Вхідні двері розчинилися так різко, що вдарилися об стіну.
Величезна пластикова валіза на коліщатках з гуркотом вкотилася до передпокою. За нею, важко дихаючи, ввалилася Валентина. Яскрава помада на губах. Ідеальна зачіска.
Поліна впустила вологу серветку. Вона щойно відтирала нею засохлу вівсянку з шпалер біля плінтуса.
— Валентина Петрівна?
Свекруха рішуче відсунула ногою розкидані машинки старшого онука. Припаркувала свою валізу прямо біля дзеркала, ледь не зачепивши поличку для ключів.
— Все, я буду жити тут.
Вона зняла з шиї хустку. Акуратно повісила її на гачок.
— А ви двоє пакуйте речі.
Поліна відчула, як сіпається праве око. Останні три роки їхнє життя нагадувало безперервну гонку на виживання. Спочатку взяли квартиру в іпотеку. Більша частина грошей тепер йшла на кредит. Потім народився Макар. Слідом Платон пішов у садочок. Почав приносити звідти всі відомі науці віруси. Відпустка їм тільки снилася. Сон, втім, теж.
Сьогоднішня ніч взагалі видалася феєричною. У Макара різалися зуби. Платон вимагав компот кожні пів години. Єгор намагався дописати робочий звіт на кухні, щоб отримати хоч якусь премію. Періодично чоловік засинав прямо за столом, опустивши голову на руки.
І тут привіт. Приїхали. Бабуся вирішила заглянути.
— У якому сенсі пакувати речі?
Поліна відступила, ледь не наступивши на деталь з конструктора.
— У прямому, Поля.
Свекруха струсила поли плаща.
— У найпрямішому сенсі. Збирайтеся.
Зі спальні виплив Єгор. На ньому була пом’ята сіра футболка, одягнена навиворіт. Волосся стирчало в різні боки. Очі червоні, як у кролика з алергією.
— Мамо, чого ти тут з самого ранку командуєш?
Він притулився до дверного косяка. Спробував сфокусувати зір на величезній валізі.
— Я не командую, Єгор.
Валентина розстебнула ґудзики плаща.
— Я констатую факт. Ця територія тепер у моєму повному розпорядженні. Даю вам годину на збори. Збирайтеся.
Голова Поліни працювала повільно. Страх холодною хвилею пробіг по спині. Думки плуталися, чіпляючись за найбезглуздіші варіанти.
— Ви… ви свою квартиру продали, чи що?
Вона стиснула пальці перед собою.
— З чого б це?
— Ну, раз вам ніде жити. Ви до нас переїжджаєте назавжди?
Поліна судорожно ковтнула слину.
— То ми трохи потіснимося. Поставимо вам розкладне ліжко на лоджії. Утеплимо її до зими. Але куди ж ми з Єгором підемо?
Валентина пирхнула.
— Я нічого не продала. Моя двокімнатна квартира стоїть на місці. Квитанції за комунальні послуги оплачені на місяць вперед. Просто тепер я буду жити тут. З онуками. А ви — на вихід.
Єгор жваво відірвався від одвірка. Сонливість як рукою зняло. Він зробив крок у передпокій, ледь не спіткнувшись об валізу матері.
— Мамо, зізнайся. Тобі дзвонили зі служби безпеки банку?
— Що?
— Ти диктувала коди з смс?
Єгор підійшов до матері впритул, заглядаючи їй в очі.
— Слідчому з Києва переказувала гроші на безпечний рахунок? Квартиру переоформила на шахраїв? Мамо, відповідай чесно, ми зараз поїдемо в поліцію.
Валентина впиралася руками в боки.
— Ти матір за дурепу вважаєш? Нікому я нічого не диктувала. Ніхто мене не обдурював. У мене голова на плечах, на відміну від деяких.
— Тоді навіщо ти нас виселяєш із власного дому?
Єгор теж розлютився.
— Це наша квартира, мамо! У нас іпотека. Ми за цю квартиру ще п’ятнадцять років банку винні.
Він обвів руками вузький простір.
— Ти нас за законом вигнати не можеш.
— А я не за законом дію.
Припечатала Валентина.
— Я за совістю дію. Подивилася я на вас учора. І вирішила втрутитися, поки ви один одного не замучили.
Поліна схрестила руки перед собою, але одразу ж опустила їх. Всередині закипала глуха злість. Мало того, що свекруха завжди любила роздавати поради. Тепер ще й цей цирк з виселенням о восьмій ранку.
— Валентино Петрівно, я вас дуже прошу.
Поліна спробувала пригладити розпатланий хвіст на маківці.
— Давайте без скандалів. Я втомилася. Макар щойно заснув. Платону завтра в садок, а в нього починається нежить. Я нікуди зі свого дому не піду.
— Підеш, як мила.
Свекруха не чекаючи запрошення, пройшла на кухню. Поліна та Єгор потягнулися слідом, немов прив’язані невидимою ниткою.
Валентина відкрила холодильник. Скривилася, побачивши самотню каструлю з макаронами, засохлий лимон і розпочату пачку сосисок. Закрила дверцята.
— Значить так. Дістаєте валізу.
