Коли Роман дізнався від дружини про її цікаве становище, то почав істерично сміятися. Четверта дитина! Жарт чи що? Як можна було з досвідом матері трьох дітей проґавити “небезпеку”,яка насувалася?
Роман, звичайно, любив своїх дітей, але всьому є межа! Він категорично був проти цієї “затії”.
Дружина Катя почала вмовляти чоловіка:
-Ромо, в мені вже живе душа нашого малюка! Ти пропонуєш її загубити? Все владнається, ось побачиш. Можливо, цю небажану тобою дитину ти полюбиш більше за інших. Хто знає…
Роману нічого не залишалося, як змиритися з аргументами дружини. Зрештою, діти – це щастя, дароване Богом. І якщо жінка надумала привести на світ дитину – ніхто їй не завадить.
У Романа була вагома (як він сам вважав) причина не хотіти цієї дитини. Він вже як рік збирався піти з сім’ї. Та все сумнівався, не наважувався.
У нього давно була кохана жінка Інна. Вона квапила Романа з відходом з рідної сім’ї. А Роман не поспішав.
Його все влаштовувало. Звичайно, своя сім’я забирала багато часу.
Дружина, троє дітей… І все ж Роман примудрявся іноді відвезти Інну відпочити на море. Пару разів водив до театру. І у вихідні забігав до неї на чашечку кави…
Так тривало кілька років. Поки Інна не приголомшила:
-Я виходжу заміж. Хочу бути законною дружиною, а не курортно-вихідною!
Роман був вражений. Йому й на думку не спадало, що кохана жінка страждає. Та й не хотілося Роману залишати зону комфорту. Розумів, що Інна, швидше за все, блефує, форсує події.
Він запевнив Інну, що ось-ось приїде до неї з речами і чистим паспортом. Тільки нехай одужає донька. Нехай, ось тільки, молодший син закінчить перший клас. Нехай старший син вступить до музичної школи… І таких “нехай” було незліченна кількість.
У вмовляннях минуло ще три роки. Інна чекала і чекала…
А нещодавно вона зізналася Роману, що носить під серцем дитину. Його дитину. Інна раділа. Нарешті, вона отримає коханого чоловіка. Роман же не залишить її одну з малюком. А Роман був спантеличений.
Дві жінки скоро його ощасливлять, обдарують двома дітьми. Тільки чомусь це зовсім не радувало.
Роман зовсім виснажився, змучив себе божевільними думками. Перестав спати, схуд. Стало зовсім нестерпно. Довелося лягти в лікарню. Підлікувати нерви.
Провідати Романа прийшла дружина. А через півгодини в палату зайшла Інна. Жінки з животами, здивовано переглянулися.
-Рома, хто ця …дівчина? І чому вона носить тобі обіди? – почала приходити до тями законна дружина.
-Я майбутня дружина Романа, – парирувала курортно-вихідна дружина.
-Дівчата! Можна я вибачуся перед вами після лікування? – попросив спітнілий від незручної ситуації Роман.
Законна і майбутня дружини в сльозах вискочили з палати і розбіглися в різні боки.
У Романа стався гіпертонічний криз….
Після лікарні Роман повернувся додому. Він вже прийняв нелегке рішення. Благо, між медпроцедурами було багато часу обміркувати ситуацію, що склалася.
Роман пообіцяв дружині Каті гідно утримувати її і дітей. Така можливість у Романа була. Від майбутньої дитини він, зрозуміло, не відмовиться.
-Вибач, Катюшо, я кохаю іншу жінку, – сказав, йдучи, Роман.
Катя побажала йому щастя в новій родині. Ну, що ж, завжди були і будуть жінки, які втручаються в чуже кохання. Мабуть, і Каті судилося зіткнутися з цим непривабливим явищем і випити до дна цю чашу…
Катерині довелося закрутити горе мотузкою. Діти по всіх кутках. Їм потрібна життєрадісна мати. Сліз вже не було. Душа мовчала…
…У Інни та Романа народився син. Катя привела на світ дочку. Назвала Світланою. Дівчинка була схожа на свого тата Романа.
Старші діти Каті відразу почали активно допомагати доглядати за сестричкою. Здогадувалися, що мамі важко впоратися самій.
Роман, вперше побачивши Світлану, що лежала в ліжечку, трепетно взяв на руки цю маленьку, теплу грудочку, притиснув до серця, поцілував у лобик. «Моя…» – тихо прошепотів.
З тієї хвилини Роман вже не уявляв свого життя без Світланки. Безумовно, Роман любив усіх своїх дітей, але Свєта стояла осібно на першому місці в його серці.
