Моє терпіння закінчується. Схоже мої стосунки з чоловіком зійшли нанівець. Я більше не можу його утримувати. Він трохи старший за мене, має бути більш відповідальний, а мені здається, ніби в мене дитина-підліток.
Я одружена чотири роки, і весь цей час я за умовчанням утримую свого чоловіка. Він має роботу, але його зарплати я не бачу. Він до мене був одружений і в нього та його колишньої дружини є спільна дитина.
Коли ж їх шлюб розпався, то він переїхав жити до батьків. Коли ми з ним почали зустрічатись, у мене склалося враження, що він ночує у колеги. У коханого складна робота, він менеджер із продажу. Він постійно нервує і іноді буває не в собі.
Часом він просто не може перебувати в кімнаті поруч, щоб не розлютитися з невідомого приводу. Чоловік ніколи не підтримував мене і не піклувався. А коли мені справді потрібна була його увага та підтримка, то він завжди збирав валізи і їхав до мами.
Я довго без нього жити не могла і за тиждень просила повернутися. Ми живемо у моїй квартирі, а грошей чоловіка я жодного разу не бачила. Я купую продукти та плачу за комуналку, а він каже, що відкладає зарплату на нашу спільну мрію – будиночок у горах.
Ось тільки чи побачу я колись цей будиночок? Взимку прийшли рахунки за комунальні послуги, і я попросила чоловіка допомогти їх сплатити. Коханий обіцяв, що допоможе, але минув місяць, а допомоги так і немає.
Чесно кажучи, мені набридло, що дорослий чоловік живе моїм коштом. А якби ми мали дітей? Їм довелося б рано піти на роботу, щоб утримувати власного батька. Так ось, наприкінці місяця я не витримала і спитала, чи збирається він платити за житло.
На мій подив коханий замість того, щоб відповісти, удав, що він сильно образився, і знову почав пакувати валізи. Я не розумію, чому він зі мною так чинить? Що я йому зробила? Але таке ставлення терпіти просто неможливо. Ми живемо разом, то ж чому я маю його утримувати.
