– Не хочу я нікуди йти, Дімо! – відмовлялася Лариса від прохання чоловіка. – Що взагалі за мода така збиратися жінками у вашому сімействі, поки чоловіки їдуть на риболовлю? Я б краще з вами поїхала, ніж сидіти в цьому зміїнніку!
– З нами? – усміхнувся Дмитро словам своєї дружини. – І що ж ти там робитимеш? Нігті фарбувати і скиглити про те, що тобі незручно, бракує комфорту і взагалі, треба б відвезти тебе додому?
– Якої ж ти про мене думки “хорошої”, любий мій! – образилася трохи Лариса на чоловіка. – Я взагалі-то з п’яти років із батьком і братами на риболовлю ходила влітку, коли ми на дачі в бабусі жили! А в чотирнадцять тато навчив мене стріляти ще! Давно, щоправда, не тренувалася, але не думаю, що згадати буде складно!
– Ого! Та ти в нас практично амазонка! – засміявся Діма знову.
– Смійся-смійся! Але коли тобі в чоло зараз прилетить склянка – не скаржся! – ніби і пожартувала вона і ні одночасно.
Лариса не хотіла сперечатися і сваритися з чоловіком, бо він же ніколи не здогадувався про ці її таланти, та й вона сама ніколи не говорила, бо її не питали. Ось Діма і сприйняв усе це скептично і з гумором. Але після фрази про склянку трохи вгамувався, а то хіба мало що…
– Я серйозно! Не хочу я їхати спілкуватися з твоєю матір’ю і дружиною Ігоря! Мені це не треба! – знову сказала вона.
– Минулого разу ти працювала – всім було зрозуміло, чому ти не приїхала, а зараз мама вже знає, що ти у відпустці, і чекає на тебе, Ларисо! Тож з’їзди хоч один раз, і будеш уже робити висновки! Не думаю, що там буде так страшно, як ти собі це малюєш!
– Ти думаєш, що мені просто страшно? – здивувалася Лариса такій оцінці.
– Ну… Так!
– Чого мені там боятися? – засміялася вона. – Маму твою, чи що? Або дружину твого брата? Не неси дурниць, будь ласка!
– А в чому тоді проблема? – продовжував не розуміти Діма.
– Я вже з ваших сімейних урочистостей зрозуміла, що Іра повністю підлаштовується завжди і в усьому під твою матір, навіть не під Ігоря, як чоловіка, а саме під матір вашу! І вона так само хотіла мене вже починати підминати під себе! Висловлювала свої невдоволення в деяких моментах, очікуючи, що я тут же кинуся виправляти те, що їй не подобається, як це робить Іра постійно! І, мені це дуже і дуже не подобається, знаєш!
– Та ну, Ларисо… Не така в мене мама! Ти зараз просто якусь відьму, тираншу описуєш! – заперечно похитав головою Діма, але трохи напружився, задумався, почав згадувати різні ситуації поведінки своєї матері.
– Я ні тираншу описую, любий, і ні відьму, а просту середньостатистичну свекруху! У більшості моїх подруг такі самі!
– Серйозно? – здивувався Діма. – Напевно, вони просто…
– Вони просто страждали колись давно від своїх свекрух і тепер відриваються на дружинах своїх синів! Або ж це якась манія влади! Або ж…
– Усе, все, все, все! Я тебе зрозумів, можеш не продовжувати, Ларисо – не дав він договорити своїй молодій дружині. – Хоча, знаєш… – задумався він раптом.
– Що?
– Є в твоїх словах частка правди якась! Але мені просто здається, що навіть якщо більшість свекрух такі, як ти описуєш, то, може, вони просто дуже люблять своїх дітей і переживають за їхнє життя? Моя мама, до речі, не була особливо рада, коли я сказав їй, що зробив тобі пропозицію, але потім вона просто прийняла це, і все! Тож не думаю, що в тебе будуть із нею якісь проблеми! Он у Іри ж немає!
– Та тому що вона повністю під каблуком уже в твоєї матері! Вона ж без її відома нічого не робить! Вона навіть на думку свого чоловіка не звертає уваги, головне, що думатиме ваша мати! – заперечила Лариса чоловікові.
