― Ну, сподіваюся, цього разу ви приїдете не на три дні? Залишитеся у нас на довше? Олено! Чому ти мовчиш?
― Світлано Сергіївно, ще раз з днем народження! Не хворійте, бережіть себе! Як тільки ми з Владом остаточно все вирішимо, одразу ж вам зателефонуємо.
Олена поспішила покласти слухавку якомога швидше.
«Бр-р-р, буває ж таке, ― подумала вона, відклавши телефон, ― ніби й розмова була приємною, і свекруха сьогодні привітна, як ніколи, і привід для дзвінка дуже радісний ― її ювілей, але з самої першої секунди й до останнього слова мені весь час хотілося якнайшвидше закінчити цю розмову».
Олені зовсім не хотілося їхати в гості до свекрухи у свою відпустку, таку довгоочікувану, яка, нарешті, збіглася з відпусткою чоловіка.
Вона щиро вважала, що в цьому світі є мільйон інших місць, де вони з Владом і дітьми можуть чудово провести час.
Звісно, вона намагалася натякнути чоловікові, що, можливо, хоча б цього літа можна було б вибрати інше місце для відпочинку, а не дачу Світлани Сергіївни, але Влад був непохитний.
Так його виховали. Старших треба любити й поважати. Не можна не порадувати батьків своїм приїздом. Це непристойно.
* * *
— Олено, я й так бачу батьків, дай Боже, раз на рік. Ти хочеш, щоб ми ще й у відпустці перестали до них їздити? Тоді діти взагалі забудуть, що в них є ще одна бабуся з дідусем, які живуть в іншому місті.
― Коханий, як би тобі це м’якше сказати… Але тобі ніколи не здавалося, що ці візити потрібні тільки тобі?
― Що ти маєш на увазі? ― Влад нахмурився й здивовано подивився на дружину.
― Та те, що твої батьки вже звикли жити далеко від тебе, від твоєї родини, їм і так добре. Вони не страждають від того, що не бачать онуків, не проводять з ними багато часу. У них і без цього все чудово.
― Олено, що ти таке говориш? Звідки раптом такі думки?
― З того, що твоя мама в листуванні завжди просить мене лише про одне ― надіслати їй фотографії старших дітей або відео наймолодшого, і на цьому все.
Адже вона ніколи не питає, як у них взагалі справи, як вони вчаться, чи не хворіють. Онуки їй потрібні лише для того, щоб показати їхні гарні фотографії подругам або сусідці з під’їзду.
Гарна ідеальна картинка, не більше. А що стоїть за всім цим — не її турбота. Її абсолютно не цікавлять наші проблеми та труднощі.
― Тут я з тобою не погоджуюся. Ми просто живемо далеко. У них немає можливості посидіти з Микитою, відвести його до садочка або зустріти старших хлопчиків зі школи. Якби жили поруч, все було б зовсім інакше.
― Знаєш, Влад… Моя мама теж живе в іншому місті, проте їй це зовсім не заважає приїжджати до нас у будь-якій складній ситуації.
Вона, як Чіп і Дейл, завжди готова прийти на допомогу. Ти тільки згадай, скільки разів за останній рік вона брала відпустку чи лікарняний на роботі, купувала квиток на поїзд і мчала до нас за першим же проханням. Щось у твоїх мами й тата я такої спритності не помічала.
― Так, Олено, у мене чудова теща. Я цього й не заперечую. Я дуже вдячний Марині Анатоліївні. І я їй це неодноразово говорив. Вона завжди допомагає.
― Так і є. Адже коли ми приїжджаємо до неї, вона завжди намагається провести з хлопцями якомога більше часу. Гуляє, катається на велосипедах, купається в річці, грає в хованки, ганяє м’яч.
Дуже любить наших дітей, і вони відповідають їй взаємністю. Так і має бути в родині. Тепло, турбота, любов.
― Олено, ну чого ти від мене хочеш? Усі люди різні. Твоя мама — жвава. Вона у нас вічно молода, душа компанії, молодець. Мої батьки старші, вони інші, іншого складу. Що ж тепер, і в гості до них не їздити, чи що?
Тут Олена на мить замовкла, стиснула губи, ніби стримувала себе, щоб не проговоритися. Але вирішила, що не цього разу.
― Мені там некомфортно, і дітям теж. Незатишно, незручно. Навіть не знаю, як правильно це висловити.
― Як це? Чому? У батьків шикарна дача, нам усім там виділяють окремі кімнати, там чисто, зручно, комфортно. Що ще потрібно для щастя?
― Знаєш, Влад, є така приказка: «М’яко стеле, та твердо спати». Ось вона влучно описує мій стан, коли я приїжджаю до свекрухи.
― Несподівано, звичайно. Чому ж ти раніше нічого не казала? Мені завжди здавалося, що і тобі, і дітям там добре. І відпустка в будинку моїх батьків здавалася мені ідеальним варіантом. І стареньких моїх відвідати, і тобі з дітьми добре провести час. Що ж не так, Олено?