Пояснити цей факт він не міг, та й не хотів. Називав Свєту «божим дзвіночком». Балував безмірно, обдаровував незліченними подарунками.
Інна ревнувала Романа не до колишньої дружини, а до дочки Світлани. Якщо і були між подружжям сварки, то тема вимальовувалася одна – дочка Світлана. …
Минали роки, а любов до дочки росла і міцніла.
Інні здавалося, що її чоловік Роман, не пам’ятаючи себе, все своє життя присвятив дочці Світлані. Так воно і було. Доходило до смішного.
Роман відправляв Інну з сином в теплі країни, а сам брав підрослу Світланку на улюблену риболовлю, на футбол.
Світлана платила татові тією ж монетою. Вона із задоволенням ходила на всілякі заходи. Полюбила риболовлю. Правда, футбол не сприймала серйозно. Але татові не зізнавалася. На трибуні стадіону кричала голосніше за всіх:
-Гооол…!
Нехай татові буде добре і приємно!
…Коли у Свєти з’явився коханий хлопець, Роман влаштував йому сувору батьківську перевірку на предмет придатності в чоловіки.
Молодий чоловік іспит майбутнього тестя склав на відмінно. Роман пообіцяв дочці шикарне весілля. Всім на заздрість.
… У двадцять три роки у Світлани виявилася серйозна ниркова недостатність. Була необхідна операція з трансплантації нирки.
Катя, як мати, погодилася віддати свою нирку дочці. Але Роман її зупинив.
-Катюшо, це ж великий ризик. А у нас діти. Я вже, як донор, підготувався до операції. Необхідні папери підписав. Все буде добре.
Інна, дізнавшись, що чоловікові належить складна операція, не могла і словом заперечити Роману. Бачила, як чоловік турбується про здоров’я дочки.
Проводжаючи на операцію, сказала:
-Знаю, Ромо, ти ні про що не пошкодуєш. Адже Свєта – твоя улюблениця.
Операція дійсно, здавалося, пройшла успішно. Нирку пересадили Світлані. Та незабаром сталося відторгнення нирки Романа. Так, на жаль, буває.
Потрібна була повторна операція. Світлані з кожним днем ставало гірше. Бачити ці муки для Романа було вище його сил.
Його дорогоцінна дівчинка страждає!!! “Божий дзвіночок” мучиться і марніє! Він зобов’язаний врятувати свою дитину! Чого б це не коштувало! Життя не пошкодує!
А за вікном лікарні бурхливе життя! Свобода!
Роман був готовий розлучитися зі своєю другою ниркою. В ім’я порятунку дочки. Однак, лікар спробував зупинити Романа:
-Ви хочете позбутися власного життя? – дивувався лікар.
-Я хочу врятувати дочку! Нехай ціною життя! Без Свєти мені не жити! – стверджував Роман.
-Я не маю такого права! Ні морального, ні лікарського, – навідріз відмовлявся лікар.
-Давайте будемо шукати донора, – запропонував лікар.
-Лікарю, адже, рахунок йде на дні! – не розумів доводів лікаря Роман.
Лікар зречено знизав плечима…
Роман вийшов з лікарського кабінету. Він метався і не знав, що ж йому робити.
Захотілося вдихнути свіжого повітря. Кожен крок після операції давався з величезними зусиллями і болем. Роман вийшов з лікарні і поплентався до найближчого храму.
Зайшов. Людей було мало. Роман підійшов до однієї з ікон. Почав щось шепотіти. Полилися невгамовні сльози. Підійшов священик.
-Батюшка! Благословіть! Дочці потрібна операція! Друга. Перша вийшла невдалою. Пересадка нирки. Хочу, щоб дочка жила довго і щасливо! Потрібен терміново донор. Не знаю, чи встигну, – тремтячим голосом просив Роман.
-Благословляю, сину мій! Але пам’ятай, на все воля Божа! На Бога не нарікай, – перехрестив священик Романа.
Роман повернувся в лікарню до Свєти. Роман взяв слабеньку долоньку дочки, приклав до своїх губ. Прошепотів:
-Пробач…
Світлана тільки очима відповіла:
-Пробачаю.
Вона спробувала посміхнутися, але не змогла. Сили покидали її.
…Через два дні ангел забрав дівчину в кращий світ.
Роман вмить посивів. Світлану ховали у весільному вбранні. У неї було гарне і спокійне обличчя.
Роман приходив на місце спочину дочки щодня протягом року. Приходячи до Свєти, Роман обіймав холодний гранітний пам’ятник, довго стояв нерухомо. Можна було помітити, як судорожно здригалися його плечі.
На надгробку була висічена епітафія – “Вибач. Не вберіг…”
Спеціально для сайту Stories
