Валя більше не збиралася це терпіти. Вона не розуміла, чому Дммтро став так ставитися до неї — розлюбив? Сьогодні він знову прийшов пізно вночі і ліг спати у вітальні.
Вранці, коли він вийшов на сніданок, Валя сіла перед ним.
— Дмитре, ти можеш мені сказати, що відбувається?
— Що тобі не так?
Він пив каву і намагався не дивитися на неї.
— З тих пір, як з’явилися на світ хлопчики, ти дуже змінився.
— Я не помітив.
— Дмитре, ми два роки живемо, як сусіди. Ти це помітив?
— Послухай, а що ти хотіла? У будинку постійно розкидані іграшки, пахне якимись молочними кашами, діти кричать… Ти думаєш, це комусь сподобається?
— Дмитре, але це ж твої діти!
Він підхопився і нервово ходив по кухні.
— Усі нормальні дружини приводять на світ одну дитину. Щоб вона тихо гралася в куточку, щоб не заважала. А ти відразу двох! Мені мама казала, а я не послухав — такі, як ти, тільки й можуть, що плодитися!
— Такі, як я? Це які, Дмитре?
— Такі, без мети в житті.
— Але ж це ти змусив мене кинути інститут, бо хотів, щоб я всю себе присвятила родині!
Валя сіла. Помовчавши, вона додала:
— Я думаю, нам потрібно розлучитися.
Він подумав і сказав:
— Я тільки за. Тільки на аліменти не подавай. Я сам тобі буду давати гроші.
Чоловік розвернувся і вийшов з кухні. Їй би поплакати, але тут з дитячої пролунав шум. Близнюки прокинулися і вимагали її уваги.
Через тиждень вона зібрала речі, взяла близнюків і пішла. У неї була велика кімната в комуналці, яка дісталася їй від бабусі.
Мешканці були нові, тому Валя вирішила з усіма познайомитися.
З одного боку жив похмурий, хоч і нестарий ще, чоловік, а з іншого яскрава дама років шістдесяти. Насамперед вона постукала до чоловіка:
— Добрий день! Я ваша нова сусідка, хотіла б познайомитися, купила торт, приходьте на кухню пити чай.
Валя старанно посміхалася. Чоловік окинув її поглядом, потім буркнув:
— Не їм солодкого, — і закрив перед її носом двері.
Валя знизала плечима і попрямувала до Зінаїди Єгорівни. Та погодилася підтримати компанію, але тільки для того, щоб виголосити промову.
— Отже, я люблю відпочивати вдень, тому що вечорами дивлюся серіали, сподіваюся, що ваші нащадки не будуть мене турбувати своїми криками. І будьте ласкаві не дозволяйти їм бігати по коридору, нехай нічого не чіпають, не бруднять і не ламають!
Вона говорила довго, а Валя з тугою думала, що життя її тут чекає несолодке.
Вона віддала хлопчиків у дитячий садок, а сама влаштувалася туди ж нянечкою. Було дуже зручно, вона працювала якраз до того моменту, коли Андрія і Юру потрібно було забирати додому. Платили копійки, але ж Дмитро обіцяв допомагати.
Перші три місяці, поки тривало їхнє розлучення, Дмитро і справді підкидав їм грошей. А ось після розлучення минуло вже стільки ж, але грошей від нього більше не було. Валя вже два місяці не могла заплатити за комуналку.
Стосунки із Зінаїдою Єгорівною псувалися з кожним днем. Одного вечора, коли Валя годувала на кухні хлопчиків, туди впливла сусідка в атласному халаті.
— Мила, я сподіваюся, ви вирішили своє фінансове питання? Не хотілося б через вас втратити електрику або газ.
Валя зітхнула:
— Ні, поки не вирішила. Завтра поїду до колишнього чоловіка, щось він зовсім забув про дітей.
Зінаїда Єгорівна підійшла до столу.
— Ви все годуєте їх макаронами… ви знаєте, що ви погана мати?
— Я хороша мати! А вам би порадила не пхати свого носа, куди не потрібно, а то ж можна і по носу отримати!
Що тут почалося! Зінаїда Єгорівна верещала так, що хоч вуха затуляй. На крик зі своєї кімнати вийшов Іван, сусід Валі з іншого боку. Якийсь час слухав, як Зінаїда Єгорівна проклинає Валю, хлопчаків і взагалі все, що бачить навколо, потім розвернувся і зник у кімнаті. Повернувся через хвилину. Кинув на стіл перед Зінаїдою Єгорівною гроші і сказав:
— Затихни. Ось тобі на комуналку.
Жінка замовкла, але, коли Іван зник, прошипіла Валі:
— Пошкодуєш ти про це!
Валя пропустила ці слова повз вуха. Потім виявилося, що дуже даремно. Наступного дня вона поїхала до Дмитра. Той її вислухав і сказав:
— У мене зараз важкий період, я не можу тобі нічого платити.