― Та все. З самої першої хвилини, як тільки ми всією нашою величезною родиною навалюємося до них у дім, у твоїх батьків одразу руйнується їхній ідеальний, спокійний і розмірений світ, до якого вони звикли.
― Ніколи не помічав. Мені здається, Олено, що ти все вигадуєш. З роками ти стаєш занадто мрійливою.
― Влад, мій коханий, ти просто там часто зайнятий справами, допомагаєш по господарству. Ти ж, перебуваючи у мами з татом на дачі, дуже рідко проводиш час зі мною, з дітьми, ти завжди намагаєшся допомогти батькам, догодити їм.
А я прекрасно бачу й чую все, що там насправді відбувається. Усі ці уїдливі коментарі та зауваження твоєї мами, недобрий погляд батька. Думаєш, мені це приємно?
Ми з тобою, зрештою, одружені вже десять років, а в мене таке відчуття, що Світлана Сергіївна досі ніяк не може змиритися з тим, що саме я стала твоєю дружиною. А, може, вона взагалі не рада, що у тебе тепер є ми всі.
― Та що ж ти таке говориш, Олена! ― чоловік уже нервував і хотів якнайшвидше закінчити таку неприємну розмову.
― Давай так. Ми поїдемо в гості до твоїх батьків, нехай буде так, але ти постарайся бути уважнішим до того, що відбувається в їхньому домі.
Тоді, думаю, все стане на свої місця. І ти більше не будеш злитися на мене й думати, що я псую тобі настрій і чіпляюся до твоєї мами.
На цьому й вирішили.
* * *
Наступні дні Олена збирала речі для всієї своєї великої родини, а Влад чомусь ходив похмуріший за хмару. Мабуть, слова дружини зачепили його.
Дорога до батьків Влада займала приблизно чотири години. Олена намагалася, як могла, створити радісний святковий настрій.
Співала пісні, веселилася з молодшими синами на задньому сидінні. Вона розуміла, що Владу було неприємно слухати все, що вона йому сказала, але мовчати більше не могла.
Занадто довго вже Олена була завжди і для всіх доброю. Завжди мило посміхалася батькам чоловіка, ніколи не відповідала на їхні уїдливі зауваження на свою адресу чи неприємні зауваження щодо дітей.
Не хотілося конфлікту в родині. Та ось тільки виявилося, що даремно. Свекруха, мабуть, відчувши свою безмежну владу, не пропускала жодної нагоди, щоб уколоти Олену. Їй усе не подобалося.
Діти занадто галасливі — значить, Олена погано їх виховує. Влад занадто худий — значить, Олена погано його годує. Спідниця в неї занадто коротка, зовсім не відповідає її віку.
Загалом, навіть без приводу Світлана Сергіївна завжди могла знайти недоліки в невістці. Олена вже добряче втомилася від вічного гніту свекрухи й вирішила, що цього разу все буде інакше.
— Ну, привіт, наші дорогі! — мама посміхалася з порога і, здавалося, була дуже навіть рада бачити довгоочікуваних гостей, — заходьте-заходьте, ми вже на вас зачекалися.
Влад докірливо поглянув на дружину, мовляв, ну і що ти мені на неї наговорювала? Подивися , як мама щиро радіє нам усім.
— Синку, всі ваші речі неси відразу нагору, у вашу кімнату. Навіщо тут безлад влаштовувати.
Влад слухняно поніс численні валізи на другий поверх.
― І навіщо ви щоразу стільки речей із собою берете? Ти, Олено, не вмієш збиратися. Багато зайвого з собою тягнеш. А Владик тепер змушений усе це переносити з місця на місце. Пожалій би чоловіка.
Він і так працює без вихідних, щоб вас усіх прогодувати, і їсть, мабуть, зовсім погано, знову схуд.
― Світлано Сергіївно, ну що ви таке кажете! ― Олена навмисно голосно відповіла свекрусі, щоб Влад почув цю розмову.
Світлана Сергіївна аж здригнулася. У будь-якій іншій ситуації невістка просто промовчала б, а сьогодні раптом почала відповідати, та ще й так зухвало.
— Влад добре їсть, збалансовано, не хвилюйтеся. А худий він у свого батька.
Подивіться на Олександра Васильовича, хіба раніше ніколи не помічали, як вони схожі? А ви самі свого чоловіка добре годуєте? Га?
А речей у нас небагато. У нас просто п’ятеро людей у родині, не забувайте. Тим більше, хлопці тут, на дачі, постійно в землі, брудняться. Прати тут як слід ніде. Тож доводиться тягати їм багато змінного одягу. Я тут ні в чому не винна.
Світлана Сергіївна витріщила очі на Олену й завмерла від подиву. Влад тим часом уже спустився вниз і чув кожне вимовлене слово. Він промовчав, але йому, звісно ж, стало неприємно. Вони ледь переступили поріг, а в матері вже претензії.
