Яскраве сонце засліпило Анну, коли вона зробила крок з під’їзду, стискаючи в руці телефон, який став її єдиною зброєю в боротьбі за свободу.
Учора її життя перевернулося: чоловік, якого вона колись любила, перетворився на чужинця, який вирішив, що її гроші, її час і її воля належать йому.
– Де моя карта, Олеже? – Анна увірвалася на кухню, де її чоловік ліниво гортав стрічку в телефоні, сидячи за столом із остиглою кавою.
Олег підняв очі, і в його погляді промайнула насмішка. Він відкинувся на стільці, схрестивши руки, і його губи розтягнулися в холодній усмішці.
– Карта? Яка карта? – він зробив вигляд, що здивований. – Ти про ту, з якої ти купуєш свої нескінченні шмотки?
Анна стиснула кулаки. Вона працювала фінансовим аналітиком в IT-компанії, заробляла більше за Олега, але ніколи не дозволяла собі зайвого.
Її гардероб був скромнішим, ніж у більшості колег, а кожна покупка ретельно обмірковувалася. Олег же, навпаки, з легкістю витрачав тисячі на свої “іграшки” – то новий спінінг, то запчастини для мотоцикла.
– Не прикидайся, – відрізала вона. – Я залишила картку в гаманці, а тепер її там немає. Де вона?
Олег повільно встав, підносячись над нею. Його голос став нижчим, майже загрозливим:
– Вона в мене. І я не збираюся її повертати, поки ти не почнеш поводитися, як повинна.
Анна завмерла. За шість років шлюбу вона звикла до його різких слів, до спроб контролювати її розклад, але це було занадто. Її зарплатна картка – її особиста територія, її незалежність.
– Як повинна? – її голос тремтів від гніву. – Це мої гроші, Олеже. Мої. Негайно поверни картку.
Він розсміявся – коротко, зло:
– Твої? А ти забула, що ми сім’я? У сім’ї все спільне. І я, як глава сім’ї, вирішую, як розпоряджатися бюджетом.
– Глава сім’ї? – Анна зробила крок до нього, не відводячи погляду. – Ти серйозно? Я працюю по десять годин на день, як і ти. Я не твоя служниця.
Олег схрестив руки, його очі звузилися:
– А що ти робиш для дому? Приходиш об одинадцятій, бо “засиділася з подружками”? Холодильник порожній, вечеря не готова. Яка ти, до біса, дружина?
Анна відчула, як кров прилила до щік. Вона любила свою роботу, свої вечірні прогулянки з подругами, свої маленькі радощі – на кшталт ранкової йоги в парку. І ніколи не думала, що це потрібно виправдовувати.
– Якщо тобі потрібна прислуга, найми домробітницю, – кинула вона. – А я тобі нічого не винна. Поверни карту. Зараз.
– Ні, – Олег дістав її телефон із кишені й помахав ним. – І не думай дзвонити в банк. Я вже витратив трохи на заправку і новий шолом. Ти ж не проти, правда?
– Ти витратив мої гроші? Без моєї згоди? Це крадіжка, Олеже!
– Крадіжка? – він зробив крок ближче, його голос став тихішим, але від цього ще страшнішим. – Ти моя дружина, Анно. Усе твоє – моє. І навпаки. Чи ти забула, що обіцяла в РАЦСі?
Вона відступила, відчуваючи, як стіни кухні стискаються навколо неї. Це була не просто суперечка. Це була спроба забрати в неї контроль над власним життям.
– Віддай телефон, – тихо сказала вона.
– А що ти зробиш, якщо я не віддам? – Олег нахилився до неї, його обличчя було за кілька сантиметрів від її. – Побіжиш скаржитися? Кому? Матусі? Поліції?
Анна подивилася йому в очі. У них не було ні краплі тієї любові, яку вона колись бачила. Тільки холодна впевненість у своїй владі.
– Добре, – вона раптом усміхнулася, хоча всередині все кипіло. – Хочеш вечерю? Я приготую.
Олег явно не очікувал такої реакції:
– Ось це інша справа. Може, ти нарешті почнеш розуміти, як має поводитися нормальна дружина.
Анна підійшла до холодильника. Усередині було майже порожньо – пара йогуртів, шматок сиру і заморожені пельмені. Вона дістала пачку пельменів, поставила каструлю на плиту.
– Пельмені? – обурився Олег. – Серйозно? Я чекав на нормальну вечерю!
– Це все, що є, – спокійно відповіла вона. – Якщо хочеш чогось іншого, дай грошей на продукти.
Олег фиркнув, але поліз у кишеню куртки, що висіла на вішалці:
– Ось, тримай пару тисяч. І не затримуйся в магазині. Я стежу за тобою.
Анна взяла гроші, одягла пальто і вийшла з квартири. У ліфті вона нарешті дозволила собі видихнути. Її руки тремтіли, але не від страху – від рішучості. Вона набрала номер банку.
– Вітаю, мені потрібно заблокувати картку і замовити нову, – сказала вона, коли оператор відповів.
– Одну хвилинку, – голос оператора був діловим, але доброзичливим.
За п’ять хвилин картку було заблоковано, а нова обіцяла прийти за три дні. Анна вийшла на вулицю, холодний весняний вітер вдарив в обличчя, але вона відчувала тільки жар усередині. Вона набрала номер подруги.
– Катю, це Анна. Можна я в тебе переночую? У мене… проблеми.
– Боже, звісно! – голос Каті був сповнений тривоги. – Що сталося?
– Приїду – розповім. Буду за годину.
