Родинні історії

– Валеро, цей тиждень видався для мене дуже непростим, я втомилася на роботі і не хочу проводити прийдешні вихідні в селі у твоїх батьків, – чесно зізналася Ольга.

Життя Ольги протікало спокійно і благополучно. Вона працювала в невеликій фірмі. Зарплата у неї була скромною, але зате керівник у них був адекватний. Основним добувачем сім’ї був чоловік.

– Усе добре, Марино. І Ліза добре поводилася. Ми тут постриглися трошки. Так, зайчику? – Мамо… ви там… що? – напружилася Марина і стиснула телефон. – Красу навели.

Павло подивився на свою дружину і гидливо зморщився. Ну хіба на такій жінці він колись одружився? Це ж не жінка, а кулька на ніжках. Маленька, кругленька, вся якась

Василина Іванівна прокинулася сьогодні дуже рано. Нервувала. Їй було через що. Сьогодні вона збиралася не те що помирити сина з невісткою, а підштовхнути їх до цього. І сподівалася,

Захар розплющив очі, коли машина, що проїжджала повз, окропила його водою з калюжі. На дворі, судячи з рідкісних заметів і бруду, стояв якийсь весняний місяць. Озирнувшись на всі

“Приїхати несподівано в гості до свекрухи, – подумала Світлана після розмови з чоловіком, – це єдиний спосіб вирішити його проблему”. А проблема була в тому, що після одруження

– Я знала, що ти не геній, але щоб до такої міри! – з іронією в голосі промовила Катя. – Федоре, скажи чесно, чим ти думав? – А?

– Ви знову не витерли раковину після вечері, Аліно, – тихо, але з металевою ноткою в голосі промовила Раїса Петрівна, стоячи в дверях кухні. Аліна повільно обернулася. В

-Ні, ну скажи, Валеро, справді ж гарна картина? – вертіла головою Віра Миколаївна, весь час озираючись на заднє сидіння, де стояла велика картина, що зображає морський бриз. –