Катя поспішала додому. Сьогодні їй зателефонувала стара знайома і дуже дивним голосом запитала, чи знає дівчина останні новини від матері.
Почувши негативну відповідь, жінка пообіцяла скинути всю інформацію на пошту через пару годин.
Дівчину трясло. Нехай востаннє вона бачила матір років п’ятнадцять тому, ще до переїзду в іншу країну разом з батьком, але… все-таки рідна людина… І якщо з нею щось сталося… Або ще гірше, з маленькою сестричкою…
“Катя, мені дуже важко повідомляти тобі таку страшну новину, але Лізочку збила машина. На жаль, лікарі не змогли нічого зробити.Пізно до них потрапила. Твоя мати в цей час розважалася на дачі з черговим коханцем.
Я була впевнена, що Таня тобі повідомила, але коли ти не приїхала на похорон, зрозуміла, що ти нічого не знаєш.
Щиро співчуваю. ”
Ліза… Лізочка… Маленька світла людина, якій тільки минулого місяця виповнилося вісім років. Дівчинка, яка майже все своє коротке життя прожила з бабусею, адже матері вона була потрібна тільки для оформлення допомоги і рідкісних сімейних фотографій…
– Кет, – пролунав стривожений голос батька, який побачив дочку в стані, близькому до істерики. – Що сталося? Тебе хтось образив?
Чоловік кинув короткий погляд на монітор, прочитав лист і мовчки обійняв дівчину. Де взяти слова, щоб втішити людину, яка втратила близького родича? Та й Лізочку було шкода до сліз. Малятко всі канікули проводила у них.
– Я поїду до матері, – рішуче вимовила Катя, швидкими рухами витираючи сльози. – Нехай вона мені пояснить, що маленька дитина робила на дорозі одна. Чому мені не повідомили. І, нарешті, чи поніс винний покарання.
– Упевнений, вона від тебе просто відмахнеться, – Ніколас пирхнув, згадуючи колишню дружину. Зараз він щиро не розумів, чим його зачепила Тетяна, та так, що він прожив з нею довгих шість років.
– Вона ніколи не визнає свою провину, ти ж знаєш.
– Тоді поговорю з бабусею, – сердито тупнула ногою Катя. – Ліза з народження у неї жила, чому в результаті вона опинилася у матері?
– А ти не знаєш? Тетяна в черговий раз зібралася заміж. Чоловік їй попався забезпечений, але схиблений на сімейних цінностях. Він впевнений, що діти повинні жити з матір’ю, адже тільки так вони можуть отримати гідне виховання.
О, цю розмову з колишньою дружиною, що відбулася пару місяців тому, він запам’ятає надовго. Тетяна зажадала, щоб Катя повернулася жити на батьківщину. Мовляв, поки вона неповнолітня, то повинна жити з нею. Так її наречений каже.
Ніколасу тоді коштувало великих зусиль не накричати на так звану «матір». Хіба жінка, яка не пам’ятає дату народження власної дитини, має право називатися матір’ю?
Адже Каті на той момент було вже дев’ятнадцять…
– Я не знала, – пробурмотіла дівчина, без сил опускаючись на найближчий стілець. – Ні, що вона збиралася заміж, я чула. Не особливо повірила, якщо чесно. Але те, що вона забрала Лізу…
– Я забронюю тобі квиток, тільки дурниць не роби.
– Я всього лише хочу знати, хто винен. І щоб цього лихача покарали.
******
Рідне місто зустріло дівчину неласкаво. Вітер, дощ, температура п’ятнадцять градусів…
Насамперед дівчина закинула речі в готель і вирушила до місцевого відділення поліції. Адже вони вже повинні щось знати, чи не так?
Мабуть, Катя занадто звикла до правоохоронної системи країни, в якій зараз проживала, і тепер була вкрай неприємно здивована. У поліції не було нічого! Як їй сказав слідчий – свідків немає, камер немає, це явний глухар.
Як це – немає свідків? Лізу збили на околиці невеликого села, яке розташовувалося буквально в кілометрі від дачі, на якій розважалася її мати. Там живуть в основному літні люди, які виглядають на будь-який шум! І тут ніхто нічого не бачив?
Катя в це не вірила. Тому наступного ж ранку вона вирушила в те саме село, щоб поговорити з місцевими жителями.
Першим їй на очі потрапив вельми бадьорий дідусь, що виходив з невеликого магазинчика. Дівчині знадобилося півгодини, щоб переконати його розповісти правду. І то, повторювати що-небудь в поліції він навідріз відмовився.
– Є у нас тут селище, – дід Михайло аж скривився весь, – елітне. Бачила, напевно? Всі будинки суцільно двоповерхові і вище. Так ось є там один хлопець, син дуже відомої особистості. Ганяє на сріблястій машині, людей лякає. Їде спочатку тихо, а коли ближче під’їжджає, як піддасть!
Тільки й встигай відскакувати. Півроку тому моя сусідка через таку ось розвагу ногу зламала. Ми до дільничного, так мовляв, і так. А він як почув прізвище, папку свою зачинив і пішов. Наостанок дав пораду – мовчати і не зв’язуватися.
Катя слухала уважно, запам’ятовуючи навіть найдрібніші деталі. Якщо їй прізвище так і не скажуть, доведеться дізнаватися самій.
