Марина покохала. А це – завжди прекрасно! Світ одразу розквітає яскравими фарбами, хочеться всім усміхатися і постійно розповідати про свого коханого.
Вони познайомилися абсолютно випадково. Цього дня жінка забула телефон і не змогла викликати таксі. Тому голосувала, по-старому, на дорозі. І машина Леоніда зупинилася, щоб її підвезти.
Вони проговорили всю дорогу і зрозуміли, що це – доля. Ну, а далі – пішло-поїхало.
І незабаром їхні стосунки вже перейшли у вирішальну фазу, і Марина почала замислюватися над тим, що непогано було б пов’язати з такою людиною своє життя – настільки вона закохалася в Леоніда.
Та й він був не проти. Але тут з’ясувалося, що в нього від першого шлюбу є донька.
– А чому ти про це не сказав мені раніше? – здивувалася жінка, яка принципово не хотіла заводити стосунки з чоловіком, що має дитину.
– А що б це змінило? – зі свого боку здивувався Леонід. – Як це на нас-то може позначитися?Ну, є дочка і є – вона ж живе з колишньою дружиною! І бачитися з нею я збираюся тільки на нейтральній території.
А тебе, люба, це ніяким боком не торкнеться!
Марина, на той час, уже по вуха закохалася. Тому розмови про розрив стосунків просто не могло бути. Ну, що – дочка, так дочка! Нехай буде…
Стосунки йшли по наростаючій: уже дедалі частіше їм не хотілося розлучатися, і вона залишалася в Леоніда ночувати.
А потім він запропонував Марині переїхати до нього і пожити разом. Ось-ось – і буде пропозиція руки і серця! Справа до цього, власне, і йшла.
А слова свого щодо доньки коханий, справді, дотримав! Як, утім, вчинив би і будь-який інший, справжній чоловік. А Леонід був саме ним.
Відомостями про Ларису Марину кавалер не вантажив. І бачився з дочкою тільки на нейтральній території не частіше одного-двох разів на місяць.
І Марина почала думати, що, можливо, вона витягла щасливий квиток, і щодо доньки турбуватися нема чого.
А потім Ганна – так звали першу дружину – захворіла. Ну, що ж це може трапитися з кожним.
І кожен знає, що, аби не заразитися, треба триматися подалі! Особливо, дітям.
Тож добра й любляча Марина, звісно ж, увійшла в становище. І погодилася забрати Ларочку зі школи – дівчинку відвозили й привозили на машині:
– Це – форс-мажор, люба!І все це – ненадовго! Ось Ганні стане легше, і Ларочка з’їде!
Підкупило це зневажливе “Ганні”: її-то він звав виключно ласкаво…
Марина була жінкою просунутою. І вже до своїх двадцяти чотирьох років мала водійські права і невелику іномарку. І потім – чому б не допомогти коханій людині?
– Звісно, заберу, давай адресу!
Дванадцятирічна Ларочка несподівано виявилася повністю сформованою дівчиною, що тягнула навіть не на шістнадцять, а набагато більше.
“Нічого собі! – здивувалася Марина. – Груди ууу більші, ніж у мене!”
І, взагалі, Лара була на голову вищою за Марину і на кілька десятків кілограмів товстішою. І виглядала навіть не її ровесницею, а виглядала на кілька років старшою.
І, якби, вони, не дай Боже, затіяли метушню десь у підворітті, то донька Леоніда здолала б тендітну Марину однією лівою.
І не важливо – рукою чи ногою з товстою п’ятою. І цю тітку-конячку треба щодня возити машиною до школи і назад? Я вас благаю! Та вона знищить будь-кого, хто попадеться на її шляху!
Лара з майбутньою мачухою в розмови не вступала і, взагалі, не дуже церемонилася.
Дивилася презирливо і розмовляла крізь зуби, ніби даючи зрозуміти: “таких, як ти, у нього буде багато, а я – одна! Так, рідна кровиночка!
А тепер здогадайся, кого він із нас вибере, нерозумна курко!”
Марина, бажаючи зав’язати в машині розмову і отримавши кілька односкладових і неввічливих відповідей, замовкла:” не надто й хотілося!”
Було зрозуміло, що кордони з обох боків були чітко позначені. І обидві вирішили: не дочекаєшся!
І Лара оселилася в них. Хотілося думати, що тимчасово.
Зовні, при Леоніді, все було благопристойно. Але коли дівчата залишалися вдвох, починалася битва. Іноді мовчазна. А тато, який нічого не помічав, був тільки радий присутності доньки.
І часто, гладячи її по сплутаних кучерях, що можна було зробити тільки коли Лара перебувала в сидячому положенні – інакше не дістати, примовляв:
– Ах, ти, моя маленька!
