Родинні історії
Завжди цей проклятий дощ восени. Світлана йшла по двору, тримаючи парасольку так, ніби вона могла захистити не тільки від крапель, але і від усього цього порожнього світу навколо.
Чоловік міцно притискав до себе кошеня і впевненим кроком йшов до будинку. Звичайно, він переживав, як до всього цього поставиться дружина. Але по-іншому вчинити не міг… Він довго
– Ніхто… ніхто б не зрадів. – схлипувала мати. – Кому сподобається, що син знайшов собі стару? – Мамо… – Діма підійшов і обійняв її. – Вибач, але
Лера відкрила свою квартиру, і першим ділом їй впали в очі чужі жіночі черевики в передпокої. Вона здивовано підняла брови і закрила за собою двері. – Стас! –
Бабусю привезли до нас у вівторок, коли я ще був на роботі. А повернувшись додому, побачив її, коли вона сиділа на дивані і дивилася чергову бразильську мильну оперу.
Лікарняна палата пригнічувала і дратувала. Анна закрила долонями вуха, щоб не чути нестерпний плач немовлят у сусідній палаті. Вона хотіла тільки одного — якнайшвидше втекти звідси і забути
— Влад, може, поясниш, що відбувається? — Дарина перехопила хлопця біля кабінету. Він приїхав на консультацію щодо дипломного проекту того ж дня, що й вона. Ще тиждень тому
Світлана лежала на дивані, дивлячись у стелю. Тривожні думки не давали їй заснути. Та й як тут заснеш, коли твоя маленька крихітка хворіє. “Ну ось навіщо я повела
Аріна завжди мріяла про матір. Їй хотілося, щоб і вона, як і її подружки, щоранку гордо виходила з новою зачіскою, щоб і її спіднички та сукні були ідеально
– Відмовся! Ти мені обіцяла, що звільнишся! – Кирило, ти з глузду з’їхав? – запитала Діана, приходячи до тями. – Хто від таких посад відмовляється? Ти знаєш, яка