– Ну, ми і мовчали. – Дідусь важко зітхнув. Його нудило від власної слабкості. – А син сусідки мовчати не став. Звернувся кудись, в газету написав. І де він зараз, знаєш?
– Де? – перед очима дівчини промайнули десятки картин, одна страшніша за іншу.
– У лікарні. Весь переламаний. А до нас навідалися і пригрозили, що якщо ще раз рипнемося, все село спалять. Так що вибач, дівчинко, ніхто тобі тут нічого не скаже.
– А ви впевнені, що це він? – Катя не здавалася. Їй потрібно було знати правду.
– Упевнений, – тихо промовив дід Михайло, озирнувшись по сторонах. – Того вечора він тут ганяв. Тільки зазвичай він пару годин круги навертає, а тут через півгодини вже помчав. Більше машин того вечора не було. Але я тобі нічого не говорив.
Ту дівчинку мені шкода, але своїх дітей мені шкода більше.
Більше він нічого не сказав. Як і решта жителів села. Вони тільки відмахувалися і поспішали сховатися в будинку.
******
Особу хлопця на сріблястій машині вдалося встановити до смішного просто. Ним виявився двадцятирічний син крутого бізнесмена, і, судячи з усього, у татка були досить широкі зв’язки. Він підчистив за сином весь бруд і тепер посадити лихача було просто неможливо.
Катя це прекрасно розуміла. Навіть слідчий їй відкрито, нічого не боячись, заявив, що нічого у неї не вийде. І сказав не лізти не в свою справу.
Акуратно, можна сказати ювелірно, Катя збирала інформацію на Романенко Іллю, який до своїх років встиг багато чого накоїти.
На нього кілька разів заявляли дівчата, звинувачуючи в досить серйозних злочинах, але кожного разу вони забирали свою заяву.
Хлопець вважав себе недоторканним, і це страшенно дратувало Катю. Дратувало, що йому зійшов з рук такий страшний злочин. Вона вирішила помститися.
Життя за життя.
Так адже буде справедливо, чи не так?
*****
Красива, ефектна блондинка в короткій червоній сукні відразу привернула увагу Іллі . Дівчина сміялася над дурними спробами познайомитися і кидала на нього оцінювальні погляди.
– Як звати прекрасну незнайомку?
– Кет, – мило посміхнулася дівчина і… відвернулася. Іллю це сильно зачепило.
– Можу я сподіватися на те, що ти приділиш мені трохи своєї дорогоцінної уваги?
– Можливо. Ну, якщо для початку представишся.
– Ти про мене не чула? – здивовано запитав хлопець.
– А повинна? Ти що, зірка естради? Відомий спортсмен? Музикант?
– Я – Ілля Романенко.
– І? – Катя зневажливо хмикнула. – Це має мені щось сказати?
– Мій батько дуже відомий у цьому місті. Та й не тільки в цьому.
– Так це батько, – дівчина знала, як привернути до себе увагу таких розпещених хлопчаків.
– А я скоро займу його місце, – Ілля був ображений, на його прізвище не купилися. Тепер він точно повинен зробити цю дівчину своєю.
– Пригостити тебе?
– Спробуй…
Катя успішно привернула увагу мажора. Зараз для неї головним було утримати його на гачку…
– Ілюха собі таку красуню відхопив, – заздрісно зітхав друг Іллі. – Вона його серйозно зачепила. Уявіть, він досі свою блондинку не вмовив, а вже два тижні минуло.
– Та годі? – сміялися інші. – Старіє, мабуть.
А Іллю ці жарти дратували. І коли Катя погодилася повечеряти у нього вдома, він просто тріумфував. Скоро він витре носа своїм друзякам.
Вечір був досить приємним. Дівчина повільно тягнула келих червоного, сміялася над його жартами, стріляла оченятами. А потім… Потім Іллі стало зле.
– Виклич швидку, – попросив він Катю, але та навіть не поворухнулася. І з якимось науковим інтересом дивилася на муки хлопця. – Та блін, де мій телефон?
– Я його розбила. Ніхто тобі не допоможе, Ілля Романенко . – Катя дозволила собі посміхнутися. – Вранці знайдуть твоє охолоджене тіло, а патологоанатом констатує передозування. І справу швидко замнуть, адже твій батько збирається стати мером. Йому не потрібні скандали.
– Всі знають, що я тебе до себе покликав, – вимовив Ілля, з жахом розуміючи, що не може навіть поворухнутися.
– А я скажу, що ти прийняв якісь таблетки, став поводитися неадекватно, а я злякалася за своє життя і втекла. У кишені твоїх штанів знайдуть пакетик з цікавим вмістом і твоїми ж пальчиками.
Я громадянка іншої країни, мене навіть допитувати особливо не будуть. Ще й грошей підкинуть, щоб я мовчала і не розтрубила гарячу новину журналістам.
– За що?
– За маленьку дівчинку Лізу, яку ти збив і поїхав. Життя за життя…
Через пару годин бліда дівчина була в готелі. Її трясло. Вона щойно в… людину. І нехай він цього заслуговував, але… Чим тепер вона краща за нього?
З нею так і не зв’язалися. Це було навіть дивно. Газети рясніли повідомленнями про трагічний відхід сина кандидата в мери, висловлювалися різні версії. Але її ім’я так і не прозвучало.
Через пару днів Катя повернулася до батька, і єдине, що вона йому сказала, це те, що злочинець поніс заслужене покарання…
Спеціально для сайту Stories