А Лара дивилася з торжеством на Марину. І в погляді її явно проглядалося: “ну, що, курко, з’їла? І хто тут головний? Тепер зрозуміла?”
І, взагалі, дивлячись на Ларису, схожу на одного відомого виконавця, Марині здавалося, що ось зараз вона заскаче в шаленому шаленому настрої.
Але важкій Ларі вже подібні екзерсиси давалися важко. Та й навіщо ці непотрібні рухи тіла? Адже навіть із фізкультури в неї було звільнення.
Вранці, з апетитом викусивши тарілку вівсянки і трьохсотмілілітрову “чашку кави” з кількома бутербродами, дівчинка вирушала на навчання.
І відвозити її мала Марина:
– Люба, ти ж працюєш віддалено, тому можеш викроїти час!
І привозила назад – теж вона.
– Слухай, а чому Лариса не може дістатися самостійно? Пряма гілка метро, без пересадок – дуже зручно! – одного ранку поцікавилася Марина, яка не хотіла снувати туди-сюди з цим динозавром.
– Ти, що! Маленькій дівчинці одній їхати в метро? – майбутній чоловік був навіть ображений таким запитанням Марини.
А вона просто подавилася кавою: “а де тут, маленька дівчинка, соромлюся запитати?”
Але не стала переконувати коханого щодо його щирих помилок. Адже їжачиха каже їжачкові “мій гладенький”, а ворона вороненяті – “мій біленький”.
А Лариса знову подивилася своїм звичайним поглядом суміші торжества й презирства:” не стій на моїй дорозі – затопчу! Причому, однією ногою! Так, і цією самою товстою п’ятою…”
“Гаразд, потерплю – це ж ненадовго!” – вирішила добра Марина.
І це, справді, виявилося ненадовго: через тиждень Лариса з’їхала – Леонід знову не збрехав!
Ось уже, дійсно, чоловік сказав – чоловік зробив! Так, майбутній чоловік виявився вищим за всілякі похвали.
І Марина стала вже подумувати про весільну сукню, тому що Леонід пропонував узаконити стосунки. Ось-ось – і подарує заповітну каблучку!
Але тут знову захворіла Ганна. І цей динозавр знов переїхав до батька.
Але, цього разу, вже не з сумкою, як тоді, а з валізою на коліщатках: мовляв, тепер тижнем не відбудетеся!
Марина змінилася в обличчі. Це сталося після того, як наречений, який поїхав на недільне побачення з дочкою, повернувся з великою валізою і Ларою.
– Чому не попередив? – запитала жінка.
– А що б це змінило? – спокійно відповів запитанням на запитання Леонід.
Так, справді – що? Хіба вона, будучи поки що нареченою, могла не погодитися і відмовитися прийняти його доньку? Ні, звісно! Тим більше, перебуваючи не на своїй території.
І розумна Марина не стала качати права, а спробувала змиритися з ситуацією. Але це вдавалося дуже погано.
Присутність цього монстра напружувала. Нахабна і безцеремонна Лариса, як могла, демонструвала свою перевагу: “Як скажу – так і буде! А ти – ніхто і звати ніким!”
І справді, слово цієї малолітньої негідниці було вирішальним. А вродлива й розумна Марина опинилася в неї на побігеньках.
Ні, спочатку вона тільки возила це малолітнє чудовисько до школи і готувала відро їжі. Слава Богу, все інше її не стосувалося.
Увечері з улюбленою донечкою спілкувався тато, допомагаючи з уроками. До цього вона стирчала в смартфоні.
Ну, а Марина прала, прибирала і готувала – робила все те, що роблять у звичайних сім’ях жінки з дітьми. І це – крім віддаленої роботи.
З тією тільки різницею, що в Марини не було своїх дітей. І звичайної сім’ї ще теж не було – Леонід так і не освідчився їй: “ще не час – ти ж розумієш, кохана!”
Кохана, звичайно ж, розуміла, що не час. Але, судячи з усього, цей час міг так і не настати.
Бо перша дружина раптом виявилася дуже хворобливою особою. І стала хворіти, не перестаючи.
І Марина вже навіть не вникала в діагнози, що йшли один за одним. Але, судячи з усього, жити Ганні залишалося два понеділки. І можна було вже замовляти вінки й обговорювати меню для поминок.
Тож, Лариса оселилася в них постійно.
– А хто ж доглядає за мамою? – намагалася отримати відповідь на безліч запитань Марина. – Може, їй допомога потрібна?
Лариса тільки хмикала, дивлячись убік:
– Тобі-то – що? Ти до нашої сім’ї не маєш жодного відношення! Ми самі з татком розберемося!
