Мій шлюб тріщить по швах. Понад 10 років коту під хвіст. Чоловіка просто як підмінили після появи сина. Не розумію, що сталося. Весь час стосунків до весілля було просто чудовим. Коханий мене мало не на руках носив.
Ми довго гуляли вулицями нашого міста, розповідали один одному свої найпотаємніші таємниці. Так пройшов рік і ми вирішили побратися. Навіть після цього нічого не змінилося. Ставало лише краще.
Грошей в нас було небагато, але я завжди мала все необхідне. Жодного разу не подумала, що зробила помилку. Кожного дня тільки ще більше в чоловіка закохувалася. Іноді помічала, що він собі в чомусь відмовляє заради мене, була проти такого.
Коли я дізналася, що ми чекаємо на сина, то стало важче. Здоров’я мене підводило, але чоловік постійно допомагав. А от потім все скотилося в пекло. Чоловік став нервовим, пропадав на роботі. Я вже навіть подумала, що він собі когось знайшов.
Друзі запевняли, що це не так, і він дійсно на роботі пропадає – бере багато переробітків, бо хоче підвищенні, а це й зарплата краща. Невдовзі його справді підвищили, але він став ще більш нервовим.
Син він любить, а от на мені постійно зривається. Все йому стало не так – і прибираю погано й готую не смачно. Руки не розпускає, але нищить морально. Нещодавно перед друзями обізвав мене, а коли нікого немає поруч, то постійно кричить на мене. Терпіти це дуже важко.
Чоловік якось розповідав про свого батька. Казав, що в нього був нестерпний характер, і він боїться стати таким самим. До дитини він не чіпляється, але ж навіщо до мене так ставитися…
Мовчати я не можу та й не буду. Це й не допомагає, я вже спробувала. Іноді мені здавалося, що моя мовчанка його тільки дратувала. Тепер от думаю, як з цієї ситуації вийти? Йти від чоловіка не хочу, але якщо нічого не зміниться найближчим часом, то, напевно, доведеться. Чи може йому з часом перейде?
