Моя сім’я, тобто мої батьки — люди дуже небідні. І були такими, скільки я пам’ятаю себе. Ось і зараз не змінюють свого стилю життя, хоч їм уже під 60. Люксові магазини, вечеря вихідними тільки в ресторанах середнього та вище рівня, відпочинок за кордоном раз на півроку. Не дати ні взяти – пани.
А тим часом у них є дві доньки, яким би зараз допомога точно не завадила. І коли я говорю «зараз», то маю на увазі реально гнітючу фінансову ситуацію. Я в жодному разі не жартую.
Почнемо з моєї сестри. Вона одружена з чоловіком, якого знала ще змалку. Я не можу уявити їх порізно. Знаєте, коли зразу видно, що у людей особливий зв’язок, навіть якщо особисто ви з ними не спілкувалися? Ось це такий випадок.
Так от, він не багатий, але працьовитий. Допомагає дружині як може, працює, увечері лише додому, а на вихідних прибирання будинку із дружиною. Просто зразок партнера у житті.
Але квартиру вони винаймають. Так-так, ще й не в найкращому районі. Але це вже інше питання. Сестра хоче народити дитину, але поки що це нереально з погляду на фінансові можливості.
Ось і залишається просто продовжувати робити що робили, але незрозуміло навіщо. Все це великий стрес, і я сподіваюся, що вони його витримають. Самі розумієте, побутові проблеми вбивають романтику.
Хоч я вам так скажу. Одна поїздка батьків на південь сплатила б оренду їхньої квартири на багато місяців наперед. А якщо додати ще суму грошей, яку вони витрачають на безглузді сувеніри, — і на комуналку залишилося б. Але ні, наші батьки про це зовсім не думають.
Тепер моя проблема. Ми живемо із чоловіком у цивільному шлюбі. Але це дрібниці насправді. Кохання витає у повітрі, але штамп у паспорті йому нецікавий. Квартира мого обранця. Двокімнатна, але хотіли б розширитися. Я довгий час просила у батька деяку суму, щоби можна було доплатити її і переїхати в непогану трикімнатну квартиру. Відповіддю завжди була відмова.
А нещодавно вони покликали мене до себе та сказали, що приготували сюрприз. Я надіялася на їхнє запрошення, прийшла з квітами. Виявилося, вони нещодавно їздили до столиці і накупили там просто купу всякого ганчір’я. Брендового. За якісь астрономічні суми. І дещо привезли мені. Витратили купу грошей, а доньці кілька ганчірочок та кросівки. Навіщо?
Нас із сестрою у дитинстві завжди називали «мажорками». Батьки возили нас Європою, як інших дітей на найближче озеро. Я пам’ятаю величезну кількість пляжів, міст, страв та одягу. Навіть могла передбачати, що буде в моді через один-два, а то й п’ять років у нас. Адже всі орієнтувалися на Захід. А тепер думки лише про те, щоб такого приготувати на вечерю, щоб раніше лягти спати.
Деякі наші знайомі «жартують»: ну і що, проте заповіт буде ого-го! Ось тоді знову відчуєш себе багачкою. А я все більше розумію, що в цьому випадку до нас із сестрою перейдуть лише батьківські борги, з якими ми не розберемося до кінця життя.
Не уявляю, чим це може обернутися. Адже вони вже продали дві машини та дачну ділянку. А стиль ситого життя продати не можуть.
