Моя онучка була єдиною, хто був поряд зі мною майже весь час, а я й рада була. Діти вічно зайняті, а старший онук то навчався, то на спортивні збори їздив, то ж йому теж було не до мене. Онучка ж дуже була прив’язана до мене – так і виросла.
Та навіть під час навчання в університеті чи коли вже працювала – все одно мене навідувала. Життя її не було простим, але вона справлялася. Та мене турбувало, що вона просто хоче мою власність у спадщину отримати. Вирішила влаштувати їй перевірку.
Того вечора онука як завжди заходилася готувати мені вечерю. Сіли чай пити й тоді я сказала, що відписала житло онукові, а їй нічого не дістанеться, тому вона може не старатися та більше не приїжджати. На моє здивування вона лише хмикнула та відповіла, що їй тільки я потрібна. Нагадала, що я за нею дивилася в дитинстві, а тепер її черга. Я ще намагалася її спровокувати, але вона не реагувала. Вести цю розмову вже не було ніякого сенсу. Того дня про спадок більше не говорили.
Через два дні онука знову прийшла й почала питати, що з моєю квартирою. Виявляється, її брат подзвонив та влаштував скандал, бо я відписала житло їй. Він кричав, що начебто моя онучка мне обманула. Критися сенсу вже ніякого не було, от і розповіла правду, що то все була перевірка, щоб зрозуміти хто з якого тіста. Зрозуміло, що онучка залишилася єдиною спадкоємицею і все відписала їй.
