Родинні історії
– Мамо, ти знову ці альбоми дістала? – Скільки можна минуле ворушити? Валентина Павлівна повільно підняла голову. Її почервонілі очі блищали від сліз. – Це все, що у
– Барончик, мій друже, – зітхнула жінка, виходячи у двір з мискою каші. – Залишилися ми з тобою вдвох на всьому білому світі. Пес підняв морду, вдячно лизнув
— Василю, це ти, рідний? — Так, мамо, я! Вибач, що так пізно… Голос матері, тремтячий від тривоги і втоми, долинув із темного передпокою. Вона стояла в старому
Вона щодня приходила і сідала на лавку біля магазину. Прямо навпроти автобусної зупинки, куди після роботи приїжджав її чоловік. По дорозі туди вона зупинялася біля кущів, де бавилися
Марія ображалася на матір за те, що та завжди була холодною і відстороненою по відношенню до неї. Вона пам’ятала, як в дитинстві просила уваги, а у відповідь чула
Світлана стояла біля плити і мовчки помішувала суп. Пара з каструлі потрапляла в обличчя, а очі пекло не тільки від цибулі. Вона вже не чула, що саме говорить
Вероніка Григорівна вийшла з кабінету лікаря засмучена. Ще б пак, її побоювання підтвердилися, вона знову чекає дитину. Є багато жінок, які тільки й мріють про це. Вони лікуються,
─ Ну що, час їхати за матір’ю, ─ з тугою в голосі сказав Віктор, ─ може, якось без мене? ─Гаразд, не напружуйся, сама заберу, ─ відповіла Ірина, а
Поліні було дванадцять років, коли батьки розлучилися. Винна в розлученні була мама і її подруга – тітка Жанна. Поліна це точно знала. По-перше, тому що тітка Жанна останнім
— Микола Андрійович, мій син у лікарні. Можна я сьогодні раніше? — А у мене квартальний звіт, — відрізав Микола, не піднімаючи очей від ноутбука. — Усі особисті