– Чому ти не хочеш мене зрозуміти? – Ольга Сергіївна присіла на диван і ображено відвернулася від доньки. – Я так втомилася. Хочу відпочити, а ви мені не даєте.
– Мамо, тобі добре говорити. У тебе ж квартира є, а ми з Мішею вже кілька років орендуємо житло.
– А до чого тут я? Давно б узяли іпотеку, але вам важливіший відпочинок на морі. Я ось, наприклад, жодного разу не їздила за кордон. Зате ремонт у квартирі зробила і машину купила. Що вам заважало вчинити так само?
– І що? Це те, чим варто пишатися, що ти жодного разу не була за кордоном?! Гаразд, я все зрозуміла, – пирхнула Лера і попрямувала до виходу. – Від тебе допомоги можна не чекати. Тільки про себе думаєш!
– Нічого собі заява! – Ольга Сергіївна різко встала з дивана і поспіхом вийшла в передпокій.
– Тобто я, по-твоєму, вам із Мішею ніколи не допомагала? А кредит на машину ви на кого оформляли? А оренду квартири в перші місяці після весілля хто вам оплачував? Можливо, твої свекри? Або ви самі? Ні! Це все я робила! А тепер ти висуваєш мені претензії. От же невдячна!
– А навіщо ще потрібні батьки? – видала наостанок Валерія. Після цього молода жінка схопила сумку і вийшла з квартири, голосно грюкнувши дверима.
– Знаєш, як це називається?! – крикнула вслід доньці Ольга Сергіївна. – Споживче ставлення!
Ці слова Лера так і не почула. Вона мчала вниз сходами і голосно схлипувала. Молода жінка не любила сваритися з матір’ю, але останнім часом у неї все не ладилося. На роботі були проблеми, син постійно хворів, а чоловік часто пропадав у відрядженнях. Та ще це орендоване житло!
За останні півроку подружжя переїжджало тричі. Власники житла, немов змовилися. Спочатку вони всі стверджували, що хочуть здавати квартиру на тривалий період, але потім у них різко змінювалися плани. Навіть договори не рятували, власники виплачували компенсацію і виселяли квартирантів.
Валерії страшенно набридло жити на валізах. Вона вже п’ять років мріяла обзавестися власною квартирою, але у них із Мішею ніяк не виходило накопичити початковий внесок на іпотеку. Ось дівчина і вирішила, що мама їм у цьому допоможе.
Ольга Сергіївна знала про труднощі в житті Валерії, тому намагалася всіляко полегшити її долю. Спочатку жінка допомагала подружжю з виплатою кредиту за машину. Іноді вона давала гроші, щоб молоді люди змогли заплатити за оренду квартири. Але потім Ольга Сергіївна різко припинила надавати доньці будь-яку допомогу. Це сталося після того, як Лера і Міша стали часто їздити закордон і нерозумно витрачати гроші.
– Доню, ти кажеш, що ви не можете накопичити гроші на квартиру, а самі їздите по морях. Я не зрозумію, вам що важливіше: відпочинок чи свої квадратні метри?
– Мамо, ми ж молоді. Нам хочеться подорожувати. Як ти не розумієш?
Валерія не стала розповідати матері, що вони з Мішею вже майже накопичили кошти для початкового внеску, але потім їм різко захотілося відпочити на морі, та не просто на морі, а в дорогому готелі, щоб все було як на рекламній картинці!
У підсумку подружжя витратило третину від усієї суми на відпустку. Потім подружжя знову збирало, потім знову витрачало. Разом із дорогою відпусткою Лері хотілося нову сумочку, дорогий одяг… Запити зростали, а доходи не збільшувалися. І так тривало вже три роки.
Але останнім часом сім’я Лери та Михайла відчувала фінансові труднощі. Тепер у них узагалі не виходило відкладати гроші. Тому молода жінка і звернулася до матері.
