— Даринко, на два слова, будь ласка, — зітхнув чоловік, коли Дарина, звично пурхаючи між плитою, стійкою і столом, споруджувала купу салатів і закусок для гостей, яких чекали ввечері.
— Так, Вітюшо, що сталося?
— Ось знову, Вітюша… Я ж казав тобі, що це ненормально,не називай мене так.
— «Вітюша» і «Вітенка» цілком нормальні зменшувально-пестливі прізвиська, ти ж мене називаєш Даринкою, так чому ж мені не можна?
— Та я від тебе поганих звичок нахапався. До речі, про це. Я не хочу, щоб ти сьогодні сиділа з нами за столом.
Сама розумієш, мої друзі — ділові люди, ми обговорюємо з ними бізнес, а ти занадто…
Проста для таких заходів.
— У чому ж я занадто проста? Не можу з вами поговорити про бізнес?
Ну так і Оля з Вірою, їхні дружини, і Лариса з Віталіною — дівчата Євгена та Мишка, теж не фахівці з аналітики.
Ви про свої бізнеси, ми в своєму кутку столу манікюрчик і фотки котів обговорюємо, з яких пір це проблемою стало?
— Та з таких, що… Ти не розумієш! І Лариса з Віталіною, і Оля з Вірою з пристойних сімей. А ти у мене…Мені перед друзями незручно.
— Незручно, значить? — процідила Дарина. — Значить, коли одружувався зі мною — все було зручно. Коли я до тебе в лікарню місяць, як на другу роботу, моталася — все було дуже зручно?
А дуже зручно тобі щоліта до моїх батьків у село їздити і звідти повертатися з повною машиною консервації?
Значить, як плюсами користуватися – так ми раді сільській, а як щось не так – відразу «незручно» починається?
Ну, знаєш… — Знявши через голову фартух, Дарина демонстративно кинула його на стіл і пішла в кімнату.
— Зай, ну чого ти починаєш, давай спокійно все обговоримо… — відповіддю на цю промову Віктора було грюкання дверей спальні. — Ну ось, тепер ще й образилася, можна подумати, велика проблема.
Так, слухаю, — він відповів на важливий дзвінок, а потім почав збиратися на зустріч.
До вечері залишалося ще шість годин, тому він розраховував, що якраз встигне з’їздити на зустріч по роботі, а на зворотному шляху загляне в магазин, докупить продуктів до вечері.
Дарина, почувши зі спальні грюкіт дверей, встала з ліжка і витерла сльози. У душі закипала злість.
Якби вона знала, що всі слова родичів про те, що в її особі чоловік знайшов сільську домробітницю, яка буде його обслуговувати, були правдою – в житті б своєї згоди на весілля не дала.
Але ж до сьогоднішнього дня Віктор жодного разу приводу не давав. Навіть навпаки – постійно хвалив Дарину, розповідаючи про те, як йому з нею пощастило.
Вони познайомилися, коли навчалися в інституті. Дарина на бібліотекаря, майбутній чоловік – на фінансового аналітика.
Хлопець був досить замкнутим і з дівчатами, видно було, у нього не особливо-то й клеїлося.
Знайомі дівчата Дарини називали хлопця «ботаном» і «тихонею», уваги на нього не звертали і взагалі ставилися якось зневажливо настільки, що навіть стало Дарині трохи прикро за незнайомого хлопця.
— Ну не подобається він вам, а навіщо обзивати? — висловила вона дівчатам, коли ті в черговий раз перемивали кістки іншим студентам, особливу увагу приділяючи вказівці недоліків тих, кого записували в ізгоїв.
— Ти подивися-но! Закохалася, чи що? — хмикнула тоді одна.
— Щоб закохатися, треба людину краще пізнати. Те ж саме потрібно, щоб зненавидіти. Я просто не бачу приводу його ображати, — відповіла Дарина.
— Ось підійде він до тебе з пропозицією сходити на побачення, дізнаєшся, як це — ганьбитися на очах у всіх, відразу зрозумієш, про що ми, — захихикали інші дівчата.
— А де тут ганьба? — не зрозуміла Дарина. — Якщо людина тобі зовсім не подобається, відмовила і пішла далі, якщо сумніваєшся — можна сходити на одне-два побачення, щоб зрозуміти, сподобаєтеся ви один одному, чи ні.
Що ганебного в тому, що ти комусь подобаєшся?
— Ти нічого в житті не розумієш, — відмахнулися дівчата.
З Віктором Дарина після цього кілька разів перетиналася в інститутській бібліотеці.
Сором’язливий хлопець і двох слів, здавалося, не міг зв’язати в присутності дівчат, чим представниці прекрасної статі користувалися, щоб його шпигати і підколювати.
Одна Дарина трималася рівно і спокійно, а коли при ній хлопець почав заїкатися — з посмішкою порадила видихнути, вдихнути і повільніше сказати те, що він збирався їй повідомити.
І Віктор, мабуть, окрилений таким ставленням до себе, дійсно запросив Дарину на побачення.
А потім ще на одне, а слідом за ним і на третє.
Дивно, але коли хлопець перестав хвилюватися, він виявився досить цікавим співрозмовником, та й партнером згодом виявився надійним і відданим.
Вже ближче до закінчення ВНЗ, коли молодий чоловік остаточно переборов свою сором’язливість, ті самі студентки, які раніше його шпиняли, навперебій запрошували то подивитися, що у них з комп’ютером, то позайматися ввечері якимось предметом…
Віктор же всім відповідав, що у нього є дівчина, а інші йому не потрібні.
