Навіть я у свої неповні 24 роки прекрасно розумію, як працює курс валют. Чому деякі “папірці” стають дорожчими, а якісь дешевшають із небаченою швидкістю. Це не долар або євро дорожчає по відношенню до місцевих грошей. Це вони, наші кровно зароблені, з кожним днем дешевшають.
І це треба розуміти, хоча іноді мені здається, що наш народ не розуміє навіть таких прописних істин. 12 років тому, коли у світі все було набагато стабільніше, моя тітка вирішила вирушити в іншу країну за кращим життям. Точніше, не за життям загалом, а за кращими умовами роботи.
Тоді, наскільки мені відомо, не було такої серйозної конкуренції і можна було щось заробити, без особливих умінь і освіти, а тітка якраз і належала до таких людей: без навичок і вищої освіти. Утім, себе вона в цьому ніколи не звинувачувала, наскільки я це тепер розумію.
Вони з моїм дядьком жили просто, не напружуючись. Їхня сім’я була майже карикатурного характеру: жити від зарплати до зарплати, а якщо не вистачає – можна позичити трохи грошей у сусідів. Принаймні я пам’ятаю, як мама часто зітхала з цього приводу і жаліла свою молодшу сестру.
У нас у цьому плані все було інакше: мої батьки обидва працювали і дуже стежили за тим, щоб я добре вивчилася і знайшла роботу за фахом. За що я їм досі дуже вдячна. Загалом, перед тим як виїхати, тітка довго готувалася. Вона півроку ходила на якісь курси з вивчення німецької мови.
Хоча ця ідея потім повністю провалилася. Виявляється, для цього потрібно було не тільки просиджувати штани на уроках, а ще й виконувати домашнє завдання. Це для неї було непосильне завдання, адже немає нічого важливішого, ніж власний час для відпочинку.
Навчилася ж якось потім, на місці. Просто даремно гроші витратила, та й усе. Потім їй знадобилися кошти на квитки і на перший час проживання в чужій країні. Загалом нормальні витрати, якщо вже ти справді захотіла змінити своє життя. Тож моя мама позичила їй потрібну суму.
Як і на курси німецької – з цим вона теж допомогла улюбленій сестрі. І через якийсь час моя тітка злетіла зі свого будинку, назустріч новому життю в чужій країні. Спершу вона розраховувала приїхати через п’ять років, але її настільки все влаштувало, що вона вирішила затриматися.
Навіть не знаю, як вони вирішували це питання з моїм дядьком, я в чужі справи не лізу, але, пам’ятаю, через роки три такого життя до мене почали доходити чутки, що тітка знайшла там собі нового чоловіка. Гадки не маю, чим усе закінчилося, але мої дядько й тітка досі у законному шлюбі.
Хоча, здавалося б, дітей у них немає, тож без урахування штампа в паспорті вони взагалі-то вільні люди. Та й ділити їм по суті нічого. Може, перемогли почуття? Хто їх знає. За весь той час, що тітка провела за кордоном, додому вона приїжджала лише кілька разів. Та й то, на пару тижнів, не більше того.
Одного разу вона покликала нас усією сім’єю до ресторану, відзначити її день народження. Крім нас там було ще море народу, тож я погано пам’ятаю той день. Запам’яталася лише велика кількість їжі і випивки на столах, гучна музика і моя тітка, хмільна і весела.
Напевно, це нормально, що людина, у якої немає можливості нормально відпочити, хоче провести своє особисте свято з розмахом. Тому тут я її точно не засуджую. Сама я була за кордоном тільки один раз. Тож навіть не уявляю, що це таке – працювати одній, у незнайомій країні.
Так ось, після приїзду додому назовсім тітка якийсь час займалася своїми особистими справами, а потім запросила нашу сім’ю до себе, на новосілля. Чи дарують гроші на новосілля? Ось про що я думала. Вона купила нову квартиру, щоб відремонтувати стару і здавати.
Річ у тім, що її старе житло знаходилося якраз біля одного вишу, тому місцеві студенти із задоволенням готові були платити дуже непогані гроші, аби жити біля навчального корпусу, а якщо домовитися з іноземцями, то це взагалі рай. Тож ця її стратегія мені сподобалася – правильний підхід, як на мене.
Але, як виявилося пізніше, хитрішою тітка стала не тільки в плані нерухомості. Ще вона навчилася обманювати власних родичів, а саме мою маму. Тітка ж брала в неї в борг. Так от, свої зобов’язання вона вирішила виплатити, але тільки рівно таку суму, яку вона брала 12 років тому.
У місцевій валюті, не в євро! Мама, отримавши “гроші” назад, спершу навіть нічого не зрозуміла. Але потім запитала у своєї сестри, а що це все означає?! І тітка без натяку на іронію відповіла, мовляв, скільки взяла, стільки й віддаю. Чи дарують гроші родичам, чи їх усе ж таки треба повертати?
Здається, тітка так і не визначилася. Тут треба було мені встрягти в розмову. Розповісти, що таке інфляція, знецінення грошей, що таке совість, зрештою, але мене не було поруч із мамою, я займалася своїми справами, у мене скоро весілля. Та й хто міг знати, що тітка виявиться такою нахабною.
Начебто завжди навпаки – на позитиві була, щоправда, без грошей, а тепер, коли гроші з’явилися в кишені, та ще й свої, зароблені, її ставлення до них досить сильно змінилося. Хто б міг подумати. І найприкріше, що за фактом ми ніяк тепер не зможемо повернути своє.
Це ж були справи давні, і жодних договорів ніхто не укладав. По суті вона віддала якийсь там відсоток із того, що позичала. І тепер вважає себе правою. Їй же давали місцеву валюту, а не вічнозелену, але ставлення до своєї сестри мама змінила. І тепер між ними немає жодних справ чи спілкування.
Я теж, якщо побачу тітку, вітатися з нею не буду. Не заслужила. І все ж, наскільки дешевими бувають деякі люди. Невже в неї зовсім нічого не залишилося після купівлі квартири? Щоб заради якихось копійок так обманювати рідну людину?! Не чужа ж людина, просто гнила.