Нова співробітниця відразу викликала в Ганни інтерес. Але тільки ось жінка явно цуралася колег, не ходила з ними ні в офісне кафе, а одразу після закінчення робочого дня хапала сумочку, натягувала на голову кепку і бігла до стоянки, ні з ким не спілкуючись.
Жінку посадили за сусіднє робоче місце. Ганна чула, як вона відповідає на дзвінки. Голос у неї був приємний.
– Ганно, ти з новою так і не поговорила? – запитала якось раз Оля, старший менеджер зміни. – Начебто, все з нею нормально, і за показниками чудовий працівник… Але вона якась аж надто замкнута. Уже понад місяць працює в нас, і жодного приятеля не завела. Навіть в обличчя її ніхто толком не запам’ятав.
Ганна знизала плечима:
– Ні, не спілкувалася. Одного разу я в неї попросила олівець передати, вона кинула, не дивлячись на мене… Навіть прикро якось.
– Ну, гаразд, може, потім почне з кимось спілкуватися…
Незабаром Ганна дізналася, що освіта новенької ніяк не відповідає місцю її служби. Виявилося, що Віка (а саме так звали молоду жінку) закінчила біологічний факультет і навіть має вчений ступінь кандидата наук. Як же вона опинилася тут, у пересічному кол-центрі, де працюють здебільшого студенти і молоді люди, які нещодавно отримали диплом і не встигли знайти нічого кращого?
Цікавість змусила Ганну підійти до Віки під час перерви і поставити їй якесь питання, що стосується роботи. Віка опустила голову і, не дивлячись на Ганну, відповіла їй тихим голосом.
Ганні здалося, що Віка спеціально тримає голову так, щоб волосся падало на обличчя.
– Може, вона чимось хворіє? – запитували хлопці з колл-центру один в одного.
– Та ні, просто прищі здолали, ось і ховає пику, – жартував Олег, системний адміністратор, який вважав себе головним дотепником кол-центру.
Одного разу Ганні довелося затриматися на роботі довше, ніж зазвичай. Кол-центр спорожнів, дівчина залишилася одна, щоб дописати звіт за вихідними дзвінками.
Закінчивши, вона надіслала звіт на пошту менеджеру і подивилася на годинник. Жах, майже дев’ята вечора, а ще до дому годину добиратися. Казали їй, треба вчасно все робити.
Ганна зітхнула, вимкнула комп’ютер, узяла своє пальто з шафи, замкнула офіс і вирушила додому. Вийшовши з офісного центру, вона зрозуміла, що йде дощ. А парасольку, як на зло, вона залишила вдома.
Поки до метро дійде, встигне промокнути наскрізь. Та що ж за день такий? Коли він скінчиться нарешті?
– Можу підвезти, якщо хочете, – пролунав поруч з Ганною знайомий голос.
Ганна повернулася і побачила, що з іншого боку від входу в центр стоїть висока дівчина в кепці та толстовці. Треба ж, це – Віка!
– Віка, ти? – здивовано запитала Ганна.
Жінка кивнула.
– Так, я в офісі телефон забула. Довелося повернутися. Дивлюся – ти виходиш. Якщо почекаєш, довезу, куди треба. Злива буде, а я на машині.
– Дякую, не відмовлюся, – усміхнулася Ганна.
За десять хвилин дівчата сіли в машину Віки. Уперше Ганна змогла розгледіти її обличчя. І жахнулася. На щоці Вікі красувався шрам, ніс був немов втиснутий у череп, а одне око наполовину прикривала опущена повіка.
Мабуть, відчувши на собі погляд колеги, Віка усміхнулася:
– Запитуй, якщо цікаво.
Ганнв заперечно похитала головою:
– Та ні, все нормально.
– Та облиш, ненормально ж, – Віка зітхнула. – Ну скільки мені можна ховатися? Так, у мене є деякі проблеми. Серйозні проблеми. Я не завжди такою була. Тобі куди, до речі?
