Ксенія повільно провела рукою по старих шпалерах. У цій квартирі минуло її дитинство – бабуся часто запрошувала онуку в гості, вчила готувати, розповідала історії зі свого життя. Тепер ці стіни зберігали лише спогади – бабусі не стало півроку тому.
– Знову сидиш у цій розвалюсі? – голос Михайла вирвав Ксенію з роздумів.
– Не називай так бабусину квартиру, – тихо відповіла Ксенія. – А як її ще називати? – Михайло недбало оглянув кімнату. – Ремонту сто років не було, меблі старі. Треба щось вирішувати.
Ксенія напружилася. Останнім часом чоловік усе частіше заводив розмови про квартиру.
– Що саме вирішувати?
– Ну як що? – Михайло плюхнувся у старе крісло. – Продавати треба! Район хороший, ціну хорошу дадуть.
– Я не збираюся продавати бабусину квартиру, – твердо сказала Ксенія.
– Та кинь ти ці сентименти! – відмахнувся Михайло. – Я тут пригледів чудову тачку – BMW X6. Якраз у ціну цієї квартири вкладемося.
Ксенія завмерла, не вірячи своїм вухам:
– Тобто ти хочеш, щоб я продала бабусин спадок заради твоєї машини?
– Ну, а що такого? – Михайло знизав плечима. – Машина-то класна! Уявляєш, як ми будемо на ній виглядати?
– Михайле, – Ксенія намагалася говорити спокійно, – ця квартира для мене не просто нерухомість. Це пам’ять про бабусю.
– Пам’ять-пам’ять, – передражнив Михайло. – А про живих ти подумала? Я ж для нас стараюся! На такій машині і клієнтів возити не соромно, і у відпустку на природу їздити зручно.
– Для нас? – Ксенія гірко усміхнулася. – Чи для себе? Ти ж навіть не запитав, чого хочу я.
Михайло насупився:
– А що тут питати? Я чоловік, я вирішую!
– Ось як? – Ксенія схрестила руки на грудях. – І коли це ти став розпорядником моєї спадщини?
– Відтоді як ми одружилися! – відрізав Михайло. – У сім’ї все спільне має бути.
– Все, та не все, – похитала головою Ксенія. – Цю квартиру я отримала від бабусі. І розпоряджатися нею буду сама.
Михайло схопився з крісла:
– Та що ти за дружина така? Нормальна дружина давно б погодилася!
– На що? На те, щоб проміняти нерухомість на машину? – Ксенія подивилася чоловікові в очі. – Яка через п’ять років перетвориться на металобрухт?
– Ти нічого не розумієш у бізнесі! – Михайло почав ходити по кімнаті. – Мені потрібен представницький автомобіль! Як я буду клієнтів возити на своїй старій розвалюсі?
– А працювати більше? – тихо запитала Ксенія. – Заробити на машину ти не пробував?
Обличчя Михайла почервоніло:
– Так, я працюю як проклятий!
– На посаді менеджера в автосалоні? – уточнила Ксенія. – Із зарплатою, якої ледь вистачає на їжу?
– Ти… ти… – Михайло задихався від обурення. – Та я тільки починаю! У мене великі плани!
– І всі ці плани будуються на продажу моєї квартири? – Ксенія похитала головою.
Михайло раптово змінив тактику. Чоловік підійшов до Ксенії, обійняв за плечі:
– Люба, ну зрозумій! Це наш шанс! Купимо машину, я почну бізнес розвивати. Через рік усе окупиться!
Ксенія м’яко вивільнилася з обіймів:
– Ні, Михале. Я не буду продавати квартиру.
– Та що ти вперлася! – знову розлютився Михайло. – Подумаєш, квартира! Зате які перспективи!
– Перспективи? – Ксенія усміхнулася. – Як у Сергія, твого друга? Який теж продав квартиру заради бізнесу? І де він зараз?
Михайло відвернувся. Історія друга була болючою темою – Сергій справді продав квартиру, вклався в якийсь проект і прогорів.
– У мене все буде по-іншому! – уперто сказав Михайло. – Я все прорахував!
– Що саме ти прорахував? – запитала Ксенія. – Покажи бізнес-план.
Михайло зам’явся:
– Який ще бізнес-план? Усе й так зрозуміло – купуємо машину, я починаю возити клієнтів…
– І все? – Ксенія недовірливо похитала головою. – Це весь твій план?
