Марина застигла, коли її погляд упав на те саме фото, яке колись принизило її до глибини душі. Родичі навколо весело сміялися, дивлячись на знімок, хтось навіть показав на неї пальцем.
– Оооо, як же це смішно! – засміявся брат, зовсім не переймаючись тим, що вона відчуває в цей момент.
Марина глянула на нього з образою. “Я й подумати не могла, що все буде як раніше. За що Роман так зі мною?”
Для більшості людей дитинство наповнене приємними спогадами, але Марина завжди згадувала його з болем. Вона ледь пам’ятала свої перші три роки життя, проте день, коли мама принесла молодшого брата з лікарні, закарбувався в її пам’яті надовго.
Родичі оточили малюка, сюсюкаючи й охаючи, не звертаючи жодної уваги на маленьку Маринку.
З появою Романа для батьків почалася нова глава – він став для них буквально “світлом у віконці”.
– Ромочка в нас такий відважний хлопчик, вміє постояти за себе, – з гордістю розповідала мама подрузі. – Захотів іграшку в пісочниці – забрав, Маринка не поділилася яблуком – отримав його силою. Ще маленький, але характер уже який!
Роман швидко зрозумів, що йому можна дозволити собі все, що завгодно, і це завжди зійде йому з рук. Сестрини іграшки виявлялися розламаними, її улюблена сукня – розірваною на шматки, а її дитяча косметика стала фарбою для його малюнків на стінах. Коли через останнє мати влаштувала скандал, її слова були звернені не до Романа, а до Марини:
– Ти старша і маєш стежити, нам тепер через тебе на нові шпалери витрачатися.
Коли брат підріс, додалися підніжки й образливі слова. Роман звав її бабайкою, він вичитав це слово в казках:
– Це злий потворний дух, ну прям як ти.
Прізвисько приклеїлося до Марини, просочилося навіть у школу. Вона у відповідь обізвала брата при друзях Кротом, і того ж вечора отримала прочухана від батьків:
– Хлопчики бавляться, це нормально, але ти ж дівчинка, маєш бути милою і скромною!
Коли Марині виповнилося п’ятнадцять, вона закохалася в однокласника. Почуття виявилися взаємними, і безневинний дитячий роман тривав цілий місяць, поки на посиденьках у дворі Роман не підлив води на лавку. Марина, відчувши мокре, тут же встала.
– Маринка намочила штани, – заорав Роман, тикаючи в неї пальцем.
Усі хлопці втупилися на білосніжні штани, по яких розплилася мокра пляма. Клацнув затвор фотоапарата, який батьки нещодавно подарували Роману.
Як не пояснювала Марина, що це розіграш від брата, хлопці їй не повірили, хлопчик відтоді охолов. А вдома на холодильнику довго висіло зроблене Романом фото: Марина з дурним обличчям і плямою на штанях, навколо хлопці, які сміялися. Батьки визнали знімок кумедним, а доньку – людиною без почуття гумору.
Коли Марина поїхала в інше місто вчитися, знущання поступово згладилися з пам’яті. Вона отримала хорошу спеціальність, знайшла чудову роботу і скоро пішла на підвищення. Підлеглі знали її як жорстку даму, яка за словом у кишеню не полізе.
“Хто б знав, що глузування Романа мене загартують”, – подумала Марина, почувши, як пліткують про неї колеги.
Про самого брата вона не згадувала кілька років, доки Роман не з’явився на порозі:
– Здорово, сестричко, скільки років не бачилися! А я тут проїздом, вирішив зазирнути. Ось, привіз тобі малини з батьківського городу, мама з татом веліли передати, так сумують.
Марина із задоволенням виставила б його за двері, але несподіваний подарунок від батьків зворушив її серце. Вона натягнула люб’язну посмішку і покликала Романа пити чай.
Справжню причину візиту брат озвучив, коли вони обговорили всі домашні новини:
– Я теж зібрався одружитися, весілля вже за місяць, запрошую тебе з твоїм залицяльником. Ти ж додому носа не показуєш, мама з татом сумують. Пора б нам забути старі образи, так, Мариночко?