І іноді висловлювала всі свої думки й почуття коротким: “не ваша справа!”
Так, це була, дійсно, не її справа. Якби Лару практично не спихнули на неї, Марину!
Тому що, з одного боку, у Лари була хронічно хвора мама. Яка перебувала, практично, однією ногою на тому світі і не брала в житті дівчинки жодної участі.
А з іншого виявився завантажений по горло роботою тато. Тому що Леонід став затримуватися вечорами і виходити на роботу у вихідні:
– Ти знаєш,люба,яка запара у відділі! А ви вдвох – дві дівчинки, розважтеся!
– Як ми розважимося? – дивувалася Марина, яка відчула в поведінці чоловіка щось нещире і неприємне для себе: раніше ніякої роботи у вихідні не водилося.
Як то кажуть, ніколи не було і ось знову.
– Ну, я не знаю! Ти ж розумна – придумай що-небудь! Сходіть на атракціони!
“На які? Її ж жоден батут не витримає! І жодна гірка! Та що там гірка – колесо огляду або трісне, або в нього обірветься кабінка!” – думала Марина.
Та й, судячи з усього, Ларочку цікавили вже зовсім інші розваги.
До того ж, на все про все у жінки стало йти багато грошей. І це, вкотре, її неприємно вразило: неприємності останнім часом відбувалися в її житті одна за одною.
У чергову неділю чоловік поїхав на роботу:
– Ти знаєш, люба, змусили терміново підготувати звіт!
А Ганна, як завжди, перебувала у стадії відходу на той світ. Хоча минуло вже не два понеділки. І навіть не чотири, а набагато більше.
Виспана Лариса з незадоволеним виразом обличчя , відлежала, напевно! – навернула миску оладок із варенням і запила все це своїми ранковими мілілітрами кави. І, залишивши заляпану солодкими краплями тарілку і скатертину в кавових плямах, вирушила у свою “дівочу світлицю”: їй було віддано найкращу кімнату.Спеціально для сайту Stories
– А прибрати за собою не хочеш? – намагаючись говорити рівно, запитала Марина.
Хоча їй хотілося вилити варення, що залишилося, на непричесану голову потенційної падчерки. Якби, до неї дістати, звісно…
– Не смійте робити мені зауважень! – раптом закричала Лариса. – Ви мені – ніхто, просто чужа тітка!
І тут до Марини раптово й запізно дійшло: ось саме – чужа тітка! Які правильні слова! Тому нічого тут корячитися з чужою огидною дитиною – та й не дитиною, зовсім!
– Знаєш що, а йди-но ти …
І вихована Марина несподівано для себе послала дівчинку…
– І тата із собою забери – ти ж цього добиваєшся?
І, залишивши приголомшену Ларису на кухні, пішла збирати свої речі: добре ще, що їх було небагато.
“Гарна б я була, якби повністю переїхала!” – думала жінка, кидаючи в сумку білизну. І за п’ятнадцять хвилин вийшла з квартири.
За шістнадцять хвилин зателефонував Леонід:
– Ти що це надумала? Кинула дитину саму? Як ти могла?
Адже головне, викликати в людини почуття провини і сум’яття. А потім можна починати тиснути на важелі. А цим Леонід володів досконало.Спеціально для сайту Stories
– Твоя дитина, ти й няньчись! А тут – не благодійний базар. І я не наймалася возитися з твоєю дорослою дівкою! – спокійно вимовила Марина і відключилася.
І більше не відповідала на дзвінки і не читала численні СМС.
З яких випливало, що вона його дуже розчарувала! Так, жінка виявилася злою і бездушною! А він-то вже збирався з нею одружитися!
Але тепер-то, звичайно, він подумає: адже так послати дитину! Так, можна сказати, квітку життя! Але ж можна було стати Ларочці доброю подругою і хорошою мачухою…
У душі Леонід сподівався, що добра жінка вибачиться, і він її милостиво пробачить!
Ось зараз він переконає Марину, що в усьому винна вона. А потім погодиться почати все з чистого аркуша: це здавалося йому абсолютно логічним – Маринка-то його дуже кохає!
Тому ніколи його не кине! Так, розлютилася. Так, пішла. Але не назовсім же!
А чоловікові дуже подобалася Марина і здавалася дуже зручною для спільного життя: небідна, неконфліктна, домовита і без претензій. Тому жінка дуже його влаштовувала в плані другого шлюбу.
А тут такий облом: можливо, Ларка справді загралася. Точніше, вони всі втрьох загралися і думали, що так буде завжди.
А Марина заблокувала номер колишнього коханого і переїхала на іншу квартиру.Спеціально для сайту Stories