Ганна назвала адресу.
– Хочеш – розповім, як це вийшло? Якраз їхати довго, встигну. Знаєш, мені справді хочеться поділитися з кимось. Так важко постійно тримати все в собі…
– Добре. Якщо тобі хочеться. Якщо ні, то не обов’язково. Правда, – Ганна посміхнулася. – Я не особливо цікава. І нікому не розповім, якщо це важливо.
І Віка почала свою історію.
Вікторія була пізньою дитиною. Матері її, викладачеві кафедри ботаніки, було вже за сорок, батькові й зовсім стукнуло п’ятдесят. Вони вже не сподівалися стати батьками. Але все ж диво сталося. Для сім’ї це стало величезною радістю.
– Ми перемогли природу, мабуть, – з усмішкою говорила мама Віки.
– А отже, доньку зватимуть перемогою- Вікторією, – жартував її батько.
Дуже швидко стало зрозуміло, що Віка має неабиякий талант до навчання. У три рочки вона вже з цікавістю гортала енциклопедії про живу природу, у шість пішла до школи, закінчивши її з відзнакою. Потім вступила до університету на біологічний факультет.
Батьки не могли натішитися її успіхами. Напевно на дівчинку чекали величезні успіхи. Щоправда, будуючи плани на майбутнє Віки, її батьки не врахували одного.
Присвячуючи весь свій час навчанню, дівчинка майже не спілкувалася з однолітками. Її оточували книжки, вона закохувалася в наукові концепції та теорії, а на стіні в її кімнаті красувалися портрети не симпатичних хлопців із модних гуртів, а великих учених.
Це не могло не позначитися на особливостях характеру Віки. Вона росла замкнутою і нетовариською. Однолітки лякали її, вона ж викликала в них здивування і неприйняття.
Занадто розумна, не здатна говорити ні про що, крім науки, вона не страждала від самотності доти, доки не почала перетворюватися на юну дівчину.
Природа взяла своє. Віка зрозуміла, що тепер їй хочеться читати не тільки монографії та статті про сучасні тенденції генетики та цитології, а любовні романи.
Романи вона ховала під матрац у своїй кімнаті: якби її мама виявила настільки негідну літературу, вона б напевно влаштувала скандал.
Була у Віки ще одна таємниця. Вона страждала через зовнішність. Точніше, вона була впевнена в тому, що страшенно некрасива.
Високий зріст, маленькі груди, непропорційно довгі й худі ноги, простакувате обличчя, ніс картоплею, широкі вилиці… Усе це здавалося Вікторії негармонійним, не здатним викликати в жодному з нас жодних почуттів, окрім жалю.
Час минав. Віка закінчила аспірантуру, ставши кандидатом наук. Вона почала викладати на кафедрі генетики. Студенти із задоволенням відвідували її лекції: Віка вміла захопити темою і на пальцях пояснити найскладніші концепції.
Здавалося, що все складається вдало. Але Вікторія чекала кохання і мріяла про чоловіка, який прийме її такою, яка вона є, з усіма її недоліками. А недоліків у собі Віка бачила чимало.
І незабаром вона його зустріла. І закохалася практично одразу, без пам’яті. У людину, яка була повною її протилежністю.
Віка ходила в тренажерний зал, досить престижний, благо, заробляла вона чимало. І в цьому залі вона познайомилася з Данилом.
Даня був сином багатих батьків, таких називають “мажорами”. З дитинства йому діставалося все, чого він хотів. Без праці й зусиль. Побачивши Віку, яка старанно крутила педалі велотренажера, він вирішив познайомитися з нею лише для того, щоб укотре перевірити силу своєї чоловічої чарівності.
І Віка, з якою ніхто раніше не знайомився, була приголомшена його посмішкою, поглядом, манерою тримати себе.
Даня взяв у дівчини телефон і зателефонував наступного дня. Для нього Віка була кумедною істотою, подібних до якої він ніколи раніше не зустрічав.