Марина сіпнулася від звернення, на мить їй почулося зовсім інше слово.”Може, й справді пора помиритися, скільки можна плекати дитячі образи?” – подумала вона.
– Я з радістю, – посміхнулася Марина.
На порозі Роман озирнувся і промовив ніби мимохідь:
– На весілля заведено дарувати подарунок, від тебе я чекаю тисяч п’ятдесят, а краще сто. Судячи з хати, ти не бідуєш, треба б підтримати молоду сім’ю.
Марина не хотіла їхати на весілля після цих слів, але зателефонував батько і наполіг:
– Твій молодший брат одружується, невже ти пропустиш таку подію! Ти й так додому не їздиш, сусіди вічно запитують, чому донька нас покинула.
“Бо не дуже-то потрібна донька, коли є Ромочка, світло у віконці, – подумала Марина. – З іншого боку, соромно досі дутися через проблеми в минулому”.
Тож скоро Марина постала перед рідними. Мама з татом вітали доньку з такою теплотою, що вона мало не розплакалася.
Щоправда, незабаром причина доброти спливла на поверхню.
– Ти б підкинула Ромчику грошей на ресторан, йому не вистачає на гарне місце, – ласкаво почала мама.
– Ти старша сестра і маєш піклуватися про молодшенького, а весілля – така важлива подія, що буває раз у житті.
“Останнє твердження спірне, особливо з характером Романа, жодна жінка довго такого поруч не витримає”, – подумала Марина.
На її подив, наречену Роман відхопив чудову, Олена була чарівна, розумна і наречоного просто обожнювала. Щоправда, на Марину поглядала несхвально, сухо привіталася під час зустрічі і пішла.
Проте серце сестри розтануло від теплого прийому, та й приємно було показати, що фінансові можливості в неї кращі, ніж у брата.
“Усе дитинство батьки твердили, що Роману світить величезне майбутнє, а я нічого не варта, а в підсумку я директор компанії, а він касир у супермаркеті”, – мимоволі позловтішалася Марина.
За кілька днів до весілля вирішили зібрати найближчих на вечерю. Зірками були, звісно, Роман з Оленою, але й Марині дісталася увага. Мама похвалилася:
– Маринка-то в нас тепер велика шишка! Хто б подумав, вона ж така тютя була, ні розуму ні характеру.Роман втрутився:
– І гарненька стала. Я її бабайкою кликав, а вона нічого виросла, нормальна тітка .
– Нормальна жінка, – поправила його Марина.
– Вічно ти нудиш і жартів не розумієш, – розсміявся Роман і штовхнув сестру трохи сильніше, ніж слід було.
Та зловила спантеличений погляд Олени, наречену така поведінка нареченого явно покоробила. Стало прикро за себе, і Марина спробувала заспокоїтися: “Гаразд, ніхто не змінюється за один день, не буду зациклюватися”.
Після вечері Роман і Олена показали слайд-шоу із сімейними фотографіями. Гості зворушливо сміялися над знімками малюків, зітхали над тим, якими молодими були тоді їхні батьки.
– А ось найкумедніше фото з нашого альбому, – оголосив Роман і увімкнув наступний слайд.
Сміх застряг у Марини в горлі, на екрані був той самий знімок, через який її останні роки в школі цуралися хлопці. Гості розсміялися, батьки теж, і жінка немов стала маленькою дівчинкою, над якою потішаються однокласниці. Не засміялася тільки Олена, але погляд у неї став таким жалісливим, що Марина вважала за краще б за насмішки.
Роман із показним смиренням розвів руки:
– І на сеструху буває проруха, у п’ятнадцять теж можна намочити штани.
– Це був прикол від Романа, він налив води на лавку, – пояснила Марина гостям, змушуючи себе посміхатися.
Мама сплеснула руками:
– Що ж ти на брата наговорюєш! Я точно пам’ятаю, як ти осоромилася, думала, від сорому згорю.
Марина вирішила, що мама жартує, але і вона, і батько твердо стояли на своєму:
– Ромочка тут ні до чого, дочка сама зганьбила себе і весь свій рід.
