Але свекруха мене не здивувала, здивував чоловік, який почав мене просити вибачитися перед нею

Хто б міг подумати, що після п’яти років шлюбу нас із чоловіком посварить жадібність свекрухи. Кілька років ніщо не віщувало біди, мені навіть здавалося, що ми з нею чудово ладнаємо. Поки раптом я не почала помічати, як наш сімейний із чоловіком бюджет почав буквально танути на очах.

Довго не могла зрозуміти, в чому річ, поки з гіркотою не усвідомила, що вся справа в тому, що наша свекруха тепер дуже правильно харчується – у нас в гостях. От як називаються люди, які харчуються чужим коштом? Перші два роки все було спокійно, ми тільки-тільки притиралися один до одного.

Потім свекор зі свекрухою почали регулярно навідуватися до нас у гості, і ми завжди були їм раді. Це перетворилося на своєрідну традицію, і досить скоро вони стали нашими частими гостями, приходили на обід кожні вихідні. Свекруха часто нахвалювала мої страви.

Казала, що вони смачні, корисні, з правильною пропорцією вуглеводів і клітковини. Після них наш холодильник залишався порожнім, і незабаром це почала помічати не тільки я, а й чоловік. Батьки навчили мене гостинності: я завжди готую кілька страв заздалегідь, бо знаю, що скоро до нас завітають.

І навіть коли помітила, що свекруха почала відверто зловживати своїм становищем, вирішила, що для сімейних стосунків буде краще залишити все як є, але це змінилося, коли сестра мого чоловіка стала залишати дітей на бабусю і дідуся. Тут-то все і почалося.

Я з чоловіком живу окремо з першого дня шлюбу. Двокімнатна квартира була подарунком на весілля від моїх батьків. Так вийшло, що у мене вони більш забезпечені, ніж батьки чоловіка, і він відразу приїхав на все готове, але я йому це ніколи в провину не ставила.

Тим паче він у мене дуже працьовитий і сімейний чоловік, а тому думає про наше майбутнє. Не тільки про наше, а й про майбутнє наших дітей, яких ми плануємо. Дітей ми хочемо двох, а може, й трьох і для цього двокімнатної квартири може бути замало.

Тож із найперших років шлюбу ми домовилися відкладати вагомішу зарплату мого чоловіка на будівництво будинку, а всі побутові витрати на кшталт комуналки і продуктів оплачувати з моїх фінансів. Крім того, останніми роками нам уже дуже хочеться якнайшвидше переїхати в більше житло.

Тому все, що залишається у мене на карті наприкінці місяця, ми теж відкладаємо. Ні про які походи в ресторани або відпустки й мови бути не може. Навіть не пам’ятаю, коли востаннє ходила в торговельний центр прикупити що-небудь для душі – тільки найнеобхідніше.

Тож для мене стало великим шоком, що гроші почали витікати крізь пальці. І моєї зарплати стало ледь вистачати, щоб купити продукти для нас двох. Проблема була не в тому, що ми з чоловіком стали набирати вагу. Сестра чоловіка залишає дітей на свекруху, бо у неї самої закінчився декрет.

Вони з чоловіком старанно працюють, але бабуся з дідусем у ці дні ніколи не готують ні на себе, ні на дітей. Замість цього вони йдуть до нас у гості, бо живуть неподалік. Вони, як і раніше, телефонують перед приходом, цікавлячись, що смачненького я приготувала.

Ніби резервують столик у ресторані. Іноді, суто заради пристойності, запитують, чи не взяти їм щось до нас у гості. Я спочатку з тієї ж пристойності відмовлялася, бо мені було незручно просити батьків чоловіка, але коли вони стали водити онуків, зрозуміла, що просто не потягну.

Тому казала, що можна було принести напої чи всякі дрібниці. Наприклад, компот, закуску, салат або десерт, але коли говорила, що саме принести, незмінно виявлялося, що вони або забули, або магазин був закритий, або не знайшли те, що було потрібно. Так жодного разу нічого і не принесли.

Точкою кипіння стала ситуація на мій день народження. Після неї, здається, навіть чоловік мене не хоче прощати, що вже говорити про свекруху? Але я ні про що не шкодую, тому що ні я, ні мій чоловік не могли більше утримувати цю їдальню.

Мій день народження був у суботу, але ніхто з родичів до нас не прийшов, тільки подзвонили. Мої батьки теж зателефонували, але це тому що живуть дуже далеко, а ось свекруха зі свекром заявилися тільки наступного дня, за недільною традицією. І привели із собою цілу делегацію – онуків і зятя.

Прийшли, звісно, з порожніми руками. Хоч би тортик який у магазині купили до чаю. Я вирішила поцікавитися, чи не планували вони мене з днем народження привітати. На що свекруха віджартувалася, відповівши, що день народження в мене був учора, а сьогодні – звичайнісінький день.

Після цих слів вона просто пройшла на кухню. У мене від такого одразу клубок став у горлі. Потім свекруха поцікавилася, що в нас сьогодні на обід. Я відповіла, що лише пісний борщ є. Ви б бачили, як здивовано витягнулося її обличчя! Як це я пригощаю гостей на день народження пісний борщем.

Ну я і відповіла її ж словами, що день народження був вчора, а сьогодні – звичайний день, чим ще сильніше розлютила свекруху. Вона надулася, як великий незадоволений птах, й потягнула онуків на вихід, заявивши, що не буде обідати в домі, де їй не раді й жодного шматка м’яса в тарілку не покладуть.

Ось вам і спасибі за всі роки моєї гостинності. Але свекруха мене не здивувала, здивував чоловік, який почав мене просити вибачитися перед нею. Я його розумію, це все-таки його мама, йому дуже неприємно, коли вона ображається, але вибачатися я не маю наміру.

Я вважаю, що навіть якщо вона більше до нас не прийде на обід, це на краще. Нехай смачно і правильно харчується у своєму домі, може, коли-небудь і нас на обід покличе.

You cannot copy content of this page