Мені здавалося, що я знайшла те саме жіноче щастя, про яке щебечуть дамочки в кіно. Знайшла того єдиного, з яким не страшно і у вогонь, і у воду. Але, виходить, це були лише мої фантазії? Чому я не розгледіла в ньому розважливої і холоднокровної людини?
Коли мій син з’явився на світ, я була зовсім одна. Так уже вийшло. З його батьком ми зустрічалися майже чотири роки, але пропозицію мені він робити не поспішав. Я була зовсім молода, тільки стукнуло 23. Коли дізналася, що при надії, без сумнівів побігла до коханого з радісною новиною.
Думала, зрадіє й одразу ж попросить моєї руки, але все вийшло інакше. Хлопець просто зник, але перед цим запропонував грошей. Я відмовила, бо це дитя було для мене даром із небес. Я народила сина для себе і пообіцяла йому, що зроблю все можливе заради його щастя.
На той час у мене була своя квартира, але я здала її в оренду і переїхала до мами. Хоч якісь гроші капали, поки я була в декреті. Не знаю, як би я впоралася без мами. Вона допомагала мені в усьому, і я ні хвилини не почувалася самотньою. Через рік я вийшла на роботу.
Бабуся чудово ладнала з онуком і продовжувала допомагати. Син ріс чудовим хлопчиком. Ще через три роки я познайомилася з чоловіком. Не знаю, як описати ті почуття, які в мені спалахнули. Немов я шукала його все життя. Ми дуже швидко зблизилися.
Він викликав довіру і відчуття чогось рідного і домашнього, але я відразу ж розповіла йому про сина і про те, що малюк завжди буде для мене на першому місці. Зраділа про себе, коли він повністю мене в цьому підтримав. Трохи згодом, я познайомила його з моєю маленькою родиною.
Коханий легко влився в нашу компанію. Потоваришував з сином – той захлинався від захвату, коли мій обранець приходив у гості й приносив розрекламовану машинку чи робота. Я пливла від тихої радості. Ми розписалися і переїхали до чоловіка в його двокімнатну квартиру.
Своє житло я й надалі здавала і за порадою мами відкладала гроші “про всяк випадок”. У нашій родині запанувала ідилія. Я не могла натішитися тому, як добре коханий ладнає з моїм сином. Чоловік навіть облаштував для сина дитячу кімнату. Вони багато часу проводили разом.
То на футбол ходили, то каталися на велосипедах, то гуляли в парку. Усе змінилося, коли я повідомила чоловікові, що ношу під серцем його дитину. Він зрадів, але… Я почала помічати дивне: він віддалявся від мого сина від мене і робив це так уміло, що й не причепишся.
Одного разу він зайшов за сином у садок і потім відвів його до бабусі. Пояснив це тим, що син розхворівся, почав кашляти, а мені хворіти не можна. Ось нехай поживе в тещі тиждень, щоб я нічого не підчепила. І подібних аргументів була маса. Я розуміла, що він робить це заради мене.
Але мені зовсім не подобалося, що чоловік віддаляє мене від сина. Щось тут було не так. Мама стала на бік чоловіка. Мовляв, а чого я хотіла? У нього ж своя дитина скоро буде, ось він і захищає свою територію. Але не від мого ж 4-річного сина? Я не раз проганяла мамині слова в голові.
Як завести про це розмову? Адже він старається для мене, але з іншого боку… Коли я була на восьмому місяці, розмова нарешті відбулася. Ми обідали, і, поки син грався в дитячій, чоловік приголомшив мене своїм рішенням. Сина потрібно на місяць-другий віддати бабусі.
Мовляв, коли малюк народиться, він заважатиме старшенькому своїм плачем, а я після пологів не зможу справлятися з двома дітьми. Чоловік продовжував насідати. Усе це піде на користь синові! Адже він заревнує до майбутньої сестрички, вимагатиме уваги, до якої звик.
А тут новонароджена крихітка, до якої всі бігтимуть на кожен писк. Я лише сиділа й кліпала очима. У словах чоловіка була логіка, але серце боліло за сина. Невже коханий справді хоче позбутися мого сина? Не розумію, як же мені вчинити. Я люблю чоловіка, але так заплуталася…