Анна подивилася на вікна своєї квартири. Світло горіло, Олег чекав її з вечерею. Але вона знала: повертатися не можна. Не сьогодні. Можливо, ніколи.
Квартира Каті була маленькою, але затишною, із запахом ванільного чаю і м’яким світлом торшера. Катя, енергійна білявка з вічно розпатланим чубчиком, поставила перед Анною кухоль чаю і тарілку з сирниками.
– Розповідай, – сказала вона, сідаючи навпроти.
Анна зробила ковток чаю, збираючись із думками:
– Олег забрав мою зарплатну картку. Сказав, що віддасть, тільки якщо я стану “нормальною дружиною”. Готувати, прибирати, сидіти вдома… Він навіть витратив мої гроші на свій мотоцикл.
Катя ахнула:
– Це що, він тепер вирішує, як тобі жити? Це ненормально!
– Я знаю, – Анна гірко посміхнулася. – Я вже заблокувала картку. І… я зателефонувала юристу. Завтра йду на консультацію щодо розлучення.
Катя округлила очі:
– Серйозно? Ти зважилася?
– Так. Я не можу більше так жити. Він хоче, щоб я була його тінню. А я… я хочу бути собою.
Телефон Анни завібрував. Олег. Вона показала екран Каті.
– Не бери, – порадила подруга.
Але Анна похитала головою:
– Якщо не відповім, він може приїхати сюди. Він знає, де ти живеш.
Вона натиснула на кнопку відповіді:
– Що тобі потрібно, Олеже?
– Де ти? – його голос був хрипким від злості. – Я чекаю на тебе вже три години! Де моя вечеря?
– Я не прийду, – твердо сказала Анна. – І завтра теж. Я подам на розлучення.
– Що?! – він майже кричав. – Ти не посмієш! Ти моя дружина, Анно! Ти зобов’язана бути зі мною!
– Я нікому нічого не зобов’язана, – її голос був спокійним, але твердим, як сталь. – Ти перейшов усі межі. Карту заблоковано. І якщо ти спробуєш мене переслідувати, я звернуся в поліцію.
– Поліцію? – Олег розсміявся, але в його сміху відчувалася невпевненість. – Та хто тобі повірить? Ти просто істеричка, яка втекла з дому!
– Побачимо, – відповіла Анна і відключилася.
Катя дивилася на неї із захопленням:
– Ти просто тигриця! Але… що, якщо він справді заявиться?
– Тоді ми викличемо поліцію, – Анна знизала плечима. – У мене є запис нашої розмови. І я вже відправила його юристу.
Наступного ранку Анна прокинулася від дзвінка. Це був її начальник, Павло Сергійович.
– Анно, у нас тут… ситуація, – його голос звучав напружено. – Ваш чоловік в офісі. Влаштовує скандал, вимагає вас. Охорона вже на межі.
Анна схопилася з дивана:
– Він в офісі? Серйозно?
– Так. І він не йде. Каже, що це “сімейна справа”. Приїжджайте, будь ласка, інакше я буду змушений викликати поліцію.
За годину Анна увійшла в офіс. Олег сидів у приймальні, його обличчя було червоним від злості. Побачивши її, він схопився:
– Нарешті! Ти що твориш, Анно? Кинула чоловіка, втекла з дому?!
– Не тут, – вона вказала на двері переговорної. – Ходімо.
У маленькій кімнаті з панорамним вікном Анна повернулася до нього:
– Навіщо ти прийшов? Хочеш, щоб мене звільнили?
– А ти хочеш, щоб я заявив про твою пропажу? – огризнувся Олег. – Ти не відповідаєш, не приходиш додому! Я хвилювався!
– Ти хвилювався? – Анна примружилася. – Чи просто злишся, що я більше не під твоїм контролем?
– Ти моя дружина! – він ударив кулаком по столу. – Ти маєш бути вдома, а не вештатися невідомо де!
– Наш шлюб закінчено, – спокійно сказала вона. – Я подам на розлучення сьогодні. І якщо ти ще раз заявишся сюди або до Каті, я подам заяву про погрози.
Олег почервонів:
– Думаєш, я тебе відпущу? Ти ніхто без мене, Анно. Ніхто.
Вона подивилася на нього – довго, уважно. І раптом усміхнулася:
– Знаєш, Олеже, я якраз починаю розуміти, хто я насправді. І без тебе я точно впораюся.
Вона відчинила двері:
– Іди. І не повертайся.
Олег завмер, його обличчя спотворилося від люті, але він мовчки вийшов, грюкнувши дверима. Анна знала, що це не кінець – він намагатиметься повернути контроль. Але в цей момент вона відчула щось нове: силу. Уперше за роки вона зрозуміла, що її життя належить тільки їй.
Через тиждень Анна сиділа в кабінеті юриста, тримаючи в руках папку з документами. Заяву на розлучення було подано, а в її сумці лежала нова зарплатна картка. Олег дзвонив щодня, то погрожуючи, то благаючи повернутися, але вона більше не відповідала. Учора вона знайшла в поштовій скриньці записку: “Ти ще пошкодуєш”. Але замість страху вона відчула рішучість.
Увечері, повернувшись у орендовану квартиру, яку вона знайшла через Катю, Анна відкрила ноутбук. На екрані був квиток на літак – до Португалії, де вона давно мріяла побувати. Один квиток. Для себе.
Вона посміхнулася, дивлячись на захід сонця за вікном. Уперше за довгий час вона почувалася вільною. І це почуття було варте будь-якої ціни.Спеціально для сайту Stories
