― Ти дурна, Ірко! Побачиш, ще пошкодуєш про це, дуже пошкодуєш. Ти урвала собі такого чудового чоловіка, а тепер розкидаєшся! Заберуть, не встигнеш і оком моргнути. Потім будеш кусати лікті. У вас сім’я, діти, подумай сама: ну, куди ти без нього? Як будеш жити?
Олена, подруга Ірини, була простою й прямолінійною дівчиною. Вона в житті багато чого побачила й багато натерпілася. Виросла в селі, у багатодітній родині, батьки прикладалися до чарки, і мало чого хорошого вона бачила в дитинстві.
Потім поїхала до міста, вийшла заміж, народила двох дітей — та чоловік виявився ігроманом і марнотратником.
Тепер Олена, ще молода й симпатична, з радістю влаштувала б своє особисте життя, та ось тільки бажаючих утримувати її й двох чужих дітей на додачу ,чомусь не було.
Оленка працювала день і ніч, щоб забезпечити доньок. Вона, як ніхто інший, знала, як це важко — залишитися самій з дітьми без чоловіка. Але Іра чомусь вперто не хотіла слухати найкращу подругу й стояла на своєму.
— Та годі вже, Оленко! Чому ти така нудна? Живемо лише раз, я хочу бути щасливою тут і зараз. Та таких емоцій, як із ним, я, можливо, взагалі ніколи в житті не відчувала, — відповідала вона, причепурюючись перед дзеркалом.
Іра збиралася не куди-небудь, а на побачення. Вона одягла найгарнішу й найкоротшу сукню, нафарбувалася і тепер акуратно укладала волосся.
— Ти тільки почитай, що мені Павло сьогодні написав. Та мій чоловік ніколи в житті таких повідомлень не писав. А тут кожне слово просякнуте пристрастю, коханням, ніжністю… Ти тільки поглянь, Олено.
Іра простягнула подрузі телефон. Олені вона довіряла цілком і беззастережно, як нікому іншому на світі. Подруга знала про неї, здається, усе.
Олена без особливого ентузіазму прокрутила переписку.
― Знаєш, що я тобі скажу… Писати красиві слова про кохання ― це одне. А ось кохати жінку по-справжньому, піклуватися про неї, цінувати її ― це зовсім інше. Твій Павло просто запудрив тобі мізки.
Ну, звичайно, коли вдома дружина, діти, проблеми, турботи, ти для нього зараз — просто ковток свіжого повітря. Ти у нас красуня, струнка, завжди одягнена з голки, доглянута, пахнеш як цукерка.
Ще б пак, як тут не закохатися в таку. А ти не думала, що все це тільки завдяки твоєму чоловікові?
― У якому сенсі? Про що ти взагалі?
― Та про те, що саме твій Сашко дає тобі можливість дбати про себе, доглядати за собою, оплачує твої нескінченні походи в салони краси та шопінг. Ну, хіба не так?
Він у тебе золота людина. А компліменти й палкі промови… Подумай сама: твій Сашко працює майже цілодобово, щоб ні ти, ні ваші доньки ні в чому не потребували. У нього, напевно, ні сил, ні часу на таке немає. Зате у вас вдома завжди — повна чаша. Ти за ним — як за кам’яною стіною.
― Ой, Олено, тебе мій чоловік що, адвокатом найняв підробити? Чому ти його завжди захищаєш? Мені взагалі іноді здається, що він уже давно мене розлюбив. У нас ні романтики, ні ніжності. Ми вдвох тисячу років навіть нікуди не ходили.
― Ірка, ну що ти заговорила? Звісно, у вас вічна метушня: робота, дім, діти, справи. Природно, що вдома з чоловіком — це побутова рутина. А з коханцем — це романтика.
А ти спробуй ті сили, ресурси й час, які ти витрачаєш на свого Павла, витратити на чоловіка. Може, й він тоді по-іншому поводився б із тобою? Може, й романтика одразу з’явилася б, і все стало, як у молодості?
― Ні, Олено. Минулого не повернеш. Останні пів року я просто літаю, наче на крилах, саме з того самого дня, як познайомилася з Павлом. Він ― моя людина, розумієш? Моя любов.
Олена сумно й важко зітхнула. Вона надто сильно любила подругу, щоб дозволити їй ось так, безпричинно, через звичайну інтрижку, зруйнувати гарну й щасливу сім’ю.
Але бачила, що зараз ніхто й ніщо не є для Іри таким важливим, як Павло. Вона просто втратила голову.
Іра щодня під час обідньої перерви поспішала з роботи, щоб провести з ним хоч трохи часу. Постійно брехала чоловікові, що зустрічається з подругами, або йде в кіно, або по магазинах. І кожну вільну хвилину проводила з Павлом. Цей чоловік став для неї цілим всесвітом, центром життя.
Іноді Оленці навіть здавалося, що подруга взагалі втрачає зв’язок з реальністю. Вона все частіше й частіше залишала своїх дітей у неї. Брехала Сашкові, що поїхала в гості до Олени, а сама, навіть не переступивши поріг квартири Олени, скидала дітей і одразу ж тікала на чергове побачення.
Ірина літала на крилах щастя. Цей роман ніби надав їй нових сил. Вона схудла, стала стрункішою. Почала ходити в спортзал, щоб виглядати ще краще. Усі її вбрання тепер були виключно жіночними й звабливими.
Навіть чоловік помітив ці зміни в зовнішності дружини, і вони йому дуже подобалися. Ось тільки старалася його дружина заради іншого.
Жодні вмовляння не діяли на Іру. Вона, немов юна закохана дурепа, знову й знову тікала геть, у обійми коханого.