– А що ще потрібно? – підхопився Михайло. – Думаєш, я не впораюся? Не віриш у мене?
– Річ не у цьому, – втомлено відповіла Ксенія. – Річ у тім, що ти хочеш ризикнути моєю спадщиною заради непродуманої авантюри.
Наступні дні перетворилися на суцільний кошмар. Михайло постійно говорив про машину, показував фотографії, розповідав про перспективи. А коли Ксенія намагалася заперечувати, закочував скандали.
– Ти егоїстка! – кричав Михайло. – Думаєш тільки про себе! А я про наше майбутнє дбаю!
В один із вечорів до них завітала подруга Ксенії – Марина.
– Ти якась напружена останнім часом, – зауважила подруга. – Щось сталося?
Ксенія розповіла про ситуацію з квартирою.
– І ти мовчиш? – обурилася Марина. – Ксюш, це ж маніпуляція чистої води! Він навіть не запитав твоєї думки!
– Я намагалася пояснити, – зітхнула Ксенія. – Але Михайло не чує. Для нього існує тільки його думка.
– А пам’ятаєш Катю? – раптом запитала Марина. – Яка теж продала квартиру заради бізнесу чоловіка? Тепер живе в орендованій однокімнатці з двома дітьми.
Ксенія кивнула. Історія Каті була показовою – чоловік умовив продати квартиру, вклав гроші в якийсь проект і прогорів. А потім просто пішов до іншої.
Увечері того ж дня розмова з Михайлом знову зайшла про квартиру.
– Я все продумав! – заявив чоловік. – Візьмемо кредит на розвиток бізнесу, квартиру використаємо як заставу.
– Ні, – твердо відповіла Ксенія.
– Чому ти така вперта? – вибухнув Михайло. – Я ж для нас намагаюся!
– Для нас? – Ксенія гірко усміхнулася. – Чи для себе? Ти хоч раз запитав, чого хочу я?
– А чого ти хочеш? – примружився Михайло. – Сидіти в старій квартирі і згадувати бабусю?
Ці слова боляче вдарили Ксенію:
– Не смій так говорити про бабусину квартиру!
– Буду говорити, як вважаю за потрібне! – рявкнув Михайло. – Я чоловік, я вирішую!
Наступного дня Михайло повернувся додому незвично збудженим:
– Усе, люба! Я знайшов покупця на квартиру!
Ксенія застигла з чашкою в руках:
– Що ти зробив?
– Знайшов покупця! – радісно повторив Михайло. – Чудові люди, готові хороші гроші заплатити. Завтра приїдуть дивитися!
Чашка з гуркотом упала на підлогу:
– Без моєї згоди? – голос Ксенії тремтів від люті. – Ти шукав покупців на мою квартиру?
– Так, яка різниця – твоя, моя? – відмахнувся Михайло. – Ми ж сім’я! Я чоловік, я вирішую!
– Ось саме – моя! – Ксенія підійшла до чоловіка впритул. – Моя квартира, моя спадщина! І тільки я вирішую, що з нею робити! А не ти.
Михайло вдарив кулаком по столу:
– Досить! Я втомився від твоєї впертості! Буде так, як я сказав!
– Ні, Михайле, – тихо, але твердо відповіла Ксенія. – Не буде. Ця квартира не продається.
– Та, що ти заладила – моя квартира, моя спадщина! – передражнив Михайло. – У сім’ї все має бути спільним! Я голова сім’ї, я…
– Голова? – перебила Ксенія. – А що ти зробив, щоб стати головою? Де твої досягнення? Де зароблене тобою майно?
Михайло почав кидатися по кімнаті:
– Ти не розумієш! Це шанс! Єдиний шанс почати свою справу!
– За мій рахунок? – уточнила Ксенія. – Ризикуючи моєю спадщиною?
– Та що ти як маленька! – вибухнув Михайло. – Це бізнес! Тут потрібно ризикувати!
– Ось і ризикуй своїм, – відрізала Ксенія. – А мою квартиру залиш у спокої.
Михайло схопив телефон:
– Усе, досить! Дзвоню покупцям просто зараз! Нехай приїжджають, дивляться квартиру!
– Тільки спробуй, – тихо сказала Ксенія.
– Що? Що ти мені зробиш? – Михайло переможно посміхнувся, набираючи номер.
– Нічого, – спокійно відповіла Ксенія. – Просто подам на розлучення.