― Ну, ходімо до столу. Ви, напевно, зголодніли в дорозі, ― трохи оговтавшись, свекруха згадала, що все-таки треба нагодувати гостей.
У цей момент до будинку з городу зайшов свекор.
― О, приїхали. Привіт, хлопці. Що вже наробили? Що цього разу розбили? Або зламали? Або ще не встигли? Бабуся вчора пів дня ховала вази, картини та все цінне в домі подалі від вас. Боїться за своє майно, ― розсміявся він.
Хлопчаки, які в цей час весело бігали у просторій вітальні, трохи стихли.
― Мої діти ще жодного разу нічого у вас не зламали, не вигадуйте, будь ласка, ― відрізала Олена.
Свекор скорчив обличчя й мовчки поплентався до столу.
― Іване, сиди рівно. Сашко, за столом так не поводяться. Микита, їж, будь ласка, акуратно, ― Світлана Сергіївна протягом усього обіду постійно була незадоволена, раз у раз робила зауваження онукам.
Нарешті, не витримавши, Олена сказала:
― Ну, перестаньте ви їх сварити. Вони ж діти. Вони ще не вміють довго й спокійно сидіти або їсти акуратно, як дорослі. Будьте терплячіші, Світлано Сергіївно.
Свекруха спалахнула, її щоки налилися від злості, але відповідати невістці при синові вона не стала.
Діти, нарешті, поїли й побігли гратися. Звісно, шум і галас долинали звідусіль. Навіть дорослим було важко спокійно поговорити.
— Олена! — все-таки не витримала бабуся. — Та заспокой вже своїх дітей, зрештою. Скільки ж це триватиме? Я просто більше не можу перебувати в цьому постійному галасі. Це нестерпно.
— Це діти. Вони граються, їм весело. І так, вони галасливі. А як ви хотіли? Як ви собі уявляли трьох хлопчаків? Що сидять спокійно в кріслі з книжкою?
Так буває тільки в кіно. Це триватиме рівно тиждень. Доти, доки ми не поїдемо до себе додому. А ви, Світлано Сергіївно, спробуйте пограти разом з ними. Це весело і класно, спробуйте.
― Та що ти вигадала! Я вже й не пам’ятаю, як це робиться. І взагалі, Олена, ти сьогодні якась дивна. Ти поводишся дуже нестримано.
― Повірте, я поводжуся дуже навіть стримано, ― зловтішно посміхаючись, відповіла Олена.
Влад спостерігав за всім, що відбувалося, зі сторони, не втручаючись. Він думав лише про одне: як же він раніше не помічав, що його мама вічно всім незадоволена, що її ніщо не влаштовує — ні Олена, ні його діти.
Мабуть, поки його дружина мовчала й згладжувала гострі кути, все було більш-менш терпимо. Але не цього разу.
Тут Олена підвелася зі стільця, щоб накласти собі гарячого з великої тарілки, взяла ополоник, вже почала набирати м’ясо, як раптом Світлана Сергіївна закричала:
— Що ти робиш! Цей ополоник тільки для перших страв. Я ніколи ним м’ясо не накладаю. Що ж ти за незграба така!
І хто ж тебе взагалі вчив вести господарство? Як взагалі Владик досі живе з тобою і все це терпить? ― свекруха була на межі, сьогодні невістка просто вивела її з себе своєю нахабністю.
Тому вона вже не звертала уваги на те, що син поруч і все чує, вона була така зла, що не стримувала емоцій.
― Скільки разів я тобі казала: не чіпай ніякого посуду в моєму домі, я все робитиму сама, тільки так, як мені потрібно! Не лізь у мої справи! Тобі тут нічого робити!
― Що ж мені — не їсти, дітей не годувати, поки ви не дозволите? Що це за в’язниця така? ― Олену теж занесло в справжню бурю.
― Ось поїдеш до себе додому — там роби, що душа забажає, а мені тут все псувати й бруднити я не дозволю!
― Все! Стоп! Досить! ― Влад не витримав і різко зупинив весь цей кошмар. ― Мамо, у мене до тебе тільки одне питання. Навіщо ти щоразу дзвониш нам і запрошуєш у гості, якщо тобі так важко з нами перебувати?
Так, у мене велика родина. Але я щиро вірив, що ти нас любиш і радієш нам. А насправді все зовсім не так. Більше ми тебе не турбуватимемо.
Влад встав із-за столу й пішов до своїх синів, щоб погратися з ними. Адже ні бабуся, ні дідусь не виявляли до онуків ані найменшого інтересу. Йому було дуже прикро й неприємно. Але Олена виявилася абсолютно права в усьому.
Вранці, добре виспавшись, Світлана Сергіївна здивувалася, що в будинку така тиша. Пройшовши по кімнатах, вона не знайшла вдома ні сина, ні його дружини, ні онуків.
Влад вирішив нарешті виконати бажання дружини й відвезти свою сім’ю на справжній відпочинок. Туди, де всім буде добре й затишно. Олена сиділа в машині, обіймала своїх хлопчиків і посміхалася.