– Навіть якщо це й так, то Ігоря, начебто, все влаштовує! – знизав він плечима.
– А ось мене такий розклад не влаштовуватиме точно!
– Але ти ж навіть не знаєш цього точно! Може, мама просто хоче дівочі посиденьки влаштувати з чаєм і шоколадками? Або з чим ви там чай п’єте?
– Та я з’їжджу туди, Дімо! З’їжджу! – щоб чоловік перестав продовжувати її вмовляти, погодилася Лариса. – Але якщо мені хоч щось не сподобається – я відразу ж поїду додому і більше там не з’явлюся ніколи! Усе зрозумів?
– Так-так! Звичайно! – зрадів він.
Діма просто хотів, щоб його батьки прийняли Ларису, так само полюбили, як і він сам. Із батьком у цьому плані проблем не було, а от із мамою…
Він теж усе це помічав, те, про що, щойно говорила його дружина, але він не хотів сам у це вірити. Хотів далі продовжувати перебувати у світі, який він сам собі вигадав. Тільки таке можливо до пори, до часу. Реальність завжди візьме своє, як від неї не тікай…
У день, коли Ларисин чоловік збирався зі своїм братом і батьком кудись на риболовлю, її, поки Діма був ще вдома, викликали на роботу на кілька годин. Треба було щось уточнити за новим проектом, хоча у Лариси і була відпустка.
Діма зателефонував своїй матері, попередив, що його дружина трохи затримається, пояснив усе, і Галина Євгенівна нормально до всього поставилася. Принаймні Діма в голосі матері нічого поганого або насторожуючого не почув.
Після цього він спокійно попрощався з дружиною і поїхав у гараж, де мав зустрітися з братом і батьком. А Лариса поїхала на роботу.
Після роботи Лариса вже нікуди не хотіла їхати, хотіла тільки потрапити додому і відпочити, бо за ці дві з половиною години, що вона там була, з неї вичавили всі життєві сили. Але вона пообіцяла Дімі, що поїде, а порушувати свої слова вона не любила. Тож поїхала одразу після роботи прямо в той самий змійник, де на неї вже чекали дві гадюки: свекруха і її ручна улюблена невістка…
– Діма мені сказав, що ти максимум на дві години запізнишся! – невдоволено сказала Галина Євгенівна Ларисі, коли та щойно увійшла до квартири.
– Вітаю! – проігнорувала дівчина докір свекрухи, вказуючи на те, що для початку пристойні люди вітаються.
– Це не діло, Ларисо! Свої слова треба тримати взагалі-то! І цією ввічливістю своєю удаваною ти не повернеш нам того часу, що ми тебе чекали! – таким самим тоном сказала Іра Ларисі, миттєво починаючи походити на їхню свекруху.
– А вам що, Діма сказав прям точний час мого приїзду? Я ось була поруч із ним, коли він дзвонив, говорив, що я затримаюся, і такого не пригадую! – таким же тоном відповіла вона Ірі та Галині Євгенівні відразу.
– Я приїхала? Приїхала! Якщо щось не подобається, я з великим задоволенням зараз поїду додому і відпочину після роботи!
– Я ж вам казала, що вона буде вихилятися, Галино Євгенівно! – пиркнула Іра, не зводячи незадоволеного погляду з Лариси.
– Ой, коротше… – Лариса хотіла розвернутися і вийти з квартири свекрухи, тому що початок тут явно не задався, а продовжувати цю розмову їй не хотілося вже точно.
– Дівчатка! Дівчата! Заспокойтеся обидві! Ми ж не лаятися тут зібралися! А пізнати одна одну краще, особливо тебе, Ларисо! Ти ж новий член нашої сім’ї, і тобі пора б вливатися в наш колектив, а не виливатися з нього!
Лариса повернулася знову обличчям до жінок, вона вже майже пішла, але вирішила дати ще один останній шанс цій зустрічі, аби від неї відв’язалися, якщо чесно.
– Добре… – невпевнено сказала вона свекрусі.
