Будинок гарний залишила бабуся двом онукам. Кімната велика з меблями, два вікна, тому світлий. Друга – кухня, але водночас і інша кімната: піч, стіл та спальне місце.
Сіни як комора, там дерев’яні полиці з речами. Город, лазня і два хліви – все є. Один онук цікавість до спадщини не виявив. Жодного разу не приїжджав. Другий після бабусі взявся до справи.
Так з’явилася свердловина у дворі. До цього воду носили із сільського колодязя. Піч відремонтував, щоб не диміла, лазню привів до ладу. Гнилий сарай зніс і збудував інший – міцний.
Зверху щось на зразок мезоніну – ще одна кімнатка для дітей. У нього їх троє – нехай грають. Коротше кажучи, багато чого зробив. Одне турбувало, що два власники на одне господарство.
Тому зателефонував двоюрідному братові та запропонував відмовитися від частки. Мовляв, навіть готовий заплатити. Брат відповів, що нічого не треба: «Мені не довіряєш? Нехай буде так, як було. Роби що хочеш».
Другий поставив нові ворота і змінив паркан на городі. Викосив бур’ян, посадив яблуню та вишню, зробив у дворі настил з дощок. Знову зателефонував: «Мишко, треба було б за законом зробити. Перепиши на мене все. Якщо хочеш, розписку через нотаріуса напишу, що заплачу».
Мишко вкотре здивувався: «Жив спокійно – ось і продовжуй так жити. Не лізь до мене з дурницями. Ми рідні, зрозумій». Дах інший у старого будинку, і вікна – пластикові, за спецзамовленням.
Перевіз із міста до сільського будинку велику бібліотеку та ще пару колекцій. Тепер у міській квартирі більше вільного місця. Минуло п’ятнадцять років, як бабуся пішла. Вона так хотіла зробити онукам приємно.
Бачилася ідеальна картина, що дві родини проводять у колишньому її будинку літо. Добре всім, бо панують мир та злагода. Насправді вийшло інакше.
У Михайла другий шлюб. З першою дружиною розлучився. Друга – жінка господарська. Зрозуміла дружина, що можна поживитись: продати сільську садибу, а гроші зайвими не бувають.
І тоді Мишко зателефонував: «Слухай, Сашко, дружина наполягає, щоб ми все продали. Хоч як крути, але частина на мені. І нам гроші потрібні». Сашко щось казав, що багато витратив на те, те й те, але Мишко не слухав.
Зліг Сашко – на швидкій відвезли до лікарні. Мати до лікарні прийшла: «Не зрозуміла я. Скажи, тобі життя не потрібне? У тебе троє. Я з твоєю дружиною буду піднімати? Дім чи життя? Бог бачить, хто кого кривдить.
Не дури, дивися на все спокійно. Будеш здоровий, там же купимо щось. Ти з руками, не треба себе до лікарні доводити». Спокійно сказала, без нервів, наче справа не в лікарні, а на кухні за чаєм.
І одужав Сашко. Продав Мишко будинок, гроші поділили, а ті, що на ремонт та інше пішли – зникли. Як і братерство, як і родинні зв’язки. Видалив Сашко телефон брата. На вулиці зустрінуться – не привітаються.
Хтось лишається порядним до кінця, а в когось за рум’яними щоками гнилизна ховається. Деякі душевні люди через гроші та власність так засмутяться, що здоров’я втратять….