– Ти завжди була незграбна, вічно щось витворяла, – продовжила мама. – Пам’ятаєш, як підмовила брата обмалювати шпалери або як навчила хлопців у дворі називати його Кротом? Ох, і ковтнули ми горя з твоїм характером…
– Роман сам був тим ще задирою, – обурилася Марина.
Батько замахав на неї руками:
– Не наговорюй на брата, ти завжди над маленьким знущалася, заздрила.
Марина зрозуміла, що більше не може тут залишатися, вискочила і вийшла за двері. Слідом за нею понісся голос брата:
– Знову образилася, ну що за людина, ніякого вміння сміятися над собою!
Умившись, Марина заспокоїлася і змогла міркувати тверезо.
“Гаразд, нехай вони мене провокували, я-то чому повелася? Що сильніше я реагую, то активніше всі згадуватимуть цю історію. Повернуся туди і зроблю вигляд, що нічого не було”, – вирішила вона.
Начепивши на обличчя наймилішу посмішку, Марина вийшла з ванної. І одразу почула на кухні голоси батьків, які принесли з вітальні брудний посуд.
– Сказав же, не треба її кликати, усе весілля зіпсує своїми виставами, – сердився батько.
– Недобре, усі запитають, чому на весіллі Ромочки немає сестри. І потім, як би ми оплатили ресторан? Почекай, я ще вмовлю Маринку лімузин замовити.
Голоси почали наближатися, і Марина поспішно прошмигнула назад у ванну. Щоки в неї запалали, очі перестали бачити від сліз, що виступили. Уся самоповага, яку вона вибудовувала роками, посипалася, як картковий будиночок. Не стало Марини Петрівни, директора юридичної фірми, у ванній знову плакала Маринка-бабайка.
Спочатку Марина твердо вирішила поїхати по-англійськи, нехай брат і батьки самі розбираються з грандіозними весільними планами. Потім вона уявила, як мама і тато з фальшивим смиренням кажуть гостям: “Вічно Маринка все псує, от і тепер відтягнула на себе увагу, не шкодує брата”.
Її розібрала злість: “Не поїду так просто. Я все життя поступаюся, нехай їм хоч раз віділлються мої сльози. Ви хотіли бачити кошмарну сестру? Так ви її отримаєте”.
За стіл Марина повернулася з ясною і спокійною посмішкою, хоча всередині вирувала буря емоцій.
– Плакала ти там, чи що, – засміявся Роман. – Марино, не можна ж бути такою образливою, у житті має бути місце гумору. Ну зганьбилася колись, зараз можна згадувати це зі сміхом, згодна?
– Абсолютно згодна, тим паче в тебе прекрасне почуття гумору, – відповіла Роману.
– Шкода, не всі в змозі його оцінити.
– Ти про себе, чи що? – засміявся Роман.
– Швидше про декана твого університету, який тебе виключив. Олено, ти знала, що Роман навчався на факультеті міжнародних відносин? Щоправда, платно, на бюджет не взяли.
– Я не знала, – здивувалася Олена.
Роман кинув на сестру грізний погляд, Марина спокійно продовжила, ніби не помітила цього:
– Роман вирішив пожартувати з одного зі своїх однокурсників перед першою сесією, дав сьорбнути міцного замість води. Такий кумедний жарт! Щоправда, хлопчик усе зіпсував, йому стало зле, і його відвезли на швидкій.
– І за це тебе виключили? – запитала Олена нареченого.
Роман не встиг відповісти, сестра втрутилася:
– Ні, виключили його, коли Роман влаштував засмічення в університетському туалеті, щоб зірвати семінар, і викинув із гуртожитку старий телевізор, такий великий, ледь коменданта не прибив.
– Що ти наговорюєш, не так усе було, – прошипів Роман, на якого наречена подивилася здивовано і навіть з обуренням.
– А як? – тут же запитала Марина, але брат не зміг придумати одразу переконливу брехню.
Вона спокійно взялася за торт, не звертаючи уваги на Романа та Олену, які забули про гостей і щось з’ясовували між собою лютим шепотом.