— Іро, скажи мені тільки одне. Якщо у вас із твоїм найкращим чоловіком у світі все так чарівно й чудово — чому ви досі не разом? Чому ховаєтеся від усіх, наче школярі?
Чому брешете своїм другим половинкам? Чому не розповісте вдома все, як є? Може, і тобі, і Павлу вже час перестати обманювати своїх близьких? Мені, наприклад, дуже шкода і твого чоловіка, і дружину Павла.
Їм доводиться терпіти обман і зраду. Хоча вони обоє взагалі ні в чому не винні. Це ви з ним такі, що не думаєте про наслідки. Наче забули, що у вас вдома є сім’ї та діти. Ти взагалі коли-небудь пропонувала йому жити разом?
У цей момент Олена зрозуміла, що влучила точно в ціль. Іра раптом відклала рум’яна і явно засумувала.
― Знаєш, так. Я намагалася. Але він і чути про це нічого не хоче. Відповідає, що кохає мене, але його сини для нього ― найголовніше в житті. Та й його дружина хвора і просто не переживе такого удару.
А ще — що він матеріально мене просто не забезпечить. Загалом, все складно…
― Складно? А на мій погляд, із твоїм героєм-коханцем усе ясно. Герой він лише на словах. А в житті… І ти навіть після цього не хочеш знайти в собі сили все закінчити?
Стати знову тією милою, прекрасною мамою й дружиною, яку я знаю багато років? Не хочеш знову закохатися у свого прекрасного, надійного чоловіка? Може, вам потрібно народити третю дитину? Може, це тебе зупинить? Одумайся, Іро!
― Все, досить! Ти зануда, Олено. Все, я побігла. Дякую, що погодилася доглянути за дівчатками.
― До речі, це вже вдруге за цей тиждень! ― кинула подруга вслід Ірі, що тікала.
Хто б міг подумати, що добра й справедлива Олена вже через місяць витворить таке, чого Іра й у найстрашнішому сні не могла собі уявити…
* * *
― Ну що, кохана, ти готова?
― До чого, Сашко?
Дружина відразу ж, щойно Сашко прийшов додому з роботи, зрозуміла, що з ним щось не так. Він сильно нервував, постійно перебирав пальцями й уважно вдивлявся в текст на телефоні.
― Ну, як це «до чого»? Сьогодні я нарешті здійсню твою мрію.
― Яку мрію? Я, здається, ні про що тебе не просила.
― А я, можливо, читаю твої думки.
― І про що ж вони?
― Іро, ну, досить уже. Не дурій. Збирайся.
― Та куди, чорт забирай? Що відбувається? Куди ми їдемо? Мені взагалі-то треба в садок за дітьми.
― О! Як цікаво. Ти згадала про наших дітей! Ну, треба ж! Дуже мило, ― уїдливо відповів чоловік.
У цю мить серце Іри шалено забилося. Їй стало страшно й жахливо не по собі.
― Ну, чому ти замовкла, наша зірочко? Поїхали вже! Ми з тобою розлучаємося. Я відпускаю тебе. Тепер ти можеш робити все, що забажаєш. Іди куди завгодно. Квартира й машина — мої. Нам з тобою нема чого ділити.
Нас швидко розлучать. А за дівчаток можеш не хвилюватися. Олена зараз забере їх із садочка й поки що побуде з ними тут. Вона тепер завжди буде поруч із ними… І зі мною.
— Олена? Що? Як це? До чого тут Олена, я, ти, діти? Що відбувається, поясни як слід!
― Олена мені все про тебе розповіла. Я знаю все: кожен твій крок, кожне слово. Я прочитав усе, що у тебе в телефоні. Я знаю, що ти кидаєш дітей. Я б нізащо в житті не повірив, що живу з такою огидною людиною. Ти підла й нахабна зрадниця. І як я міг так помилятися щодо тебе весь цей час?
Іра сіла на диван, їй хотілося провалитися під землю й не бачити, не чути зараз усього, що відбувається навколо. Але за свої вчинки рано чи пізно доводиться відповідати.
― Виявилося, що моя красуня-дружина належить не тільки мені. А я не звик ділитися тим, що має належати тільки мені. Тож забирайся до свого коханця! А я знайшов споріднену душу в Олені.
Знаєш, вона ж тільки на вигляд така проста, звичайна, сіра мишка. Але ми з нею так зблизилися за останні кілька днів. Вона, виявляється, безмежно добра, привітна, вдячна, турботлива. Я таких жінок раніше ніколи й не зустрічав.
Ось, виявляється, у чому справа! Найкраща подруга зрадила Іру. Вона розповіла все Сашку. Все, як є, без прикрас. Як вона могла? Олена! Тільки не це, тільки не вона!
― Вона без претензій. Не так, як ти. Вона потребує любові й турботи. Вона ― саме те, що мені потрібно. Наші діти чудово ладнають між собою. Тому Олена переїжджає до нас.
За доньок я буду боротися в суді. І я впевнений, що правда буде на моєму боці. Тим більше, що в мене на руках такі козирі. Листування, реальний свідок. Адже вона розповість усе про те, яка ти мати. Тобі не потрібні діти. Тобі потрібен він. Тож іди, лети. Ти вільна. Я відпускаю тебе.
Сашко грубо взяв Іру за руку й потягнув до машини. Вони швидко, мовчки подали заяву на розлучення. З РАЦСу Сашко поїхав уже сам.
А Іра так і залишилася стояти на вулиці. Мила, красива, струнка. Але тепер абсолютно нікому не потрібна. Тільки зараз вона почала розуміти, що, здається, вчинила найбільшу дурницю у своєму житті.
