Через три дні, за моїми прямими вимогами, молоде подружжя відбуло за місцем нового проживання, а я була щаслива, але щастя моє тривало недовго…

Після того як я кинула свого чоловіка, думала, мені стане набагато легше. І, якщо по правді, багато в чому так і сталося. Це в молодості ти можеш терпіти, сподіватися на те, що людина зміниться. З віком, хто б що не говорив, це минає.

Мені не подобався непостійний характер мого колишнього чоловіка, його звички, слабкості. Навіщо потрібна людина, у якої стільки невеликих, але все ж мінусів? Пластир потрібно зривати швидко і без жалю. Але виховувати сина одній теж завдання не з легких.

Хлопчик сумував за татом, пустував, істерив через дрібниці. Я його, звісно, завжди любила і люблю досі, але іноді бувало так, що роздратування брало гору і я часом бувала з ним суворою. Нічого особливого, тим паче фізичного впливу на дитину я не сприймаю, але ось мій тон говорить сам за себе.

Водночас синові була потрібна чоловіча дисципліна, тому в нашому житті з’явився мій новий чоловік і вітчим сина. На жаль, з віком ми змінюємося дуже неохоче. І я в тому числі. Спершу мені здавалося, що цей чоловік – ідеальний варіант – спокійний, урівноважений і дуже любить дітей.

Він ніколи не кричав на мого сина і навіть іноді балував, але моє серце не хотіло розкриватися йому повністю. Як партнери ми були дуже навіть нічого, але почуття, емоції – цього він мені дати не міг. Я ж не вимагала надто багато і часто просто закривала очі на речі, які мене в ньому не влаштовували.

З моїм новим чоловіком ми прожили 6 років. Внутрішньо, мені здається, він розумів моє до нього ставлення. І, оскільки я жінка чесна, крім нього я до себе нікого не підпускала. З моєї точки зору, якийсь час ми були хоч і не зразковою, але цілком собі сім’єю.

Не люблю всі ці картинні емоції, але під час розставання з ним мені було дійсно сумно. Не те щоб кішки шкребли на душі, але частинка мене зникла з нашим прощанням назавжди. Зате у сина весь цей час був чоловічий приклад для наслідування, а мене це цікавило найбільше.

Єдиною проблемою було те, що мій син якимось чином не навчився заробляти гроші. Немає в нього ось цієї хватки, жилки, яка є мене зокрема. Я вважаю, що тягнути або забезпечувати чоловіка для жінки як мінімум аморально. Тож це питання для мене особливо важливе.

Як же так, адже добре вчився, розумний хлопець, а на практиці невдаха. Тим паче не по собі мені стало, коли він привів у дім наречену. Наше знайомство було, скажімо так, досить стриманим. Я ж старалася, ростила свою єдину дитину не для першої зустрічної спідниці.

Хотілося б, щоб дівчина відповідала. Хоча б зовнішнім виглядом, а тут я бачу якусь бідолаху. Волосся незрозумілого відтінку, фігури немає, навіть очі – і ті кольору суміші жовтого і зеленого. Як це називається, болотні? Сама я маю непоганий вигляд для свого віку.

Знову ж таки стежу за собою і намагаюся одягатися строго, але зі смаком. Такий стиль мені підходить для роботи і для повсякденних справ, а стиль майбутньої невістки – це просто коли одягають що перше під руку попадеться.

Дізнавшись про швидке весілля, я одразу дала синові зрозуміти, що жити він зі своєю нареченою буде окремо. Не вистачало мені ще нових людей у квартирі. Та й працюю я часто вечорами вдома. Потрібна концентрація. І син мені клятвено пообіцяв, що їм і на думку не спадали подібні дурниці.

Пообіцяв, а тільки після весілля, через кілька місяців, сам же й постукав у двері. Та так просив, що я й погодилася. Ну а що поробиш, якщо іншого виходу немає. Немає грошей – немає і житла. Цілих півтора року я терпіла у себе цей сущий бардак і безцеремонну поведінку.

Невістка називала мене мамою, хоча в мене за паспортом одна дитина. Прийдеш додому і чуєш насамперед цей запах із кухні. Щось смажене, тушковане. Весь одяг пропахував цим куховарством. А що, вона у нас же господиня тільки-початківець. Готує як уміє. Що з неї взяти?

Мабуть, батьки погано навчили виконувати свої обов’язки. Чим вони тільки займалися всі ці роки? Загалом, одного разу я прийшла з роботи особливо зла і втомлена. Син ще не повернувся, а невістка дивилася щось по телевізору. Варто було мені озирнутися, як я раптом зрозуміла, що не впізнаю свою квартиру.

Всюди пил, бруд, жир. Якесь звалище одягу і різного роду сміття. У ванній кімнаті рушники всі розкидані. Ще б трохи, і я чужі труси у себе на подушці виявила б. Я психанула і влаштувала скандал. Не допомого навіть повернення сина з роботи.

Через три дні, за моїми прямими вимогами, молоде подружжя відбуло за місцем нового проживання, а я була щаслива, але щастя моє тривало недовго. Незабаром я дізналася, що невістка моя чекала на дитину. І, мабуть, через пережитий стрес щось пішло не так.

Якби мені хтось хоч натякнув про це, клянуся, я б повела себе по-іншому, але нерви і хаос у квартирі… Хто ж міг знати, що мої крики так сильно можуть вплинути на людину? Уже півроку я не бачила сина особисто. Ні його, ні невістку. Ніколи не сиділа в соціальних мережах, але тепер ось довелося.

Я знайшла його профіль і написала йому про те, що дуже сумую, що нам потрібно зустрітися, поговорити. Свій номер телефону він змінив, щойно дізнався про ту страшну новину, а де вони живуть зараз, я не знаю. Раніше син завжди здавався мені трохи м’яким.

Я десь усередині про це трохи шкодувала. Чоловік, добувач, а грошей заробити не може, та й у стійку встати теж, але характер не перекуєш. Однак на моє повідомлення мені відповіла чужа, холодна людина. Мене просто як струмом вдарило від його різких і місцями грубих слів.

Одразу ж після цього він мене, звісно ж, заблокував. Обірвавши тим самим ту тонку нитку нашого можливого шансу на примирення. На кількох фото, які я встигла переглянути, я побачила їх обох. Худих, у якомусь лахмітті. За бідним кухонним столом, але вони були разом, щоб не сталося.

Я ж залишилася одна, у своїй гарній доглянутій квартирі. Ідеально вилизаній, без пилинки й плямочки. Хоча яка тепер різниця. Що мені, вдивлятися у дверцята шафи, начищені до блиску? Заради чого, заради кого? Я зрозуміла, що мені потрібен син і невістка теж потрібна. Вони разом.

Ми б жили втрьох, готували, раділи, ділилися новинами. Було б просто чудово, якщо задуматися, але я чудово розумію, що тепер усе це лише мрії. Я ж зробила найдурнішу помилку у своєму житті, і мені її, на жаль, ніколи вже не вдасться виправити.

You cannot copy content of this page