– Тобто, ти хочеш розлучення? – відволікся від телефону Віктор після слів дружини. – Ми в шлюбі тридцять три роки живемо, двох дітей виростили, зараз онуки підростають.
– Так, але п’ятдесят шість років ще не кінець життя, – відповідала Алла. – Я втомилася, хочу просто пожити для себе, не для когось.
– Значить ти всі ці роки жила для нас, а тепер раптом вирішила все змінити? – не розумів чоловік.
– Маю повне право і беру на себе таку відповідальність, – продовжувала вона. – Наш будинок оформлений на мене і будували його ще мої батьки. Дача і автомобіль залишаються тобі.
– Треба ж, яка честь, – нервово почав ходити по кімнаті Віктор. – З царського плеча мені перепадає таке щастя.
– У нас дорослі дочка і син, тому в підсумку все їм залишиться, – продовжувала Алла. – Ми ж цивілізовані люди, тому просто розлучимося, і ти переїдеш.
Віктор вибіг з дому і пішов до найближчого парку, почавши обривати телефони дітям.
– Мамо, тато каже правду? – з переляком влетіла в кімнату через годину Оксана. – Що сталося? Ти образилася на нього? Так не вперше сваритеся і ще обов’язково помиритеся.
– Ми не сварилися, але я так вирішила і маю на це право, – спокійно відповідала Алла. – Так всім буде краще, не розумію причини такого занепокоєння. Ви з братом вже дорослі, свої сім’ї маєте і взагалі змін не помітите.
Ми з батьком будемо жити окремо, але ви не перестанете від цього бути нашими дітьми.
– Ти чогось не договорюєш, і я обов’язково дізнаюся, – нервувала молода жінка. – Ще зараз Кості подзвоню.
– Ну, батько мені вже все розповів, – не особливо зацікавлено відповідав Костя сестрі. – Думаю, нам не варто туди втручатися і нехай батьки самі розберуться.
– Ти, правда, не розумієш, що їм просто стало нудно, а в результаті нам всі нерви зіпсують? – не здавалася Оксана.
– А ти не припускала, що вони дійсно не хочуть жити разом і мають на це повне право, – відбивався Костя. – Якщо ти забула, я зі своєю першою дружиною теж розлучився і нічого страшного не сталося.
– Так ви з Інною жили разом всього два роки, нічого спільного не було і я досі не розумію, як ти на ній одружився, – не здавалася сестра.
– А батьки не молодіють, так хоча б один за одним доглядають, а раптом щось трапиться, нам доведеться вписуватися.
– Так і скажи, що ти більше про себе переживаєш, ніж про них, – сердився Костя. – Я точно не буду втручатися і тобі не раджу.
Оксана здаватися не збиралася, матері на мозок капала, тільки вона відмовлялася своє рішення змінювати. Алла давно налаштувалася на початок нового життя, і в ньому не було місця вже майже колишньому чоловікові.
– Давай не будемо далі один одному нерви псувати, – просила вона Віктора через два тижні сварок і спроб вирішити все розмовами.
– Тобто це твоє остаточне рішення, і ти налаштована категорично? – уточнив Віктор.
– Перевези свої речі в найближчі пару днів, – просила Алла. – Я залишуся сьогодні після роботи ночувати у дочки, а ти зможеш спокійно все зібрати і на дачу відвезти.
Віктор не став відповідати і пішов з дому, голосно грюкнувши дверима на прощання. Аллі теж було непросто переживати те, що відбувалося, але вона вже давно все вирішила і не збиралася нічого змінювати.
Жінка і так дорікала собі за довге терпіння, а тепер здавалося, що настав час для кардинальних змін.
– Але як ти сама будеш справлятися з елементарними побутовими складнощами? – не розуміла Оксана.
– Мені не потрібно багато, – виправдовувалася Алла. – У будинку недавно зробили ремонт, і на моє життя вистачить, а потім ви з Костею самі будете розпоряджатися тут.
– Але на схилі років елементарно одній у великому будинку перебувати може бути нудно,- бунтувала Оксана.
– В епоху інтернету і телебачення це перестало бути проблемою, – наполягала на своєму Алла.
Син не втручався у стосунки батьків, зять тримався осторонь, Оксана металася між обома батьками. А Алла мріяла повернутися в тишу свого будинку і залишитися в ній на деякий час.
Всі лякали і страшили самотністю, а їй вона здавалася порятунком і можливістю відпочити від усього. Вона поверталася від дочки в надії, що там вже немає Віктора. Його і не було, а ось сам будинок нагадував поле битви.
