Він побачив її вперше багато років тому й одразу зрозумів, що зник. Зрозумів, що дозволить їй усе: вона буде вити з нього мотузки, вередувати, тупотіти ногами, а він – тільки щасливо посміхатися у відповідь. Тому що вона – Жінка всього його життя. І нехай поки вона важила лише 3 кг 500 гр (так було написано в метриці) – це була Вона. Його дочка.
Сьогодні він видає її заміж. Ось вона сидить – така гарна, така щаслива. Незабаром зазвучить їх улюблений Hotel California – і він знову танцюватиме зі своєю дівчинкою. Вона обійме його за шию і притиснеться до щоки – так, як це робила щоразу, коли звучала Їхня Пісня. Він добре пам’ятав їхній перший танець – вона мала температуру, вона вередувала, він узяв її на руки на маленькій кухні, де по радіо передавали Eagles. Вона була в рожевих колготках і кумедній футболці з Міккі-Маусом – їй було всього три. Він чув, як б’ється її маленьке серце, а вона знала, що він поруч і все буде добре. Так і заснула тоді на його руках – а вранці температури хоч як не було.
Він завжди знав, що вона гарна. Він не втомлювався повторювати їй про це – навіть тоді, коли вона хворіла на вітрянку і вся була в зелених точках, коли в пориві підліткового бунту вона поголила наголо півголови, коли вона була застуджена і хлюпала носом… І тепер він точно знає: жоден глянсовий журнал у світі зі своїми вигаданими стандартами не змусить її сумніватися у своїй красі.
Вона народилася у коханні. Тоді він дуже любив її матір і не міг уявити, що колись «непримиренні протиріччя» розведуть їх у різні боки. “Непримиренні протиріччя” – так дружина написала в заяві про розірвання шлюбу. Але їм вдалося розлучитися красиво – друзями не стали, та й посуд не ділили. Він завжди поважав свою колишню і був вдячний їй за все – і особливо дочку. Вони так і залишилися люблячими батьками просто перестали жити в одній квартирі. А тепер його дівчинка знайшла своє кохання. І він сподівався, що справжню.
Як чудово вони проводили свої вихідні! Він навчив її всьому, що умів сам – плавати, водити машину, стріляти зі рушниці та ловити рибу. Він став її провідником у невідомому чоловічому племені – брав її із собою на футбол, у гараж, на картинг. Після цих походів йому доводилося відповідати на купу запитань: а чому дядько Мишко лисий? а куди від дядька Колі пішла дружина? а чому дядько Льоша – професор, а працює у таксі? Але тепер він певен – вона багато чого зрозуміла про чоловіків із тих несерйозних дитячих бесід.
Він був поруч із нею завжди – і в смутку, і в радості. Він першим дізнався, що її призначили головною Сніжинкою на ранку, що їй дали сольну партію в шкільному хорі, що її твір зайняв перше місце на міському конкурсі і що Макс з 11-го класу запросив її в кіно. А скільки разів вона плакала в нього на плечі, обливаючи сльозами нову сорочку! Приводів завжди вистачало: Павлик зі старшої групи подарував квітку Ленку, у Машки з 10а ноги довша, і на ЄДІ всього два бали не вистачило! Але вона завжди знала, що світлі є, принаймні, один чоловік, на якого завжди можна покластися – її батько.
Що б вона не наробила – він ніколи не підвищував голоси і тим більше не кричав на неї. Він багато міг сказати без слів – одним рухом брів, а іноді навіть однієї брови. Він завжди був у курсі її повсякденного життя – знав, хто стоїть з нею зазвичай у парі в дитячому садку, чому вона посварилася зі шкільною подружкою, що вчора сказав викладач про її курсову і коли ж нарешті бос зрозуміє, який вона цінний співробітник.
Він навіть іноді давав їй поради щодо вбрання і вважав, що чоловіків даремно звинувачують у некомпетентності з цього питання. Адже жінки (що б вони там не говорили) вбираються не тільки для себе. А хто окрім батька може точно сказати, чи приверне чоловічу увагу поєднання шаровар та косухи?
Вони мали свої таємні ритуали – тільки для двох. Код 1 позначав похід у кіно, код 2 – свято ласунів у улюбленому кафе, код 3 – шопінг у книгарні. Коли вона була маленькою, він ніколи не відмовлявся від участі в іграх дівчат: адже за допомогою ляльок можна розповісти про найскладніші моделі сімейних відносин і способи вирішення конфліктів.
А коли вона залишалася у нього на вихідних, він завжди готував свої фірмові млинці з вишневим варенням. І зараз готує – а вона уплітає їх, забуваючи про те, що на дієті. Млинці він освоїв не відразу – спочатку годував її бутербродами. Натомість якими – як у тій рекламі «Тато може!»
Він часто дарував їй квіти – просто так, без жодного приводу. Вона підносила букет до обличчя, вдихала його аромат і щасливо шепотіла: “Папуля, я тебе люблю!”. І дорожче за ці слова немає нічого. Він ніколи не шкодував для неї поцілунків та обіймів, бо вважав, що зіпсувати та розпестити дочку з їхньою допомогою неможливо. І мав рацію.
Все, час! Ось уже звучить їхня пісня. Вона йде до нього – Справжня Жінка, яку міг виховати лише він – Люблячий Батько.