Родинні історії

– Яка важка в тебе робота, – сказала Ольга, зустрічаючи чоловіка, – люди спати вже лягають, а ти все працюєш. Поберіг би себе. – Та в нас знову

– Мамо, припини! Скільки можна? – Сашко роздратовано відсунув телефон із фотографіями. – Яка різниця, у що була одягнена Єва на дні народження подруги? – Синку, але ж

Катя втомлено потерла очі й подивилася на розкидані по кімнаті речі. У голові тривожною думкою знову пронеслася та сама фраза, що колись, три місяці тому, здавалася правильною: “Ну,

– Андрюшо, а що це ти робиш? – розімкнувши сонні очі, злякано запитала Катя, побачивши чоловіка, який схилився над нею в якійсь неприродній позі. – Що-що? Спати лягаю.

– Що це ви сьогодні з Дариною як не рідні? – запитав Іван, до якого брат із дружиною прийшли на день народження, – наче чорна кішка між вами

Ксенія повільно провела рукою по старих шпалерах. У цій квартирі минуло її дитинство – бабуся часто запрошувала онуку в гості, вчила готувати, розповідала історії зі свого життя. Тепер

Валентина знала, що чоловік від неї гуляє. Нечасто і не тривало, але вся ця павутина брехні тягнулася колючою ниткою через усі їхні стосунки. Зваживши всі за і проти,

Ігор відчинив двері й завмер. Перед ним стояв чоловік у потертій куртці, із сивим, сплутаним волоссям і обличчям, вкритим червоними плямами. Серце Ігоря на мить зупинилося. – Привіт,

– Усі документи взяла? Нічого не забула? Паспорт, квитки? – за останні півроку Олексій уже втретє проводжав дружину у відрядження. Йому не подобалися ці від’їзди Олі, але нічого

Три місяці тому Роман звільнився. Так, звільнився! Причому, за власним бажанням. Хоча це, в наш непростий час, було дещо необачно і, навіть, шалено. От чому зараз можна захотіти