— Пощастило Дарині, якого чоловіка відхопила. Ех, знати б раніше… — зітхали дівчата.
Інститут вони закінчили три роки тому. Два роки тому — одружилися, причому схвалили нареченого і наречену майже вся рідня.
І ось — зараз раптом Віктор заявляє, що він, бачте, соромиться Дарину?
Ще й дорікає їй за речі, які від неї не залежать і про які він прекрасно знав ще на самому початку їхніх стосунків!
— Це що ж виходить, поки його самого за порожнє місце тримали, так він руки готовий був цілувати тій, хто увагу зверне?
А як трохи піднявся, обзавівся зв’язками – так відразу скопіював поведінку тих, хто його тоді ображав?
І, головне, все це на мою голову?! Та як він взагалі сміє щось мені висловлювати, свиня невдячна! – обурилася Дарина.
Після чого, діставши з шафи валізу, почала збиратися.
Звичайно, за один раз всі речі їй не забрати, але найнеобхідніше в одну валізу поміститься.
Зв’язавшись з сестрою і коротко описавши їй ситуацію, Дарина отримала «добро» на своє тимчасове перебування в гостях у її сім’ї.
Стосунки з зятем і племінниками були хорошими, тож ніяких напружень з цього боку виникнути не мало.
— І що тепер будеш робити? — уточнила сестра, коли дізналася про суть того, що відбувається.
— Придумаю щось. Роботу я і в нас вдома знайду, тож повернуся до батьків .
Грошей мені вистачить на невелику квартиру десь у нас на околиці.
Тут залишатися, звичайно, не витримаю, ну та й немає особливої різниці зараз, де жити, — знизала плечима Дарина.
— Тільки треба буде всі речі з квартири Віктора вивезти, ну і це все до нас відправити, а це час, сама розумієш.
— Дарино, та тебе ніхто не жене за поріг. Протягом пари місяців легко можеш у нас гостювати.
Довше вже ні — сама розумієш, у нас теж все-таки сім’я і особисте життя є, але за два місяці, думаю, ти в будь-якому випадку свої справи владнаєш.
— Мені вистачить і меншого терміну, — зітхнула Дарина.
Задзвонив телефон. Поглянувши на дисплей, жінка зрозуміла, що їй дзвонить чоловік.
Піднімаючи трубку, вона дає собі слово, що подальші дії будуть залежати від того, що їй зараз скаже Віктор.
Цілком можливо, що це була разова ситуація і він сам вже кається у своїх словах.
— Де ти, Дарино?! Гості прийдуть через дві години, а тут порожньо. Куди ти пішла?
— Коханий, раз я занадто погана для того, щоб сидіти з тобою і твоїми гостями за одним столом, то значить, і їжа для вашої спільноти повинна бути приготована кимось більш вишуканим і витонченим.
До речі, це стосується взагалі всіх вечерь, сніданків і обідів у твоєму домі тепер.
— Даринко, ти що зараз несеш?
— Я не несу. Я відлітаю з твого життя під білими вітрилами і попутним вітром. На розлучення подам завтра ж.
А ти шукай собі прислугу, про яку можна буде ноги витирати.
— Які ноги витирати, та ти про що взагалі… Дарино!
Вона вже не слухала, поклавши слухавку.
А потім, подумавши і вирішивши, що в будь-якій ситуації варто грати на випередження, відкрила соціальну мережу і написала пост, в якому виклала суть того, що сталося сьогодні.
Першими в коментарі набігли дружини друзів і їхні дівчата, з якими Дарина тісно спілкувалася і тому — новини один одного вони відстежували.
Потім з’явилися і самі друзі.
Коментарі в дусі «нічого собі, не очікував, що Вітя такий сноб», зігріли душу. Як і порадували повідомлення від Віті, в яких той звинувачував Дарину в тому, що його стосунки з деякими друзями тепер зіпсовані.
Можна подумати, називаючи дружину «простою», він не думав, що на свій рахунок це можуть прийняти ті друзі, у яких батьки в місто переїхали з сіл.
— Тобі мало було мене кинути, треба було ще життя зіпсувати наостанок? — звинуватив він майже колишню дружину на розлученні.
— Зіпсував життя ти собі сам, коли вирішив, що раз вже я стала твоєю дружиною, то тепер можна об мене ноги витирати.
Коли сказав, що я не можу, бачте, сісти за стіл з твоїми гостями.
Якщо ти думав, що я це стерплю і не поморщуся, то ти якось погано мене знав, Вікторе, — відповіла Дарина. — Шкода тільки, що і я, схоже, погано тебе знала.
Ну та нічого, у мене ще буде час почати все спочатку з іншою людиною.
— Та кому ти така потрібна, — буркнув Віктор.
— Тобі ж була потрібна, інакше б не намагався попросити час на примирення у судді, — ледь посміхнулася Дарина.
Віктор, понурившись, подивився на неї.
— Просто прикро було, що ти через дурницю вирішила розвалити сім’ю.
— Якщо для тебе це дурниця, то ти або домашній тиран, або ідіот. І мені ні з першим, ні з другим не по дорозі, — завершила розмову Дарина.
Після чого пішла в бік будинку сестри. Час було збиратися додому.
Батьки будуть раді, тато вже обіцяв допомогти вибрати підходящу квартиру. Та й робота є — якраз у селищній бібліотеці відкрилася вакансія.
Тож не пропаде!
І наступного разу, напевно, врахує, що не всі люди мають поняття не те що про кохання, але хоча б про вдячність.Спеціально для сайту Stories
