-І як тобі вдається стільки років з однією дружиною уживатися? У чому секрет? – мій брат щоразу, приходячи в гості, задавав ці питання.
-Любов і величезне терпіння. Ось і весь секрет, – я відповідав щоразу однаково.
-Цей рецепт не для мене. Я люблю всіх жінок. Кожна для мене – загадка. А жити з прочитаною книгою – звільни, – посміхався брат.
Молодший брат Петро одружився в вісімнадцять років. Його наречена була старша на десять років. Мила дівчина Ася безоглядно закохалася в Петра на все життя. А Петро лише розважився нею.
Ася законно оселилася в будинку чоловіка, де проживали ще сім родичів, привела на світ синочка Мітю. Жінка вирішила, що птах щастя у неї в руках. Молодій родині виділили крихітну кімнатку.
У Асі була чудова колекція порцелянових статуеток, до якої вона трепетно ставилася і берегла, як зіницю ока.
Колекція складалася з десяти раритетних статуеток. Ася визначила їм чільне місце на старенькому комоді.
Вся наша численна родина знала, як дорогі ці тендітні фігурки Асі. Вона часто підходила до комода, пильно розглядала, милувалася фігурками.
Я в той час тільки готувався обзавестися сім’єю, придивлявся до молоденьких претенденток. Хотілося знайти одну-єдину на все життя.
Забіжу наперед, моя мрія збулася. Зі своєю дружиною я в шлюбі більше півстоліття.
Петро з Асею прожив десять років. Асі не було чим похвалитися в цьому союзі. Вона намагалася бути хорошою дружиною, всією душею любила чоловіка, сина. Покірна, тиха, поступлива жінка. Чого не вистачало Петру?
Одного разу мій брат прийшов додому напідпитку. Щось йому не сподобалося в зовнішності та поведінці Асі. Почав чіплятися, грубо жартувати, хапати за руки.
Ася, передбачаючи назріваючий скандал, вирішила мовчки вийти з кімнати. Вона, прихопивши сина Мітю, вийшла у двір.
Раптом почувся страшний гуркіт. Ася відразу зрозуміла – це дзвін статуеток. Вона вбігла в кімнату і не повірила своїм очам.
Вся її улюблена колекція валялася на підлозі. Тепер це були жалюгідні уламки. Лише одна фігурка дивом вціліла.
Ася підбігла до цієї статуетки, дбайливо підняла, поцілувала. Жінка нічого не сказала чоловікові. Тільки її очі були повні сліз.
З тих пір між Петром і Асею утворилася тріщина. На мою думку, Ася подумки жила поза сім’єю. Вона так само виконувала всі сімейні обов’язки, була зразковою дружиною, вмілою господинею… Але все якось з натугою, без завзяття.
Петро став частіше прикладатися до чарки. А незабаром в його оточенні з’явилися вульгарні, непристойні жінки-подруги, сумнівні друзяки.
Ася про все здогадувалася, але мовчала, замикалася і замикалася в собі. Стала якоюсь відстороненою, неприкаяною.
Петро все рідше з’являвся вдома, зовсім закинув сім’ю. Ася, спостерігаючи за витівками чоловіка, зрозуміла, що за вітром у полі не наздоженеш. І, врешті-решт, Петро і Ася розлучилися.
Без криків, принижень, взаємних претензій. Ася з Мітею поїхала до рідного міста. Статуетка, що залишилася «живою», самотньо стояла на комоді. Ася залишила її на згадку про себе….
Петро не нудьгував. Почалося розгульне життя, без гальм і зобов’язань. Брат легко захоплювався і ще легше розлучався. Петра несло в прірву.
Він тричі одружувався-розлучався. При цьому, треба сказати, що Петро працював в інституті, був успішним і досвідченим економістом.
Його часто запрошували на консультації в інші міста. Навіть вийшов підручник з економіки за авторством Петра. Братові пророкували блискуче майбутнє. Міцні напої і безладний спосіб життя все повністю перекреслили.