Валерія вирішила, що раз мати працює, то вона зможе запросто допомогти подружжю з іпотекою. Але Ольга Сергіївна навідріз відмовилася це робити. Вона вже втомилася ходити на роботу, трудовий стаж дозволяв піти на відпочинок, і найближчим часом планувала написати заяву про звільнення.
Коли Лера почула ці слова від матері, вона була вкрай незадоволена. Молода жінка вважала, що Ольга Сергіївна спеціально вирішила піти з роботи, щоб не допомагати молодим людям.
– Уявляєш? Мама сказала, що скоро звільниться і не зможе давати нам гроші, – покинувши квартиру родички, Валерія в сльозах зателефонувала чоловікові.
– Люба, але її теж можна зрозуміти. Вона на пенсії вже п’ять років працює, – Михайло завжди був на боці дружини, але цього разу він бачив, що та перегинає палицю. – Твоя мати і так нам добре допомагала. Хіба ти цього не пам’ятаєш?
– І що? Мама ж розуміє, що жити зараз дуже складно. Їй нічого не варто нам допомогти. Попрацювала б ще трохи, але ні! Вона спеціально звільняється, щоб не приходити нам на допомогу.
Михайло не став переконувати дружину в зворотному. Він не хотів сваритися з нею телефоном. Чоловік лише сказав Лері, що все владнається, і щоб та не турбувалася даремно.
Однак молода жінка переживала. І дуже сильно. Вона більше не розмовляла з матір’ю і не брала слухавку, коли та їй телефонувала. Від такої поведінки Ольга Сергіївна була в шоці.
Мати, звісно, розуміла, що її дочка була ображена, але щоб до такої міри…
Після цієї сварки Валерія всіляко уникала спілкування рівно місяць. Молода жінка сама не розуміла, для чого це робить: чи то щоб покарати її, чи то змусити не звільнятися.
Але Ольга Сергіївна все одно пішла з роботи. Жінка погано почувалася, тому вирішила впритул зайнятися здоров’ям. Вона часто телефонувала доньці, хотіла з нею помиритися, але гординя не дозволила Лері піти назустріч.
Якось раз Валерія все-таки взяла слухавку, коли зателефонувала мама. Молода жінка була зайнята і не подивилася на ім’я, яке висвітилося на екрані.
– Алло!
– Донечко! Нарешті, я до тебе додзвонилася. Давай, поговоримо, будь ласка. Не хочу бути з тобою в сварці.
– Мамо? – Лера спочатку не зрозуміла, як так вийшло, що вона відповіла на дзвінок родички, але потім продовжила грубу бесіду. – Що тобі треба? У мене немає часу на розмови.
– Доню, давай я приїду до вас увечері. Посидимо, поговоримо. Або ти приїжджай до мене. Я тепер цілий день вільна. Днями я звільнилася…
– Звільнилася?! – слова матері розлютили Леру. Вона сподівалася, що Ольга Сергіївна передумає і стане допомагати дочці, але не тут-то було. – Ось і сиди одна цілими днями вдома! А мене й онука ти більше ніколи не побачиш!
Після цих слів молода жінка кинула слухавку і розплакалася від досади. Вона сама не розуміла, як у неї вирвалася така грубість. Але Валерія не стала передзвонювати матері.
Щоправда, що довше вона думала, то ясніше розуміла, що якщо мама знову набере її номер, то вона відповість і погодиться на зустріч.
Однак дзвінків від Ольги Сергіївни більше не було. Ні наступного дня, ні через два дні, ні через тиждень. Лера розповіла чоловікові про те, як нагрубила матері, і Міша порадив помиритися.
– Лера, ти неправа. – Просто сказав він. – Так не можна чинити з батьками. Уяви, що наш син скаже тобі таке, коли ти підеш на пенсію і захочеш спілкування з онуками…
– Ні… Він так не скаже, – зблідла Лера. Вона любила сина і не могла уявити, що так станеться.
