Я від мами все своє дитинство чула, що я не така. Вона мене лаяла за кожну четвірку, за те, що недостатньо худа, що нафарбувалася її тушшю у 9 класі, що я недостатньо гарна, смак не такий та ще багато чого. Моє життя довгий час підпорядковувалося лише її критиці.
Вона була безжальна до мене. Я чула, що я товста, навіть коли важила 31 кілограм при зрості 154 сантиметри. Я була такою худою, що аж світилася. Через надмірну худорлявість я навіть опинилася в лікарні, де мене примусово годували. Але навіть у цей час мене критикувала власна мати за те, що я опинилася в лікарні. А коли я після закінчення коледжу відрізала волосся, то вона постійно казала, що я не гарна.
Це не могло не відбитися на мені. Вдягалася як хлопець, не фарбувалася – я ж не гарна. Я навіть боялася розмовляти з людьми через те, що вірила в мамині слова: «Ти нікому не можеш подобатися. Подивися на себе». Але все змінилося, коли в мою редакцію прийшла нова співробітниця – гарна, впевнена, весела. Вона вдягалася, як лялька, майже завжди на підборах, за макіяжем та зачіскою.
Я досі дивуюся, як ми могли потоваришувати. Але чим більше я з нею спілкувалася, ти більше розуміла, що слова моєї матері зовсім не я. В мене почала з’являтися якась сміливість говорити, відстоювати свою позицію. На це пішло дуже багато часу, але результат здивує кожного.
Мене більше не турбує думка матері. Я у свої 26 роблю те, що вважаю за потрібне. По-перше, в мене та зачіска, яка мені подобається, як і колір волосся, а він в мене вже змінювався від зеленого до червоного. Навіть з дредами ходила. Зараз в мене купа татуювань і я знаю, що вони зі мною на завжди, це цілком був свідомий вибір. А щодо моєї ваги, то трохи більше 60 кілограмів на мій зріст у 157 сантиметрів. Зараз я дійсно маю досить округлі форми, але мене це вже не турбує, бо я хочу бути собою, в першу чергу. До речі, матір за останні роки три більше жодного разу не сказала, що я якась не така. Можливо моя рішучість навчила її мене любити.