Вона вказала рукою в бік коридору.
— Ту, що у вас на шафі припадає пилом. Кладете туди купальники, шорти, футболки. Закордонні паспорти у вас де? У шухляді комода?
Єгор кивнув головою.
— Які купальники, мамо? На дворі жовтень. У нас післязавтра платіж за іпотеку. Нам не вистачає грошей на зимові шини.
— Я ваш платіж закрию цього місяця. Не збіднію. Іди діставай валізу, кому я кажу!
Поліна підійшла ближче до столу. Образа щільним комком підступила до горла.
— Ви прийшли сказати, що я погана господиня?
Її голос злетів.
— Я цього не говорила.
— Ні, говорили! Подивилися в холодильник і скривилися!
Поліна махнула рукою на білі дверцята.
— Так, у мене там тільки макарони. І каша на шпалерах у передпокої. Знаєте чому? Тому що я спала сьогодні дві години! А Єгор ґарує на двох роботах, щоб цю іпотеку тягнути!
— Ось саме, Поля. Ти не спала.
Валентина повернулася до невістки. Її обличчя стало несподівано серйозним.
— Ви мені заважаєте своїм нещасним виглядом. На вас дивитися нудно. Тіні під очима аж до підборіддя. Ти взагалі прозорою стала. Вітром хитає.
— Я нормальна!
— Ти як зомбі. І мій син як зомбі.
Свекруха перевела погляд на Єгора.
— Ви гризетеся один з одним через кожне слово. Вчора через невимиту чашку ледь не розлучилися при мені. Я ж бачила, як ти на неї гнівно поглянув, коли вона розлила чай.
Єгор спробував втрутитися.
— Мамо, це просто складний період. Діти маленькі. Усі так живуть. Підростуть — стане легше.
— Не всі так живуть, Єгор.
Перебила свекруха.
— Ви три роки ніде не були. Тільки робота, шмарклі, кредити і знову шмарклі. Ви забули, як розмовляти один з одним без претензій. Ви скоро почнете ненавидіти один одного.
— І що? Я своїх дітей не кину!
Поліна майже кричала. З дитячої кімнати визирнув забруднений фломастерами Платон. Побачив бабусю. Зрадів.
Але Валентина суворо махнула йому рукою. Мовляв, іди грайся. Хлопчик сховався за дверима.
— Ви в своєму розумі?
Не вгамовувалася Поліна.
— Макару півтора року! Він без мене взагалі не засинає! У нього ритуал. Він кричить годину, якщо мене поруч немає. Ви з ним з розуму зійдете вже першого вечора.
— Ой, не сміши мене, матір-героїня.
Валентина зняла плащ. Перекинула його через спинку хиткого стільця.
— Без тебе він не засинає. Я його вчора за десять хвилин вклала. Поки ти в аптеку бігала за краплями.
— У Платона алергія! Ви забудете!
Поліна уперлася долонями в край столу.
— Дасте йому кашу на звичайному молоці, і ми потім будемо швидку викликати! У нього відразу з’являються плями по всьому тілу!
— Не забуду.
Валентина занурила руку в сумку. Дістала складений учетверо аркуш. Розгорнула його.
— Пункт перший. Тільки безлактозне молоко. Зелена упаковка.
Вона тицьнула пальцем у папірець.
— Пункт другий. Нурофен при температурі вище тридцяти восьми. Чергувати з парацетамолом, інтервал мінімум шість годин. Дозування за вагою.
Свекруха підняла очі на невістку.
— Пункт третій. Макар не їсть броколі, навіть якщо співати йому пісні й танцювати з бубном.
Поліна знітилася. Список був складений її власним почерком.
— Звідки це у вас?
Вичавила вона.
— З твоєї тумбочки витягла.
Повсякденним тоном повідомила свекруха.
— Минулого тижня. Скопіювала цінні вказівки. Вивчила.
Єгор важко сперся на стільницю поруч із дружиною. Протер обличчя руками.
— Мамо. Стоп. Поясни нормально, що відбувається. Інакше я зараз ляжу спати прямо на кахель.
— Пояснюю для особливо обдарованих.
Свекруха поклала папірець на стіл.
— Ви їдете відпочивати. Я залишаюся з онуками. У валізі в мене речей на два тижні. Свою мультиварку я теж привезла. Тож голодними вони не залишаться. Я наварю борщ. Нормальний, з м’ясом.
Поліна нервово посміхнулася.
— Ага. А якщо лікарня?
Вона відчула, що знайшла залізний аргумент. Козир, який поб’є самовпевненість Валентини. Закон, проти якого не попреш.
— Діти маленькі. Раптом швидка? Раптом ротавірус із садочка притягне?
Вона виклично подивилася на свекруху.
— Вас з ними навіть у палату не пустять. Ви їм бабуся, а не законний представник! Без нашої згоди лікарі навіть укол не зроблять, не те що госпіталізують.
Валентина поблажливо подивилася на невістку. Як на недбалу студентку.
— Ти помиляєшся, Поля. Не вважай мене за печерну людину.
Вона знову почала порпатися в сумці.