Віка ж бачила в Дані своє велике кохання, чоловіка, для якого вона готова зробити все, що завгодно. І молодий чоловік швидко відчув, що дівчина перебуває в його повній владі.
Спершу він просив її перенести заняття в університеті заради зустрічі з ним. Потім зажадав змінити стиль одягу. Раніше Віка завжди одягалася в джинси і толстовки, а тепер почала носити міні, короткі топи і підбори.
Дані подобалося, що він немов керує такою розумною, незвичайною дівчиною. І він хотів усе більшого.
– Кошенятко, ти в мене дуже красива, – говорив він. – Але, знаєш, мені завжди подобалися дівчата з великим бюстом. Якби в тебе був розмір трохи більший, ти була б просто ідеальною.
Добре подумавши й оцінивши всі ризики, Віка пішла на першу пластичну операцію. Даня прийшов у захват і хвалився друзям, що є “вчена”, яка для нього “вставила груди”.
На цьому Даня не хотів зупинятися. Віка підкачала губи, збільшила вилиці, навіть злегка перекроїла повіки… Робота її страждала, колеги не розуміли, що відбувається з молодою жінкою, яка ще донедавна була захоплена тільки наукою.
Віка дедалі частіше не приходила на пари, що викликало невдоволення інших викладачів, змушених її підміняти.
Віці здавалося, що так і має бути. Вона жертвує собою заради того, щоб коханому було добре. І він обов’язково оцінить її старання. І не за горами пропозиція руки і серця. Будиночок біля моря, троє чи навіть четверо діточок, щаслива старість…
У мріях Віки малювалися ідеальні картинки. У той час як Даня продовжував розважатися, пропонуючи їй все нові й нові болісні зміни. У Вікі не було подруг, які сказали б їй, що відбувається щось жахливе, а мати жінки не піднімала розмову про зміни, що відбуваються.
Вона ігнорувала те, що відбувається, думаючи про свій спокій, а не про благополуччя дочки.
Закінчилося все трагічно. Віка зважилася на чергове втручання: їй захотілося злегка підняти брови. Грошей у неї було мало, довелося йти до хірурга, який просив за свої послуги маленьку суму… Сталося зараження…
Півроку вона провела в лікарні, перенесла кілька операцій. Після цього її зовнішність дійсно змінилася радикально.
Даня відвідав її в лікарні тільки один раз. Побачивши набрякле обличчя Віки і шви, він вважав за краще піти з її життя назавжди.
Хлопець не брав слухавку, не відповідав на повідомлення Віки в соціальних мережах, а незабаром вона побачила на його сторінці фото з іншою, яку він називав своєю нареченою.Спеціально для сайту Stories
Для Віки це стало ударом. Але вона змогла взяти себе в руки. Заради науки. Заради того, щоб жити далі й знову викладати та повернутися до університету, звідки вона змушена була звільнитися за станом здоров’я.
Через півроку молода жінка виписалася з лікарні. Їй потрібно було відновити зовнішність. З таким обличчям викладати вона не хотіла. Соромилася свого вигляду. А отже, потрібні гроші на операцію, складну й дуже дорогу.Спеціально для сайту Stories
– Тепер працюю у вас і ще в одному місці. І реферати пишу на замовлення, – закінчила Віка свою розповідь.
Машина вже давно стояла біля під’їзду будинку, де жила Ганна. Жінка дивилася на Віку, в очах її блищали сльози.
– Як він міг так із тобою вчинити? Це яким же треба бути… ? – тремтячим голосом запитала вона.
Віка провела по обличчю долонями і задумливо подивилася у вікно, по якому стікали краплі дощу.
– Знаєш, зате я зрозуміла дуже важливу річ. Змінюватися треба тільки для себе. І в жодному разі не слід приносити себе в жертву. Нікому й ніколи. Ні заради кохання, ні заради дружби.