… Якось наша сім’я вирішила, що Петро заспокоївся, взяв себе в руки. Ми з полегшенням зітхнули. Брат вирішив одружитися з “приголомшливою” жінкою.
Нас запросили на скромне весілля. У нареченої був сімнадцятирічний син. Всі помітили, що цей синок і Петро в новій родині не порозуміються.
Вони були занадто чужими і різними. Петро даремно не звернув на це уваги. Здавалося, що мій брат не до кінця розуміє, що бере за дружину жінку з “приданим” і з цим доведеться рахуватися.
Власне, пасинок і став причиною розлучення через п’ять років. Петро і син дружини постійно сварилися. Недовго було і до біди. Спільну мову Петро і пасинок так і не знайшли.
Потім навколо Петра літали “поточні”: Ліля, Наталя, Свєта… Всіх він любив, обожнював, з кожною збирався прожити життя.
Але у життя свої плани. Петро в п’ятдесят три роки невиліковно захворів. На той час поруч з ним вже не було коханих жінок. Всі непомітно і назавжди зникли.
Я і сестри доглядали за лежачим Петром.
-Семен, у мене під ліжком валіза. Подай її, – Петру було важко говорити і рухатися.
Я заглянув під ліжко, дістав запилену валізу. Відкрив і ахнув. Валіза виявилася повною порцеляновими статуетками.
Кожна з них була загорнута в м’яку серветку, мабуть, щоб не пошкодити крихкий товар.
-Ось, збирав для моєї Асі. Не можу забути її німого докору, коли вона побачила розбиту на друзки колекцію. Так, нажилася зі мною дружина. Пам’ятаєш, я по країні з відрядженнями їздив?
Купував фігурки скрізь, де можна. У валізі подвійне дно. Візьми звідти гроші. Це всі мої заощадження. Віддай рідній дружині. Нехай вона мене пробачить.
Ми більше не побачимося. Семен, поклянися, що все це передаси Асі, – Петро відвернувся до стіни.
-Добре, Петре, все виконаю, – у мене перехопило горло. Розумів, що брат болісно і назавжди йде.
-Конверт з адресою Асі у мене під подушкою візьми, – Петро так і не повернувся до мене. Не зміг.
Ася як і раніше жила в своєму місті дитинства. Мітя хворів невідомою хворобою. Лікарі розводили руками. Казали, мовляв, поїдьте до Європи, можливо, там допоможуть.
Про це я дізнався з листа Асі, який лежав під подушкою Петра. Виявляється, Ася не втрачала зв’язку з колишнім чоловіком. Але лише в листах. Причому, писала тільки Ася, Петро не відповідав.
…Поховавши брата, я зібрався в дорогу. Потрібно було виконати прохання покійного Петра.
З Асею я зустрівся на якійсь станції. Вона дуже зраділа, побачивши мене, обійняла:
-Ох, Семен, ви так схожі з Петром! Прямо, одне обличчя.
Я вручив Асі валізу, попросив вибачення, як і обіцяв братові:
-Ася, пробач свого непутящого чоловіка. Це тобі. Там гроші і ще дещо від Петра. Вдома подивишся. Добре? Ти була для Петра рідною дружиною. Пам’ятай.
Ми попрощалися з Асею назавжди.
Я отримав від неї єдиний лист.
“Семен, дякую тобі і Петру за все. Я вдячна Богу за те, що Петро був у моєму житті.
Статуетки ми з Мітею вдало продали. Знайшовся їх справжній поціновувач.
Не могла я на ці фігурки спокійно дивитися. Адже кожна з них побувала в руках мого коханого Петра. Шкода, що він так рано пішов.
На виручені гроші ми змогли переїхати до Канади. Сестра давно кликала. Мене більше нічого не тримало на Батьківщині.
Залишалася одна надія – Петро покличе. Не покликав… Але я щаслива, що він вважав мене рідною дружиною. До речі, Міті тут подобається, він відчуває себе набагато краще. Прощавай.”
Зворотна адреса не вказана…
Спеціально для сайту Stories