— Дмитре, ти знущаєшся? Мені чимось потрібно годувати дітей.
— Так годуй, я ж не забороняю.
— Я подам на аліменти.
— Звичайно, подавай, офіційна зарплата у мене така, що отримувати ти будеш сльози. І постарайся більше не турбувати мене!
Валя брела додому і плакала. До зарплати ще тиждень, а грошей майже немає. Але вдома на неї чекав ще один сюрприз — дільничний. Зінаїда Єгорівна написала на неї заяву. Там було написано, що Валя загрожує її життю, а її діти голодні і без нагляду.
Цілу годину дільничний проводив з нею бесіду, а на прощання сказав:
— Я зобов’язаний повідомити опіку.
— Послухайте, про що повідомляти? Я ж не робила нічого поганого.
— Такий порядок. Сигнал є, його потрібно опрацювати.
Увечері Зінаїда Єгорівна знову прийшла до неї на кухню.
— Отже, мила, якщо ваші діти ще раз потурбують мене вдень, я буду змушена звернутися прямо в опіку!
— Що ж ви робите? Вони ж діти! Вони не можуть сидіти весь день на одному місці!
— Мила, якби ви їх годували нормально, то їм би хотілося спати, а не бігати!
Вона вийшла з кухні, а хлопчики злякано дивилися на матір.
— Їжте, мої хороші. Тітка жартує, вона насправді добра.
Вона відвернулася до плити, щоб витерти сльози, і навіть не помітила, що до кухні зайшов Іван. У нього в руках був величезний пакет. Він підійшов до її холодильника, мовчки відкрив і почав завантажувати в нього продукти.
— Іване, вибачте, ви переплутали холодильник.
Він навіть не обернувся. Забив холодильник продуктами і так само мовчки вийшов з кухні. Валя не знала, що й сказати.
Після зарплати вона постукала до сусіда. Він відчинив відразу, як завжди похмурий і мовчазний.
— Іване, я вам винна гроші за продукти. Ось тисяча, я потім ще принесу, тільки ви скажіть, скільки.
— Іди, не треба нічого.
І він знову зачинив двері перед її носом. Валя не встигла нічого зробити, бо з кухні долинули крики Зінаїди Єгорівни. Вона кинулася туди — хлопчаки стояли, а Зінаїда Єгорівна кричала, вказуючи на калюжу чаю біля столу:
– Безпритульні! Хто виросте з вас з таким вихованням?!
Валя відправила дітей до кімнати, витерла підлогу і повернулася до себе. Вона не розуміла, як далі жити. Хлопчики смирно сиділи на ліжку. Валя присіла поруч.
— Ну, що ви засмутилися? Потрібно трохи потерпіти, я обов’язково щось придумаю, і ми поїдемо звідси.
Хлопчики притиснулися до неї з двох боків, обхопили ручками.
А наступного дня ввечері в двері подзвонили. Іван був у друга, Валя відкрила двері — на порозі стояли дві незнайомі жінки, дільничний і ще якийсь чоловік.
— Добрий день, ви до мене?
Одна з жінок суворо подивилася на неї:
— Валентина Сергіївна Клопотенко?
— Так.
— Ми з опіки.
— З опіки? Вибачте, навіщо?
— Дозвольте, ми пройдемо.
Жінки пройшлися по кімнаті, заглянули в холодильник, відкинули ковдру на ліжку.
— Збирайте дітей.
— Що? Ви з глузду з’їхали! Я нікому не віддам своїх дітей!
Андрій і Юра обійняли її з двох боків і вже плакали. Вони не розуміли, що відбувається. Одна з жінок зробила знак дільничному — той підійшов і почав відривати від неї хлопчиків.
— Мамо! Мамочко! Не віддавай нас!
Валя боролася, як могла. Вона тримала дітей, але другий чоловік заломив їй руки.
— Мамочко!!!!
Вона бачила крізь туман, як хлопчики брикаються, б’ються в істериці, їхні очі були сповнені жаху. Вона знову рвонулася, їй вдалося вирватися від чоловіка, але перед нею став дільничний. Він уже передав Юрка жінкам, і ті вдвох швидко несли їх по сходах.
Діти кричали так, що кров холонула. Дільничний тримав її доти, доки крики дітей не стихли, а від під’їзду не від’їхала машина. Дільничний розтиснув руки, і Валя впала на підлогу. Вона вила, як поранена тварина.
Через п’ять хвилин у кімнаті нікого, крім неї, не залишилося.
Валя підвелася, озирнулася. На очі потрапила велика сокира. Була у бабусі, коли ще тут було пічне опалення, потім чомусь її ніхто не викинув. Валя встала, взяла сокиру. Зважила на руці, злегка посміхнулася, правда, посмішка була більше схожа на оскал. Вона вийшла з кімнати і попрямувала до дверей Зінаїди Єгорівни.
Коли двері були виламані, а Зінаїда забилася мало не під ліжко, хтось схопив Валю, викрутив сокиру з рук.