– А ти думала, я за стільки років життя і вкладеної праці все залишу тобі просто так? – злобно висловлювався по телефону Віктор.
– Ти розбив плитку, зроблену в минулому році, вирвав вбудовані меблі і навіть розпорошив крісла, – намагалася не плакати Алла. – Навіщо?
– Якщо ти вирішила в будинок іншого чоловіка привести, нехай він все і робить тобі, – кричав Віктор. – Або ти думала, що я вам перинку м’яку постелю і з боку милуватися вашим щастям буду?
– Але ти міг просто забрати меблі або вимагати від мене виплату за ремонт, – не розуміла Алла. – Невже після стількох років життя в тобі стільки злості, що вирішив перетворити мій будинок на жах?
– Ну, ти ж після стількох років виставила мене на вулицю, так що не маєш ніякого права мені докори пред’являти, – кричав Віктор.
Він кинув трубку, а Алла сіла на вцілілу табуретку і заплакала, вперше за довгий час.
Вона дуже любила цей будинок, який здавався їй нагадуванням про батьків. Нещодавно тільки в ньому закінчили ремонт, більша частина якого була зроблена на її кошти.
Віктор все вмів робити, але нічого не хотів. Йому завжди не подобалося те, що будинок належить дружині, а він ніби як на пташиних правах там живе.
Неодноразово чоловік піднімав питання про переробку права власності, тільки Алла виступала проти. Вона всі роки подружнього життя сподівалася побачити від Віктора хоча б трохи розуміння і турботи, а він дбав тільки про себе.
Спочатку вона багато плакала і переживала, потім стала кам’яною і перед виходом на пенсію вирішила кардинально змінити життя.
Збиралася радіти спілкуванню з дітьми та онуками, але не тягнути на собі цю валізу без ручки.
Вона знала про зради чоловіка, але мовчала і створювала образ щасливої родини заради дітей. Тепер вони були дорослими і самостійними, чоловік, який став чужим, тільки дратував, і вона вирішила все змінити в такому немолодому віці.
– Мені потрібна ваша з Костею допомога, – набрала Алла дочці, намагаючись вгамувати тремтіння в голосі.
– А я попереджала, що без батька буде важко, – бурчала Оксана. – Зараз би вдвох впоралися з проблемою, і все було б добре.
Аллі не хотілося розповідати, що весь цей час вона тягла на собі все, а Віктор споживацьки ставився до життя. Вона ніколи не говорила про нього погано дітям і онукам. Так і залишилася чекати їх, сидячи на незручному табуреті.
– У будинку були грабіжники? – відразу припустив з порога Костя.
– Ваш батько залишив нагадування про наше спільне життя, – витирала сльози Алла. – Якщо думаєте, що я брешу, можете самі йому зателефонувати і все дізнатися.
– Меблі були хороші, у ванній всю плитку доведеться міняти, крісла однозначно не підлягають ремонту, – розглядав все Костя. – Ось це, звичайно, батько дав жару.
– Ми обов’язково з ним поговоримо, – намагалася згладжувати кути Оксана. – Може батько сильно засмутився через розлучення і в пориві гніву не впорався з собою.
– Таким чином він міг і людину на той світ відправити, – не розумів сестру Костя.
– Не кажи дурниць, – лютувала Оксана. – Зараз потрібно привести будинок до ладу, потім допоможемо матері з ремонтом, пізніше вирішимо, як далі бути.
Алла завжди мовчки терпіла, коли Віктор ображав її зрадами і байдужістю, а зараз невпинно боліло в грудях. Вона просто мріяла про свободу і усамітнення в своєму гніздечку, а тепер воно було зруйноване.
Син з невісткою привезли тимчасово свої старі крісла, зять поклав нову плитку і допоміг купити ванну. Без вбудованих меблів на кухні поки що здавалося цілком можливо обійтися.
Не матеріальні збитки турбували Аллу, а підлість людини єдиним гріхом, перед яким було її бажання звільнитися і пожити для себе.
– Значить, я все правильно зробила, потрібно було тільки раніше на це зважитися і не рубати собаці хвіст частинами, – говорила вона відображенню в дзеркалі.
– А будинок я відновлю, нехай він буде не таким модним, як був після ремонту. Зате це буде тільки моя територія, і проникати в неї буде дозволено тільки дітям і онукам.
Аллі здавалося, що вона відчуває біль зруйнованого будинку, тому намагалася лікувати його рани.
Багато працювала, потихеньку робила ремонт заново і просто вчилася жити з нуля, сама, одна, у своєму улюбленому будинку.
Спеціально для сайту Stories