– Давай роздягайся і проходь на кухню, ми з Ірою там сиділи розмовляли! Там і продовжимо, тільки вже втрьох!
Лариса зробила все, як їй сказали. Зняла куртку, роззулася, і пройшла на кухню. Там уже стояла відкрита пляшка і ще, як вона зрозуміла, жінки щось готували.
– Будешь – запропонувала їй Галина Євгенівна.
– Ні, дякую! Я ж за кермом!
– Та давай із нами, потім на таксі просто поїдеш разом зі мною! – грубувато штовхнула дівчину в бік Іра.
Галина Євгенівна все це бачила і тільки посміхнулася, а потім перетнулася поглядом з Ірою і практично непомітно кивнула їй на знак схвалення. Але від Лариси це не сховалося. Вона, звісно, не стала нічого говорити, влаштовувати сцену, але їй уже починаючи із заходу в цю квартиру не подобалося абсолютно все, і що далі вона тут перебувала, то гіршим ставав її настрій від того, що відбувається.
– Я не буду! Дякую! – повторила Лариса Ірі.
– Гаразд, не хочеш – не треба Нам же більше дістанеться ! Правда, Галино Євгенівно?
Свекруха їй нічого не відповіла, вона пильно роздивлялася Ларису.
– То чим ти на роботі займаєшся? Діма мені сказав тільки, що щось із будівництвом пов’язано, і що ти заробляєш дуже навіть непогано!
– Серйозно? Ви обговорювали мою зарплату з ним? – здивувалася Лариса.
– Не те щоб прямо обговорювали, він не особливо любить узагалі тему грошей, люба, але я це й так розібрала між рядків, коли він не хотів говорити нічого мені!
– А навіщо ви взагалі з ним порушували цю тему? – не розуміла дівчина. – Це ж стосується тільки мене і його, але ніяк не вас…
– А ти нічого не переплутала, дорогенька? – знову грубувато запитала її Ірина. – Це мати твого чоловіка, і вона має знати такі речі! А ти повинна була насамперед усе їй розповісти! А не вдавати з себе зараз незрозуміло що!
– Та що ти кажеш? Правда? – усміхнулася Лариса у відповідь. – Якщо ти вважаєш, що так має бути, то й роби так! А в мене свої життєві принципи!
– Які в тебе принципи були до виходу заміж, Ларисо, нікого вже не цікавить! – це вже сказала сама свекруха. – Тепер ти частина нашої сім’ї і повинна підкорятися нашим правилам!
– Серйозно? – Лариса вже в голос розсміялася від такої заяви.
У неї ще більше загострилося бажання просто зараз встати і поїхати додому, але вона чомусь зацікавилася, до якого абсурду зараз ще може дійти.
– Так! Серйозно! Чи ти думаєш, що просто вийти заміж за Діму – це вже означає стати сім’єю? – запитала Іра її. – Ні! Ти тепер повинна нам довести, що ти гідна бути членом цієї родини, Ларисо! Я ось довела це вже і стала, природно, старшою і улюбленою невісткою! А ти…
– Це жарти у вас тут такі, чи що? – засміялася Лариса.
Вона справді вже нічого не розуміла, що тут відбувається.
– Які ще жарти? – знову подала голос свекруха. – Ти й так нас майже рік ігнорувала, прикриваючись своєю роботою! Але, значить, ти добре заробила, щоб оплатити мені курортний відпочинок! Я якраз зібралася поїхати відпочити від усього, від чоловіка, від домашніх турбот і від…
– Ну і їдьте! До мене які претензії? Я вам що, банкомат халявний?
– Ні, дорогенька, ти не зрозуміла! Це було не прохання, і ти зобов’язана Галині Євгенівні дати все те, що вона від тебе попросить, навіть якщо це буде твоя нирка! Зрозуміла? – відповіла за свекруху Іра. – А також ти і мої прохання повинна виконувати, адже я прийшла в цю сім’ю раніше за тебе!
– Ось-ось! – підморгнула Галина Євгенівна Ірі.
– А може, вам просто обом по губозакаталці купити? Це якось простіше і приємніше буде!
