– Ось у чому справа, Юль, мама знову просить приїхати, — сказав чоловік за вечерею.
– Ну, давай, звичайно, поїдемо! — відгукнулася любляча дружина. — Без питань! Що потрібно привезти?
– Та ні, ти мене не зрозуміла! — скривився Алік. — Вона просить приїхати доглядати за Сергієм Борисовичем.
– Та вона ж сама, здається, доглядає! До того ж він мене не любить, якщо ти не в курсі! Та й твоя мама теж, начебто, завжди мною незадоволена.
– Любить – не любить, яка тепер різниця! Мамі потрібна допомога – вона каже, що не справляється.
– Ну, не знаю! А я тут до чого? Твій вітчим – ось ти й думай: він тебе, все-таки, виховував.
– Але ти ж знаєш, що я цілий день на роботі, а ти працюєш віддалено. До того ж, у вас це краще виходить: усі доглядальниці — жінки! Ти бачила хоч одного чоловіка?
– Ну, звичайно, ні: бо ви не привчені виносити горщики!
До речі, про горщики: я, взагалі-то, не маю бажання виносити їх за твоїм вітчимом, який ставиться до мене жахливо.
– Та що ти починаєш! Людина тяжко хвора! А мамі вже багато років! Хіба ти не можеш допомогти? Це ж, все-таки, твоя рідня!
– А що ж, моя рідня мені всі нерви попсувала, коли ми жили у неї? Жодного дня без скандалу!
І це було цілком справедливо: свекор і свекруха ставилися до Юлі жахливо, даючи зрозуміти, що вона їм не до душі — син одружився всупереч їхній волі, і вони йому цього не пробачили.
Але, як це часто буває, весь свій гнів вони вилили на ні в чому не винну чужу дівчину, яка, звісно ж, приїхала, щоб ловити багатих кавалерів.
А Альберт, на думку матусі й вітчима, був саме таким: красенем на високооплачуваній посаді, хоча щодо цього можна було посперечатися. Адже їжачиха завжди каже їжачку: «Мій гладенький!»
І цей ідеальний кавалер мав привести на посаду невістки столичну красуню з власним житлом і капіталом, а не цю дівчину з периферії, яка навіть не знає, як увімкнути посудомийну машину! І де він її тільки знайшов?
Тоді вона ще не мала постійної роботи після закінчення ВНЗ: дівчина знайшла хорошу посаду лише через пару місяців після весілля. А поки що вона підробляла офіціанткою в кафе, де вони й познайомилися.
Як це — одружитися з офіціанткою зі столової? Інтелігентному хлопцеві? Нізащо!
Але Альберт несподівано для себе закохався: йому дуже сподобалася небагатослівна симпатична дівчина, яка вигідно відрізнялася від інших представниць жіночої статі відсутністю «тюнінгу»: накачаних губ, довжелезних нігтів і наклеєних вій.
А те, що вона — з периферії, — це навіть краще: вона буде йому вдячна все життя! І добре, що її батьки небагаті: знатимуть своє місце й не лізтимуть із порадами — йому й своїх вистачить!
Тому егоїстичний Альберт після пів року зустрічей зробив дівчині пропозицію. І вона погодилася, хоча мама з татом після знайомства з майбутнім зятем відмовляли її від цього кроку: їм, чомусь, дуже не сподобався симпатичний і доглянутий Алік.
— Але чому, мамочко? — щиро дивувалася Юлька, якій заздрили всі дівчата в кафе. — Що в ньому не так?
— Не знаю, донечко, — сумно відповідала мама. — А він тебе кохає?
— Звичайно! — обурювалася дочка.
— А чому він не захотів познайомити нас із батьками?
Тут була невеличка ложечка дьогтю: батьки нареченого відмовилися знайомитися з «селом»! Тим більше, бідним! У них нічого взяти, тож нехай сидять на своїй печі й мовчать!
Навіть гроші на весілля вирішили не брати, тим самим одразу позначивши свою позицію: батьків нареченої, так і бути, запросимо, а решта периферії нехай залишається у своєму селі — не дай Боже, ще й зганьблять нас!
Усі ці розмови точилися в присутності Юльки — вони ще до весілля почали жити разом: у свекрів був великий теплий будинок. Та й чого соромитися цієї сільської недотепи!
А наречений, чомусь, жодного разу не дорікнув своїм рідним, хоча бачив, що розмови зачіпають наречену за живе. І тоді в Юльки вперше з’явилася думка, чи не поспішила вона з одруженням.
Але Альберт був таким ласкавим, ніжним і турботливим, особливо вечорами, що всі її сумніви розчинялися у купі поцілунків і ніжних слів, які справедливо називають прелюдією.
А тато з мамою мовчки просиділи в куточку протягом усього весілля. Все це виявилося дуже неприємним для люблячої доньки: інтелігентні батьки працювали вчителями в місцевій школі й нікого не могли зганьбити.
Незабаром після весілля дівчині з червоним дипломом запропонували хорошу роботу, причому можна було працювати віддалено.