— Я вчора забігала до нотаріальної контори. Дізналася всю процедуру.
Вона дістала якусь квитанцію з печаткою.
— Отже, так. Ви зараз вмиєтеся і візьмете свої паспорти. Обов’язково візьміть оригінали свідоцтв про народження хлопчиків. Без них з вами навіть розмовляти не будуть.
Валентина постукала нігтем по столу.
— Свої паспортні дані я помічнику нотаріуса вже надіслала. Бланк готується. Ви особисто підете і підпишете згоду від мого імені. На представлення інтересів неповнолітніх у медичних та освітніх закладах.
Вона прибрала квитанцію назад.
— Коштує копійки. Робиться у вашій присутності за пів години. Я вже записала вас на третю годину дня. Без черги пройдете.
Поліна відкрила рот і знову його закрила. Сперечатися не було з чим. Свекруха продумала все до найдрібніших юридичних деталей. Ніяких лазівок не залишилося. Загнала в кут за всіма правилами.
Валентина дістала з сумки щільний білий конверт. Підійшла до невістки. Всунула конверт їй прямо в руки.
— Відкривай.
Пальці Поліни тремтіли. Вона розірвала край. Витягла роздруковані на принтері аркуші. Дрібний шрифт зливався перед очима.
Єгор заглянув їй через плече. Примружився.
— Мармарис?
Прочитав він уголос.
— Туреччина? Виліт післязавтра?
Він моргнув. Протер очі кулаками, ніби відганяючи міраж.
— Мамо, це що?
— П’ятизірковий готель.
З гордістю додала Валентина.
— Перша лінія. Ультра «all inclusive». Там навіть спа-центр є. Я відгуки читала, масаж хвалять.
Вона оглянула кухню суворим поглядом.
— Ніяких каструль. Ніяких шмарклів. Ніяких криків вночі. Ніяких іпотечних кредитів у голові. Десять днів тиші й спокою. Будете спати, їсти й мовчати.
Поліна підняла очі. У голові все ще не вкладалося. Букви на роздруківці стрибали.
— Валентино Петрівно… це ж купа грошей.
Вона покрутила аркуші в руках.
— Ви звідки взяли? Кредит оформили? Та ми ж не розплатимося!
— Та що ви. Накопичила.
Свекруха махнула рукою.
— Не можу ж я на дачі тільки помідори вирощувати. Витратила кругленьку суму, маю право. Син у мене один. Онуки теж.
— А діти?
Поліна судорожно притиснула до грудей роздруківки. Її знову охопила материнська паніка.
— Десять днів! Ви ж не витримаєте. Ви забули, як це. Макар гіперактивний, він усюди лізе. Платон упертий, постійно перечить, б’.ться. Вони ж нас забудуть за цей час.
— Нічого, впораюся.
Свекруха посміхнулася губами.
— Я ж якось виховала цього дурня.
Вона кивнула на Єгора.
— І твоїх навчу. Режим, прогулянки, мультики за розкладом. Ванна перед сном. Виживемо. Ми з ними вчора вже домовилися.
Вона пом’якшила тон. Вперше за всю розмову.
— Поля. Поглянь на себе. Ви ж вигоріли дотла. Від вас залишилися одні тіні. Вам потрібно перепочити, інакше ви один одного з’їсте. Розлучитеся, кому від цього стане легше?
Поліна відчула, як до горла підкочується гарячий клубок.
Злість, образа і жахлива втома останніх років раптом змішалися в одну велику хвилю. Хвилю неймовірного полегшення. Вона закрила обличчя руками. Плечі злегка затремтіли.
Єгор обійняв дружину. Притиснув до себе. Подивився на матір поверх маківки Поліни.
— Мамо… дякую.
Його голос затремтів.
— Ми все повернемо. З премій віддамо. Чесно. Я підроблятиму.
— Тільки спробуйте,— обурилася Валентина.
— Це подарунок. А подарунки не повертають. Ще раз заговориш про гроші — ображуся на все життя.
З дитячої кімнати з диким криком вискочив Платон. Він розмахував пластиковим мечем. За ним, спотикаючись і регочучи, біг Макар.
Свекруха вправно схопила старшого за капюшон кофти.
— Ну що, розбійники. Бабуся приїхала. Марш мити руки. Зараз будемо будувати вежу з конструктора. Найвищу.
Вона грізно поглянула на сина та невістку.
— А ви щоб будли готові. Підете до нотаріуса. Шорти, плавки та сонцезахисний крем зберете потім.
Вона зробила паузу.
— І тільки спробуйте дзвонити мені з курорту частіше ніж раз на день! Трубку не візьму. Відпочивайте.
Поліна шмигнула носом. Витерла сльози зап’ястком. Не в силах стримати невпевнену посмішку.
— Магніт привезти?
Напівголосом запитала вона.
— Магніт, рахат-лукум і щоб як слід засмагли.
Наказала Валентина.
Вона підштовхнула онуків у бік ванної.
— А тепер геть з моєї кухні. У мене онуки не нагодовані. Заважаєте тут під ногами.
Нічого не поробиш. Поліна розвернулася. Пішла до спальні за паспортами та свідоцтвами.