Михайло завмер із телефоном у руці:
– Що ти сказала?
– Те, що чув, – Ксенія схрестила руки на грудях. – Я більше не хочу жити з людиною, яка не поважає мої права.
Михайло опустив телефон:
– Ти… ти це серйозно?
– Більш ніж, – кивнула Ксенія. – Я втомилася, Михайле. Втомилася від твоїх спроб розпоряджатися моїм майном, від твоєї неповаги, від твоїх необдуманих планів.
Михайло опустився на диван:
– Але як же так? Ми ж сім’я… Я думав… Я думав…
– Ось саме – ти думав, – перебила Ксенія. – Тільки про себе. А я для тебе просто джерело фінансування твоїх фантазій.
Наступного ранку Ксенія вирушила до юриста. Олена Павлівна, досвідчений фахівець із сімейного права, уважно вислухала історію.
– Усе дуже просто, – сказала Олена Павлівна, переглянувши документи. – Квартира отримана вами у спадок. Чоловік не має на неї жодних прав.
Повернувшись додому, Ксенія застала Михайла в компанії його матері – Ніни Федорівни.
– Донечко! – сплеснула руками свекруха. – Як ти могла? Через якусь стару квартиру сім’ю руйнувати!
– Не через квартиру, – спокійно відповіла Ксенія. – Через неповагу і спроби маніпулювати мною.
– Які маніпуляції? – обурилася Ніна Федорівна. – Мій син про ваше майбутнє думає! А ти вперлася!
– Мама має рацію, – підхопив Михайло. – Я ж усе для нас хотів…
– Для нас? – Ксенія усміхнулася. – А мене ти запитав? Чи просто вирішив, що маєш право розпоряджатися моєю спадщиною? Ще матір покликав на допомогу – умовити. Але моє рішення незмінне.
Увечері зателефонувала Марина
– Ну, як ти? Тримаєшся?
– Тримаюся, – зітхнула Ксенія. – Знаєш, навіть легше стало. Наче тягар із плечей упав після того, як усе висловила.
– Приїжджай до мене, – запропонувала подруга. – Не потрібно тобі зараз із ним під одним дахом.
Шлюборозлучний процес відносно пройшов швидко. Михайло спочатку опирався розлученню, але потім зрозумів, що все безуспішно. Документи були в повному порядку на квартиру.
– Ти не можеш так зі мною вчинити! – кричав Михайло після засідання. – Я ж кохав тебе!
– Ні, Михайле, – похитала головою Ксенія. – Ти любив можливості, які я тобі давала. А мене – ні.
Через місяць Ксенія повернулася в бабусину квартиру. Жінка провела рукою по старих шпалерах – як багато спогадів зберігали ці стіни.
– Дякую, бабусю, – прошепотіла Ксенія. – Ти не тільки квартиру мені залишила, а й урок дала. Навчила цінувати себе і свою незалежність.
Поступово життя почало налагоджуватися. Ксенія затіяла ремонт у квартирі, перетворюючи її на затишне сучасне житло, але зберігаючи деталі, що нагадують про бабусю.Спеціально для сайту Stories
Одного разу в торговому центрі Ксенія зіткнулася з Михайлом. Колишній чоловік виглядав пошарпаним.
– Як ти? – запитав Михайло.
– Добре, – щиро відповіла Ксенія. – А ти як? Купив свій BMW?
Михайло відвів очі:
– Ні… Не склалося.
– Шкода, – без тіні сарказму сказала Ксенія. – Сподіваюся, ти зрозумів, що не можна будувати майбутнє на чужому майні.
Увечері, сидячи у своїй оновленій квартирі, Ксенія розглядала старі фотографії. Ось вони з бабусею печуть пироги, ось святкують Новий рік…
– Ти мала рацію, бабусю, – прошепотіла Ксенія. – Не можна дозволяти іншим вирішувати твою долю. Навіть якщо ці інші – близькі люди.
Наступного дня прийшла Марина:
– Оце так! – захопилася подруга, оглядаючи квартиру. – Як змінилося все! І ти теж змінилася.
– Правда? – усміхнулася Ксенія.
– Звичайно! Стала впевненішою, спокійнішою. Немов розцвіла.
Ксенія підійшла до вікна. Попереду було ціле життя – її життя, без чужих вказівок і маніпуляцій. І ця свобода була найціннішою спадщиною, яку залишила їй бабуся.Спеціально для сайту Stories
