспавшись на роботу.
Ремонт у квартирі тещі був старий, а молодим хотілося затишку. І ось вони вирішили якось освіжити свою кімнату.
Думали, Ніна Степанівна буде задоволена. Поки вона була на денній зміні, поклеїли шпалери на стіни, повісили нові штори.
Вийшло світло і красиво, Світланка пурхала по кімнаті як метелик. Навіть Олексій в цей день був усміхненим і майже не плакав. Але відчуття наближення неприємностей висіло в повітрі.
— Що це таке? — підняла крик Ніна Степанівна, коли прийшла з роботи.
— Мамо, ми вирішили трохи оновити обстановку.
— А хто вам дозвіл дав? Ще й дивний такий малюнок на шпалерах. Що це за моторошні трояндочки? Мені це не потрібно!
Ангельському терпінню прийшов кінець! Господарями себе уявили? Обживають вони мою квартиру! Геть! — кричала жінка.
Світланка закривала вушка Льошці.
— Та що ж ви так кричите? Шпалери як шпалери. Штори новенькі. Стало точно краще, ніж було! Світліше! Ми не претендуємо на ваші метри! Скоро мені дадуть квартиру від заводу і ми з’їдемо!
— Ні! Зараз же!! Ні секунди чекати не буду! Забирайтеся!
— Мамо, та що ж ти рідну дочку на мороз виженеш? З немовлям? — заридала Світланка.
— У друзів переночуєте!
— Та яка ж ти мати після цього? Як я тобі повірила, знову? Ти мене ніколи не любила! У дитинстві завжди на бабусю кидала, своє життя влаштовувала! Але жоден чоловік з тобою довго не витримував.
— Ух, невдячна! Я їх півроку терпіла, кут дала, роботу завдяки мені знайшли. — кидала в них речами Ніна Степанівна. Було схоже, що вона зовсім збожеволіла.
Ілля мовчки зібрав усі речі і повів плачучу дружину з дитиною. Вони сіли в під’їзді на сходовій клітці і стали думати, що далі робити.
На ніч їх пустили колеги Іллі, а потім вони орендували невелику кімнатку в однієї доброї старенької. Плата була скромна, а жити стало набагато спокійніше. Незабаром їм від заводу дали квартиру.
***
Минуло багато років, у Іллі та Світлани народилася ще донька. Вони вже виїхали з міста, купили будинок в області і спокійно жили.
Ніна Степанівна неодноразово напрошувалася до них у гості, і ці дні в родині були пеклом. Якщо вони відмовлялися її приймати, скаржилася всім родичам, в результаті винаймала житло неподалік. Приходила вечорами і соромила їх перед сусідами.
— Люди добрі, подивіться! Мати до них приїхала, а вони і в будинок її не пускають. Світлано, пусти маму! Я за онуками скучила!
Іллі ставало соромно, і він відкривав.
— Знову ви без запрошення, Ніно Степанівно!
— Хіба матері потрібно запрошення, щоб дочку відвідати? — гордовито заходила в будинок жінка. І тут же займала весь вільний простір.
— Ну і ремонт! Як не було смаку у вас, так і не з’явилося! Пам’ятаєте, як ви мені кімнату зіпсували?
— Ми, мамо, пам’ятаємо, як ти нас з дитиною на мороз вигнала на ніч! І знущалася над нами весь час, що ми з тобою жили. А ще пам’ятаю, що в моєму дитинстві ти мною і не займалася! Я завжди була у бабусі.
— Хто старе згадає, тому око геть! Чим пригощатимете? Я тут, діти, подумала, навіщо мені в місті жити, я ж на пенсії давно? Час до землі свої кісточки переміщати! Буду сюди переїжджати, ближче до вас і онуків!
— Як? — Світлана впала на диван.
— А ось так! Що мені там одній робити? Набридло самій там жити! Фруктів і овочів свіжих на старості років поїсти хочу!
— У нас ви жити не будете! — суворо заявив Ілля.
— Не дуже і треба! У мене трикімнатна квартира, продам і будинок куплю собі тут.
Наступного дня Ілля зі Світланою повернулися додому, у передпокій вибігла донька Марія зі словами: «Там бабуся готує!»
— О, проходьте, робочий народ! Зараз вечеряти будемо! — защебетала Ніна Степанівна.
— Мамо, хто тобі дозволив тут господарювати?
— А що було робити? Я прийшла: діти самі, їсти нічого. Ну ти й господиня!
— Дітям вранці видали гроші на їдальню!
— Гляньте, здорова жінка, а діти в їдальні їдять? Я тебе хіба так виховувала? Як тільки вусатий від тебе не втік!
— Припиніть мене так називати! — сказав Ілля.
— Все, досить! Сідайте за стіл краще! Нам потрібно обговорити дещо.
— Що це? — з огидою заглянула в тарілку Марія, — Я це їсти не буду.
Льоша теж відсунув їжу від себе подалі.
— Тю! Які гидливі!
Світлана заглянула в тарілку: макарони з тушонкою і картоплею разом.
— Навіщо ти все разом зварила? Таке тільки свиням подавати!
— Свєта, поглянь, — Ілля дістав із сміттєвого відра бляшанку. — Та це ж собачі консерви!
— Мамо, ти що, корм для тварин купила?
— Як собачий? Я взяла баночку тушонки по акції в магазині!
— Боже, чим ти хотіла нагодувати моїх дітей? — зарепетувала Світлана, — Навіть слухати тебе не хочу, йди з нашого дому!
Ілля випровадив тещу і зачинив за нею двері. Вона ще довго стукала в двері. Пішла тільки тоді, коли пригрозили викликати поліцію.
— Що ж нам робити, Ілюша! Вона нас змучить тут!
— Знаю, знаю! Давай думати, куди нам тікати від твоєї скаженої матері! Спокою від неї ніде немає. Льошці скоро вступати. Поїдемо, значить, разом з ним. Змінимо адресу і нікому не скажемо.
— Та як же їхати? У тебе така хороша робота! І у мене колектив славний. Так не хочеться!
— А що робити? Вона ж зі злісності сусідній будинок купить і буде до нас щодня ходити!
— Навіть не знаю, що і робити!
Наступного дня Ніна Степанівна підкараулила Свєту після роботи.
— Ой, слава Богу, думала, що ти вже пішла. Майже годину стою чекаю!
— Я не буду з тобою розмовляти, мамо! Іди геть! — пришвидшила крок Світлана.
— Та, стій, донечко! Зачекай, я не можу бігти. Допоможіть мені квартиру продати, сюди переїхати, будинок купити, а я потім на вас його відпишу, га? Я вже літня, догляд потрібен.
— Ні, мамо, нам нічого від тебе не потрібно, сама розбирайся!
— Жодної поваги до матері! Не будеш допомагати, позбавлю спадку! Зараз піду на роботу, розповім твоєму начальнику, що ти матір зовсім покинула! — кричала їй услід жінка.
Олексій вступив до університету в Дніпрі, і вони всією сім’єю переїхали за ним. Адресу нікому з родичів поки не сказали. Через рік вони дізналися, що Ніна Степанівна не встигла нікуди переїхати, сильно захворіла і не може ходити.
Спочатку її до себе забрала молодша сестра, але витримала тільки місяць. Довелося оформитися в будинок престарілих. Але і звідти вона продовжувала дошкуляти родичам, щоб дали адресу дочки.
Але ніхто не знав, куди переїхала сім’я Світлани.
Свою квартиру від злості Ніна Степанівна відписала державі.
Спеціально для сайту Stories