– І твоя мама теж так думала. Але помилилася. Не дай їй повністю розчаруватися в тобі. Вибачся!
Коли Валерія дійсно усвідомила, що вчинила погано, вона купила торт, і сама поїхала до матері в гості. Лера хотіла попросити вибачення і помиритися. Але яке ж було її здивування, коли їй так і не відчинили двері. Дівчина стукала доти, доки на її стукіт не виглянула сусідка.
– Лера? – літня жінка запитально подивилася на знайому. – Я думаю, що це за шум, а це ти, виявляється, двері хочеш виламати.
– Доброго дня, Віолетто Вікторівно. Мама щось не відчиняє, от і стукаю посилено. Думаю, може, спить?
– Ні, не спить вона. Її вдома немає. Ти хіба не знаєш, що тиждень тому її відвезли в лікарню?
– У лікарню?! – після слів сусідки в очах Лери потемніло. – А що з нею сталося?
– Кажуть, із серцем погано стало. Адресу лікарні запиши…
– Який жах! Спасибі, що сказали… – очі Валерії наповнилися сльозами. Лера вибігла з під’їзду і сіла в машину. Дорогою в лікарню вона зателефонувала Михайлу і розповіла про те, що трапилося. Мати трубку не брала…
– Нічого собі! Як вона? З нею все добре? – із тривогою в голосі запитав чоловік. – Чекай мене в приймальному покої. Я зараз теж під’їду.
Через півгодини подружжя вже разом шукало палату хворої мами. Ольга Сергіївна лежала у відділенні кардіології. Коли Лера знайшла її, то відразу ж кинулася в обійми.
– Матусю, пробач мене. Я була такою дурною. Як ти? Як твій стан?
– Уже краще, донечко, – мати сумно посміхалася. Вона була ображена на доньку, але все ж зраділа, що Валерія схаменулася.
– Це все через мене, так? Це я винна, що довела тебе до такого стану.
– Проблеми із серцем у мене були давно. Просто я все відкладала і відкладала походи до лікаря. Ось і сталася біда. За здоров’ям потрібно стежити ретельніше, а я все ігнорувала.
– Пробач мене, мамо. Ти не переживай за нас. Ми з Мішею самі розберемося зі своїми проблемами. Для мене головне, щоб ти була жива і здорова, а матеріальні блага завжди можна заробити.
– До речі, щодо матеріальних благ, – у розмову матері й доньки раптово вступив чоловік. – Мене підвищили на посаді. Тепер моя зарплата буде вищою, ніж раніше. Ще отримуватиму премії за виконання плану. Тож, Ольго Сергіївно, одужуйте швидше. Скоро будемо відзначати новосілля.
– Ти це серйозно? – очі Лери заблищали від радості.
– Серйозно, – посміхнувся Міша. – Я тобі не став говорити раніше. Думав раптом, щось зміниться. А тепер наказ підписано. Тож скоро в нас буде своя квартира.
– Отже, у нас є привід відсвяткувати одразу три радості: примирення, одужання і підвищення! – сказала Лера і вийняла з сумки мамин улюблений свіжовичавлений сік.
– За нашу родину!
Через кілька днів Ольгу Сергіївну виписали з лікарні. Лікар суворо заборонив пацієнтці нервувати. Лера з Мішею зробили все, щоб мама не відчувала жодних стресів. Трохи пізніше вони дійсно купили квартиру і стали частіше запрошувати тещу в гості.
Більше Ольга Сергіївна не хвилювалася за сім’ю дочки. Зять почав заробляти більше, та й у Лери на роботі стали заохочувати співробітників преміями. Крім того, Лера стала брати підробіток додому.
Від зайвих покупок і спонтанних витрат подружжя відмовилося. У родині з’явилося поняття планування бюджету. Тому через півтора року у них була не тільки своя нерухомість, а й можливість відпочивати. На море подружжя стало брати з собою і маму. Лікар сказав, що це буде корисно для її здоров’я.
