Галина Миколаївна перехопила величезну коробку з конструктором саме в той момент, коли семирічний Денис простягнув до неї руки.
Хлопчик здивовано кліпнув очима, а бабуся, навіть не глянувши на іменинника, всунула дорогу іграшку своєму другому онукові — кудлатому Вовчику, який нетерпляче тупцював поруч.
— Тобі й так багато, обійдешся, — відчеканила свекруха, перекриваючи гул дитячого розважального центру. — А Вовчику це потрібніше. У вас батько нормально заробляє, а Інна одна тягне двох. Треба ділитися, ви ж одна сім’я.
Олена зробила крок уперед, засунувши сина за свою спину. Вона готувала це свято три місяці, відкладаючи гроші з кожної зарплати.
Вовчик — племінник чоловіка, син його вічно безробітної сестри Інни — вже діловито здирав подарунковий папір з колекційного набору, який Денис просив півроку.
— Постав коробку на стіл, — рівним тоном промовила Олена, дивлячись прямо на свекруху. Пальці жінки так сильно вчепилися в спинку стільця, що побіліли суглоби, але голос не затремтів.
Вовчик насупився і сховався за Галиною Миколаївною. Та обурено сплеснула руками, ледь не змахнувши зі столу паперові стаканчики.
— Олена, ти в своєму розумі? Дитині пошкодувала шматок пластику? У Дениса он гора пакетів лежить. Ви взагалі зажерлися. Інна вчора черговий мікрокредит брала, щоб дітям зимове взуття купити, а ви тут аніматорів наймаєте!
Олена перевела погляд на чоловіка. Антон сидів за столиком для батьків, нервово мнучи паперову серветку. Він ретельно вдавав, що вивчає меню, уникаючи погляду на дружину та сина.
— Антоне, — покликала Олена. — Твоя мати щойно забрала подарунок нашого сина. Ти нічого не хочеш сказати?
Чоловік кахикнув, поправив комір сорочки й вичавив:
— Олено, ну справді… Давай не влаштовувати сцен при сторонніх. Купимо ми Денису інший конструктор із наступної зарплати. Мама має рацію, у Інни зараз важкі часи, їй потрібно допомагати.
Олена мовчки підійшла до столу з подарунками. Вона методично перевірила пакети. Новенький електросамокат від хрещених батьків стояв біля стіни. Книги, настільні ігри — на місці. Але всередині подарункового паперового пакета бракувало головного.
— Де конверт від моїх батьків? — запитала вона, пильно дивлячись на чоловіка. — Мама передала п’ятсот доларів готівкою на оплату річного курсу з робототехніки. Конверт лежав на дні синього пакета.
Антон здригнувся. Він відкрив рота, але його випередила Галина Миколаївна. Вона самовдоволено поплескала по своїй об’ємній шкіряній сумці.
— Гроші у мене. Антон сам мені їх віддав годину тому, поки ти ходила за тортом. Інні колектори обривають телефон, їй ці гроші життєво необхідні. А на свої гертки потім заробите, не маленькі. Я взагалі вважаю, що це дурниця.
Олена дістала смартфон з кишені джинсів. Вона не кричала. Не влаштовувала істерик. Вона просто відкрила додаток банку.
— Антон, я даю тобі рівно одну хвилину, щоб еквівалент цих грошей повернувся мені на картку, — сказала вона.
— Ти віддав чужі гроші — ти їх і компенсуєш. Інакше я прямо зараз викликаю поліцію. Заява про крадіжку в громадському місці. Камери тут висять над кожним столом.
Галина Миколаївна розсміялася, але сміх вийшов скрипучим і нервовим.
— Яка поліція? Ти зовсім з глузду з’їхала? На рідну матір чоловіка заявляти? Та ми тепер взагалі під одним дахом жити будемо!
Олена завмерла. Палець зупинився над екраном телефону.
— Що значить «під одним дахом»?
Свекруха переможно випрямилася.
— Інну з дітьми вчора виселили з орендованої квартири. Антон, як справжній чоловік і старший брат, погодився пустити їх до вас. У вас же двокімнатна.
Денис переїде у вашу спальню, а Інна з хлопчиками займе дитячу. Ми з Антоном сьогодні вранці вже перевезли її сумки, поки ти сиділа на манікюрі. Так що іграшки тепер спільні, звикайте!
Аніматор у костюмі Людини-павука, що стояв за кілька метрів від них із святковим тортом, ніяково тупцював й відступив до барної стійки. Батьки однокласників Дениса напружено замовкли.
Олена повільно прибрала телефон. Вона підійшла до Вовчика, акуратно, але сильно потягнула коробку з конструктором до себе і забрала її. Хлопчик відкрив рота, щоб закричати.
— Тихо, — різко перервала його Олена, і дитина від несподіванки затулила рота.
Вона повернулася до чоловіка.
— Ключі від квартири. На стіл. Негайно.
— Олена, ми поговоримо вдома… — пробурмотів Антон, підводячись зі стільця. — Це моя рідна сестра. Я не міг кинути її на вулиці. Куди їй іти?
— Ключі. На стіл. — Олена зробила крок до нього. — Ця квартира оформлена на мене за три роки до нашого знайомства. Іпотеку я закрила сама. Ти в ній ніхто. Твоя сестра — ніхто. Якщо через годину я приїду додому і там будуть чужі речі, я викличу патруль і оформлю незаконне проникнення. Твоя мати піде як співучасниця.
Галина Миколаївна судорожно вчепилася в ручки своєї сумки.
— Ти не посмієш! Мій син там прописаний!
— Прописаний. Але права власності не має. А я випишу його наступного тижня через суд, — відрізала Олена. — Антоне, гроші на картку. Час пішов.
Чоловік тремтячими руками дістав телефон. За секунду екран смартфона Олени блимнув — надійшло повідомлення про зарахування коштів.
— Переказав, — глухо сказав він, кинувши свою зв’язку ключів на стіл. — Задоволена? Залишила рідню на вулиці?
— Я залишила на вулиці паразитів, — Олена засунула ключі в кишеню. — А тепер забирайтеся геть з дня народження мого сина. І Вовчика заберіть.
Вона повернулася до аніматора.
— Несіть торт. Діти, йдемо задувати свічки!
Галина Миколаївна схопила онука за руку і, голосно обурюючись, попрямувала до виходу. Антон поплентався за нею, дивлячись у підлогу.
Через дві години Олена повернулася додому з сином. У передпокої дійсно громоздилися п’ять величезних картатих сумок і пара пакетів з взуттям.
Олена не стала дзвонити чоловікові. Вона просто витягла чужі валізи на сходову клітку, зачинила двері й викликала майстра для заміни замків.
Увечері телефон розривався від пропущених дзвінків і гнівних повідомлень Антона: «Ти зруйнувала нашу сім’ю через шматок пластику і папірців. Я поживу у мами. Подумай над своєю поведінкою, поки я не подав на розлучення!»
Олена прочитала повідомлення, сидячи на кухні за чашкою остиглого чаю. Вона зробила скріншот погрози, переслала його своєму юристу і додала:
«Готуйте документи на розлучення. Квартира моя, аліменти будемо стягувати офіційно». За стіною спокійно спав Денис, обіймаючи зібраний піратський корабель із нового конструктора.
Як би ви вчинили на місці Олени?