– Ти зараз договоришся! Слухай, що тобі кажуть, і мовчи!!! – рявкнула свекруха на Ларису.
– Так! Все! З мене досить! Я намагалася дати шанс нашому спілкуванню, але ви обидві…
Лариса встала зі стільця і хотіла вийти в передпокій, щоб одягнутися, але Іра міцно схопила її за передпліччя і нікуди не випустила.
– Куди це ти зібралася? Ми з Галиною Євгенівною хіба тебе відпускали? Чи сказали тобі, що це все були жарти? Сіла і слухай, а ще краще відкривай свій рот тільки тоді, коли тебе запитають! Шанс вона намагалася дати нашому спілкуванню! Та мене взагалі тут не сприймали за людину, поки я не довела, що я хочу бути частиною цієї сім’ї!
– Значить, ти, як найулюбленіша невістка, і оплачуй курорти своїй свекрушці, а мене залиште в спокої! Я для своєї сім’ї заробляю, а не для вашої!
Лариса відштовхнула Іру від себе і все ж вийшла з кухні. Свекруха та Іра кинулися за нею слідом, вони спробували зупинити її, але Галина Євгенівна тільки встигла схопити за ремінь сумки від ноутбука.
Ларисі довелося смикнути з такою силою, що її свекруха впала вниз і впала на свою ж руку.
Лариса почула тільки нестямний крик болю, але, не зупиняючись, бігом спускалася сходами.
Вона зупинилася тільки тоді, коли вже була у своїй машині. Якщо чесно, вона навіть не пам’ятала, як взулася й одягнулася, пам’ятала тільки крик свекрухи і як вона бігом спускалася сходами вниз. На цьому все.
Довго вона там не стала затримуватися. Хвилини дві посиділа просто, перевела подих і поїхала додому, куди точно ніхто, окрім неї і чоловіка, не міг зайти без дозволу.
Приїхавши додому, вона насамперед написала Дімі:
“Більше я з твоїми родичами бачитися ніколи не буду, особливо з матір’ю і дружиною твого брата! А якщо ти знову будеш мені нав’язувати спілкування з ними – я просто з тобою розлучуся!”
Діма не одразу прочитав повідомлення, мабуть, зв’язок був поганий, і воно дійшло йому тільки години за дві після відправлення.
Але щойно він його прочитав, то одразу ж зателефонував дружині, дізнатися, що сталося і чому вона надіслала йому таке повідомлення.
Лариса розповіла йому все, що було в будинку його матері, розповіла, як вона звідти тікала і що в неї зараз на руці величезний синяк від хватки Іри. Розповіла, як кричала його мати, коли впала, але що там було далі, вона й гадки не має, бо бігла, не розбираючи дороги до машини.
Діма не став довго говорити телефоном, він пояснив батькові та братові, що вдома щось трапилося і треба терміново їхати назад. На нього подивилися, як на ненормального, обидва чоловіки і навіть із місця не зрушили з місця, мабуть, вони були в курсі про витівки своїх дружин уже, а ось для Діми це все було в новинку.
Добре, що він поїхав на своїй машині окремо, бо одразу ж сів за кермо і поїхав додому, незважаючи на те, що брат із батьком намагалися його відмовити.
Приїхавши додому вночі, він застав дружину просто лежачою в ліжку. Вона не спала, не могла заснути і була дуже рада, що він так оперативно повернувся до неї. Вони трохи поговорили про те, що сталося, і Діма сказав:
– Значить, ми більше туди з тобою не підемо! Нехай хоч закличуться на свої свята і решту дурниць! Я нікому не дозволю ображати тебе, або втручатися в нашу сім’ю! А якщо будуть якось обурюватися, ми з тобою взагалі переїдемо куди-небудь в інше місто!
– Краще б я взагалі з тобою поїхала…
– Так…
Лариса була дуже вдячна чоловікові за це. Вона, якщо чесно, боялася, що він, як багато її знайомих чоловіків, стане на бік своєї матері, але ні. Діма був її чоловіком, і вона була тепер для нього центром всесвіту, як і має бути в нормальній сім’ї…