– Ну й улаштувала ти вчора, навіщо згадала ці стародавні історії, мене Оленка ледве не з’їла, – невдоволено висловив сестрі вранці Роман.
– Може, у твоєї нареченої немає почуття гумору? Історії-то смішні, у житті є місце гумору.
Роман розлютився:
– Ти дивись, із ким жартуєш!
– Якщо я заважаю, можу поїхати додому, – знизала плечима Марина.
Роман згадав, що ресторан ще не оплачено, а подарунок не отримано. На його обличчі був болісний вибір: вигода чи задоволення від скандалу з сестрою? Вигода перемогла.
– Залишайся, тільки більше не розповідай про мене ганебні історії, – зажадав він.
– На кшталт тієї, що ти прикинувся закоханим у шкільну тихоню, покликав на побачення, а потім ви з друзями її облили водою і гнали містом? – запитала Марина.
– Навіщо ти згадуєш, це справа минула, – обурився брат. – Батьки Олени мене не приймуть, якщо дізнаються про таке, вони суворі, з хорошої сім’ї.
– З хорошої та багатої? – запитала Марина навмання.
– Не твоя справа, – рявкнув Роман так, що сестра зрозуміла, що вгадала.
Удень мама натякнула, що ресторан виставив рахунок, але Марина пропустила її слова повз вуха. Мама подала натяк ще раз, потім ще, потім не витримала:
– Марино, за ресторан треба заплатити.
– Треба попросити про це нареченого, – усміхнулася Марина.
– Ти ж обіцяла заплатити, – розлютилася мама.
– Ні, ти попросила мене, але я не дала згоди, я зараз без грошей.
Марина бачила, що батьки киплять від злості, але їм нічого пред’явити на її безневинну посмішку. Натомість Роману було що сказати, і у висловах він не соромився:
– Яка підлість, я вже скасував попередній ресторан і обіцяв Олені, що ми святкуватимемо в гарному місці! Як же ти мене підвела, ти все готова обгадити!
– Може, не треба було давати необачних обіцянок? І я не розумію твоїх претензій, ти ж покликав мене не заради грошей, а для примирення?
Роман розреготався:
– Ти просто ненормальна, якщо так вирішила! Я б сто років тебе не бачив, але якщо вже тобі пощастило і перепало грошей, треба ділитися з близькими. Мені от не так звезло!
– Може, тому що ти займався не навчанням, а тупими жартами? Ти сам зіпсував своє майбутнє, а тепер намагаєшся його склеїти за допомогою багатої нареченої. Знаєш, як називають людей, які ведуться тільки на гроші?
Роман зблід від злості, зціпив Марину за плече і різко смикнув:
– Досить, скільки можна вислуховувати…
– Ні, досить слухати тобі, – пролунав твердий голос Олени, яка непомітно увійшла в кімнату і стала свідком сцени.
– Я спостерігаю за тобою від самого приїзду Марини, і те, що я бачу, мені зовсім не подобається. Ти казав, що в дитинстві вона над тобою знущалася, але тепер я сумніваюся в цьому. Те, що ти зробив за вечерею, кричуща грубість, а тепер ще й підняв руку на жінку. Шлюб із тобою – помилка, і я її не зроблю.
Обличчя Романа в цей момент коштувало всіх років страждань, які перенесла Марина.
Того ж вечора їй довелося покинути будинок: батьки не могли пробачити їй зірваного весілля. Пізніше від знайомих вона дізналася, що Роман намагався благати наречену повернутися, але її рішення залишилося незмінним.
“Так, я не змогла пробачити брата і через це розірвала стосунки з сім’єю, але водночас врятувала жінку від важкого шлюбу”, – розмірковувала Марина.
Після всього, що сталося, на душі в неї стало легше, немов вона нарешті отримала розплату за всі пережиті приниження. Оглядаючи свою затишну, добре обставлену квартиру – таку, яку Роман навряд чи коли-небудь матиме, – вона подумала: “Зрештою кожен отримав те, на що заслужив. Приємно бачити, як життя розставляє все на свої місця”.