— Дурепа! Що ти робиш?
Це був Іван. Валя видихнула:
— Мені тепер все одно… мені взагалі байдуже…
Іван відтягнув її до себе, поклав на диван, дав якусь таблетку. Валя покірно випила. Вона знала, що як тільки Іван відвернеться, вона втече. Вона знала, куди побіжить — до мосту. Але голова раптом стала важкою, очі ніяк не хотіли відкриватися.
Валя заснула — Іван не пошкодував снодійного. Він вийшов з кімнати і попрямував до Зінаїди Єгорівни. Та сиділа розпатлана за столом і пила валеріану.
— Задоволена?
— Ох, Іване… Я ж не думала, що так все… Я думала, попередять, вона і з’їде…
— З’їде? Ось що, завтра щоб всі свої листи сходила забрала. І моли Бога, щоб все обійшлося, а то я можу і не встежити за Валею. Тоді…
Зінаїда Єгорівна кивнула головою.
Цілий місяць Валя збирала довідки, характеристики, здавала якісь аналізи на алкоголь. Вона навіть не думала, що буде це все робити — опустила руки, вирішивши, що все марно, нічого не допоможе.
Але Іван, все такий же похмурий, суворий, не давав їй залишатися наодинці ні на хвилину і весь час підштовхував її. Коли стало зрозуміло, що дітей, можливо, повернуть, Валя ніби прокинулася.
— Іване… Адже це все завдяки тобі…
І тут він вперше посміхнувся. Сумно так.
— У мене теж були діти… Але я не зміг їм допомогти, їх немає вже п’ять років. А твоїм допомогти можна…
У ніч перед тим, як комісія мала прийняти рішення, Валя ночувала на дивані в кімнаті Івана, як зазвичай останнім часом, але не могла заснути. Іван, схоже, теж.
— Іване… не спиш? Розкажи, що сталося з твоїми… дітьми.
Іван помовчав, а потім почав говорити монотонним, невиразним голосом.
— Була у мене сім’я… Дружина, двоє хлопчиків. А я не цінував, думав, є вони і добре. Після зарплати піддавав з чоловіками, вдома кричав, бувало. А потім раптом раз, і дружина пішла разом з дітьми.
У приватний будинок, що від предків їй залишився. Я місяць чекав, гордія з себе робив, потім раптом зрозумів: не можу без них. Поїхав до них, хотів все сказати, але… не встиг. Приїхав, а будинок цієї ночі згорів. Разом з мешканцями. Проводка замкнула.
Він замовк. Потім продовжив:
— Я почав вживати, часто в бійки ліз. Трохи покалічив одних, посадили мене на три роки. Вийшов, квартиру продав, щоб компенсувати збитки, в цю кімнату повернувся. На завод мене взяли назад.
Валя встала і підсіла до Івана, взяла його за руку, але він зітхнув і руку витягнув.
— Спи давай. Завтра на комісії щоб як огірочок була!
***
— Клопотенко!
— Так, це я.
— Ось документи, стежте краще за своїм життям, щоб такого більше не повторювалося.
Валя тупо дивилася на папери. Жінка, яка їх привела, раптом посміхнулася:
— Що стоїте? Йдіть забирайте своїх…
У Валі підкосилися ноги. Іван тримав її під руку, коли вони стояли в якійсь кімнаті очікування.
— Мамо! Мамочко!
Юра і Андрюшка повисли на ній. Вони всі плакали, навіть Іван відвернувся і змахнув якусь смітинку з очей.
— Ну, все, досить ридати, додому поїхали.
Життя поступово налагоджувалося. Зінаїда Єгорівна не виходила зі своєї кімнати. Валя за допомогою Івана отримала роботу техніка на тому ж заводі, і тепер могла не рахувати, чи вистачить їй хліба…
Звичайно, вона отримувала не мільйони, але, якщо розумно, то на все вистачало. Одне її турбувало — Іван став зовсім похмурим. А одного разу вона випадково впустила його куртку з вішалки, з кишені випав телефон і засвітився. А на заставці вона — Валя.
Вона посміхнулася, взяла телефон і, подумавши, пішла до нього в кімнату. Іван лежав на дивані і дивився в стелю. Він ніби злякався, побачивши її. А Валя присіла поруч:
— Знаєш, Іване, я завжди боялася сказати щось зайве. І дуже багато не встигла сказати тим людям, які були поруч. Хтось пішов, комусь ці слова вже не потрібні. Найстрашніше — шкодувати про те, що ти повинен був сказати, і не встиг…
— Про що ти?
— Просто, якщо ти не можеш, може, я спробую. Мені страшно, що ти будеш сміятися з мене, але я спробую. Іване… одружися зі мною, га?
Іван довго дивився на неї. Потім взяв її обличчя в руки і сказав:
— Я не вмію гарно говорити. Просто знай, що я все для вас з хлопцями зроблю.
Спеціально для сайту Stories
