Я був ранньою дитиною у своїх батьків. Можна навіть сказати, надзвичайно ранньою або ж незапланованою. Через те що моя мама дізналася про свій цікавий стан, їй довелося вийти заміж за мого батька.
І хоча пара замислювалася про весілля, але така поспішна появи дитини в їхні плани не входила. Тим більше, мої батьки хотіли дівчинку. Але здатися довелося під тиском батьків, друзів, знайомих.
Вічне питання “а що люди скажуть?” похитнуло плани моїх батьків. Вони були змушені грати весілля, запрошувати гостей. Щоб усе було красиво, а як інакше? Поки я був маленьким, усе начебто йшло непогано.
Але життя стало нестерпним, коли з’явилася його молодша сестра. Батьки зовсім забули, що у них є син. Я тоді був у 5-му класі і був ошелешений такою зміною батьківського настрою.
Про мене не згадували, а якщо й згадували, то просто тому що так треба було. Я намагався бунтувати проти рідних і вимагати уваги, але батьки не шкодували для мене ні лайки, ні фізичної сили.
Тож я швидко зрозумів, що всі його старання марні. Жилося мені тоді вельми бідно. Батьки всю увагу приділяли своїй коханій донечці. Я став неприкаяним у рідному домі.
Мріяв тільки про те, щоб швидше випурхнути з батьківського гнізда і почати заробляти на життя. Так і сталося, батько цього мені не заборонив. Я брався за будь-яку роботу, куди тільки брали. Вантажник, охоронець, офіціант.
Я жив украй скромно, а всі зароблені гроші відкладав. Думав, що вийде організувати собі краще життя. Тільки доля розпорядилася інакше. Стривожив хлопця дзвінок мами й істеричний крик, що сестра в лікарні.
Я віддав матері всі свої заощадження, щоб сестрі швидко провели необхідне лікування. Мама переконувала мене, що якби не я, то сестра могла б залишитися прикутою до ліжка назавжди.
Я ж не міг зрозуміти, що ж спонукало мене віддати гроші. Чи була це щира любов до рідної сестри, чи бажання бути потрібним і важливим для своїх батьків? Поки сестра була в лікарні, мати співала солов’єм про те, як вони вдячні мені.
Я й розтанув. Мені здавалося, що готовий слухати добрі слова мами вічно і пробачити рідним будь-яку провину. Навіть ту, що я ніколи не почувався щасливим у батьківському домі. За те, що відчував себе сиротою при батьках.
Минуло кілька місяців з моменту виписки сестри з лікарні. Стосунки – батьками і молодшою сестрою потеплішали. Я навіть у глибині душі сподівався, що вдасться налагодити спілкування і стати дружною сім’єю.
Хоча особливо розмірковувати про таке було ніколи. Я залишився без копійки і щодня наполегливо працював, щоб заробити гроші. Я не чекав, що батьки повернуть те, що взяли, адже мама казала, що грошей у них немає.
Але мій світ перевернула радісна розповідь матері телефоном, що вони куплятимуть квартиру… аж трикімнатну. Тоді я кинув слухавку і довго гірко плакав. Ніяк не міг зрозуміти, як батьки так могли зі мною вчинити.
Але того ж вечора всередині ніби щось зламалося. Я витер сльози і заприсягся більше ніколи не виходити на зв’язок із будь-ким із сім’ї. Батьки намагалися телефонувати і навіть приїжджали на мою орендовану квартиру.
Батько намагався кидатися в мене якимись грошима і звинувачувати в нахабстві. Але я пообіцяв сам собі, що більше ніякої сім’ї у мене не буде, крім своєї особистої. Мої діти ніколи не почуватимуться сиротами.
Вони ніколи не будуть обділені увагою. Не важливо, скільки їх буде, але я поклявся бути хорошим і надійним батьком. Нехай у мене такої рідні ніколи не було. Тільки я тепер точно знаю, яким татом маю стати.
