Я, за своєю природою, людина досить недовірлива і вразлива. Навіть у свої 49 років. Не знаю, такою я народилася чи так мене привчили батьки. Виросла у досить забезпеченій сім’ї, єдина дитина.
Головною в нас завжди була мати, вона ж і займалася моїм вихованням. Не те щоб моє дитинство було якимось казковим, але, зізнаюся, деякі ровесниці мені заздрили.
Будучи вже юною дівчиною, я знайшла собі покликання. Мистецтво макіяжу. Мені подобалося годинами чепуритися перед дзеркалом, пробувати себе в різних образах, доглядати за зовнішністю. Хтось може назвати це самолюбуванням, але я вважаю, що жінка і має бути саме такою. Нести у собі красу, яка, як відомо, врятує світ.
А потім, коли в країні настала хоч якась свобода і бути гламурною не вважалося чимось ганебним, на мене почали звертати увагу.
Залицяльників було багато, але я не звикла розмінюватися на дрібниці і одного разу зустріла свого майбутнього чоловіка. У нас відразу ж закрутилися стосунки, мені все в ньому подобалося, і через деякий час ми одружилися.
Мій чоловік людина багата. Він шанобливо ставився до моєї пристрасті щодо зовнішності та всіляко цьому сприяв. Смішно сказати, але за своє життя я не пропрацювала жодного дня. Я маю на увазі роботу із зарплатою. Але ж підтримувати сімейний затишок – це теж робота! Тим більше, що у нас ще й син народився, а про складнощі материнства знає практично будь-яка жінка.
Згадуючи сімейне життя, не можу не посміхнутися. Ми часто літали в інші країни, я скуштувала, напевно, страву кожної кухні світу. У свята мій чоловік балував мене дорогими подарунками. Діаманти – найкращі друзі дівчат. Хто я така, щоб із цим сперечатися?
Але всьому на цьому світі приходить кінець. Я, як і всі, молодше не стаю. І суперниць у нас, жінок, з кожним роком стає лише більше. І мій чоловік попався до однієї такої хижачки на гачок.
Про це я дізналася лише через рік їхніх стосунків. Деякі дівчата вміють помічати неприємні дзвіночки: довге волосся на комірі сорочки, запах жіночого парфуму та інше. Але мій випадок був банальним: жіночий голос, що доноситься з динаміка мобільного.
Була складна розмова. Скоріше сварка. Я багато кричала, плакала, заламувала руки. Навіть дзеркало розбила. Чоловік обіцяв все виправити, заспокоював мене, звертався до минулого. І я повелася. Дала день, щоб він її покинув, поїхала із сином у відпустку, після приїзду вирішила залишити все на своїх місцях. Рушити власну родину не хотілося.
Ви, мабуть, уже знаєте, що сталося далі? Так, мій чоловік знову мені зрадив. Більше того, його пасія ще й при надії. Цього разу чоловік був більш відстороненим. Він уже не благав мене, а просто мовчав, думаючи про щось своє. Просив дати йому час, щоби вирішити, як бути далі. Тобто тепер ініціатива була у моїх руках.
А я нічого не хотіла вирішувати. Моя позиція була непохитна: нехай ця жінка забирається з нашого життя. Я нічого не хотіла чути. Тоді чоловік поїхав, а я залишилася вдома сама. Син був далеко, так що мені ніхто не заважав лити сльози на самоті, обличчям у подушку. Увечері я зателефонувала мамі, і вона запропонувала зустрітися десь на свіжому повітрі.
Ми зустрілися в кафе, де я переказала все те, що трапилося зі мною, намагалася не розплакатися, але, повірте, було дуже непросто. Мама вислухала мене і порадила перш за все заспокоїтись. Вона зізналася, що була здивована, що в нас взагалі щось вийшло. Адже я стільки років прожила з першим та єдиним чоловіком. І це чиста правда.
«У розлученні немає нічого страшного. За статистикою, половина чи навіть більшість шлюбів рано чи пізно розпадаються. Ти краще подумай про те, що маєш. У тебе є син, а твій чоловік багатий. Ти приваблива і навіть молода. Використовуй це. На одному твоєму чоловікові світ клином не зійшовся. Будь вища за це. І розумніша».
Коли я знову зустрілася з колишнім чоловіком (ви все правильно зрозуміли), атмосфера була зовсім інша. Я, звичайно, не посміхалася, але намагалася бути більш прихильною. Сказала, що зрозуміла його. Може, не зовсім пробачила, але прийняла обставини, що склалися, і тепер просто хочу дізнатися, чи любить він мене досі.
Виявилось, що ні. Його нова обраниця, тридцятирічна брюнетка вже давно оселилася в його серці. І він весь цей час приховував їхні стосунки лише з поваги до мене.
Тоді я відповіла, що не хочу конфлікту і віддаю перевагу тихому розлученню. Все ж таки ми любили одне одного колись. Його реакція на це була блискавичною. Він ніби помолодшав. Винувато посміхнувся і обійняв мене, але вже як чужа людина. Дякував і запевнив мене, що образити не дасть і навіть не сподівався, що я поведу себе як настільки доросла і розважлива жінка.
Ось так. Тепер я живу із сином у нашому старому будинку. Якщо до двоповерхового будинку з сучасним ремонтом взагалі застосовується слово «старий». Машину він мені теж залишив, але їздити я так і не навчилася.
Але це теж можна вирішити. Адже аліменти, які він мені виплачує щомісяця, дозволяють найняти найкращого шофера у місті. Хоч мені він не надто потрібен. Таксі якось зручніше.
Ми все ще іноді бачимося. Він навіть кілька разів брав свою наречену із собою. Мила дівчина, хоча чого ще я могла чекати? Що колишній проміняє мене на стару потворну гримзу? Ха-ха. Але я не ревную. Адже у мене є син, у мене є комфортне життя, та й мій колишній чоловік щасливий.
А ще я маю майбутнє. А чи буде в ньому присутній ще хтось — вирішувати тільки мені. А я нікуди не поспішаю, ще не встигла відчути на смак життя розведенної жінки. А може, мені й справді сподобається?