Чоловік був проти: сиди вдома, готуй їжу, дбай про затишок і надійний тил! Але тут Юлька несподівано висловила незгоду: вона не збиралася втрачати кваліфікацію. До того ж, їй захотілося не залежати від Аліка в матеріальному плані: хто знає, що може статися!
Тому дівчина влаштувалася на роботу експертом-аналітиком у одну непогану компанію, де її почали цінувати. І це несподівано вдарило по самолюбству егоїстичного чоловіка: виявилося, що у дружини-селянки зарплата набагато вища! Адже саме він мав би бути благодійником, який прихистив бідну дівчину.
Але для його батьків невістка назавжди залишилася офіцианткою — а всі ж знають, хто йде на таку роботу! Так-так: виключно дурні дівки, яким сунуть гроші за фартушок і постійно плескають нижче спини! Ми що, кіно не дивимося?
До того ж, що це за робота — цілий день сидіти за комп’ютером! Напевно, пасьянси розкладає — на інше вона не здатна!
Усе це презирство проглядалося в усьому: у поведінці обох батьків, у поглядах, у словах — як у відвертих, так і в натяках.
Причому, якщо зазвичай більша частина неприязні виходить від свекрух, а свекри, найчастіше, байдужі або лояльні у ставленні до невісток, то тут все відбувалося з точністю до навпаки: саме Сергій Борисович став «щодня викльовувати дівчині печінку».
Вітчим чоловіка ніби зірвався з ланцюга, побачивши улюблену кістку. У нього й раніше характер був не з солодких — він весь час намагався виховати з пасинка справжнього чоловіка: Альберт якось поділився цим із дружиною.
А тепер так само наполегливо намагався виховати з мовчазної Юльки справжню невістку: адже він вважав себе найкращим педагогом і вихователем! До того ж Альберт зараз міг би й послати, а Юлька — ні! Куди їй подітися з підводного човна?
Вітчим міг без стуку увірватися в кімнату — «все навколо моє!» — і почати висувати претензії та висловлювати невідкладні прохання, незважаючи на те, що у дівчини тривала нарада по відеозв’язку.
Нічого, потім договориш! А ось куди потрібно натиснути, щоб увійти в онлайн-банк? Як це — не можеш зараз? До тебе прийшов батько чоловіка, а ти, значить, не хочеш його поважати? Мало тебе Альберт карає! Я з ним ввечері поговорю!
Крик виривався за межі екрану, і дівчині було дуже соромно. Тому вона відключалася, а потім намагалася надолужити згаяне.
А причіпки сипалися з частотою кулеметної черги.
— Що за …. із травою ти зварила? — запитала вкотре Зоя Петрівна.
— Алік захотів зелений борщ!
— А чому яйце не розбила? — свекруха завжди розбивала сире яйце під час варіння.
— Алік сказав, що не любить, коли яйце розбивають у борщ!
— Що ти там несеш нісенітниці? Як я можу не знати, що любить мій син?
— Він сказав, що йому завжди не подобався ваш зелений борщ, але він не хотів вас засмучувати, — пролепетала Юлька. — І попросив класти яйце йому в тарілку.
Це був нокаут! Сперечатися з улюбленою матусею! І вказати на її некомпетентність у питанні приготування зеленого борщу!
Чи варто говорити, що про роботу в цей день можна було забути: Юлька, плачучи й намагаючись приховати сльози, зателефонувала й попросила відгул.
— Чому ти заздалегідь не замочила рушники?
— Хто так прасує сорочки?
— Коли витираєш пил, чашки треба витирати ретельніше.
І дівчина, якій усе це набридло, вирішила переїхати в орендовану квартиру. Чоловік висловив протест. Але це, на його незадоволення, нічого не змінило: Юлька поставила питання про переїзд у категоричній формі.
— Але чому? — щиро дивувався Алік. — Жити в орендованій квартирі дорого!
— Зате спокійно! — не здавалася завжди поступлива дружина. І додала: ти можеш залишитися — а я переїжджаю!
Альберт остовпів: але після невеликої паузи зрозумів, що жарти скінчилися, і теж почав збирати речі.
Вітчим, будучи токсичною людиною і тим, кого прийнято називати енергетичним вампіром, що, загалом, одне й те саме, почав кричати.
Бо відчув, що з-під носа у нього зникає щоденна смачна їжа — від кого ж він тоді отримуватиме енергію? А цього допустити не можна було.
І тут у нього в голові від напруги лопнула якась судина, і Сергій Борисович без свідомості впав на підлогу: приїхала швидка допомога, яка поставила діагноз: порушення мозкового кровообігу. Пізніше з’ясувалося, що у нього був геморагічний інсульт!
Свекра відвезли — Алік поїхав із ним. А Юлька зібрала речі й переїхала в орендовану квартиру, хоча свекруха, яка раптово втратила розум, дуже лагідно просила її залишитися, називаючи донечкою: їй, чомусь, стало дуже страшно.
Мабуть, Зоя Петрівна відчула, що спокійному життю настав кінець: у свекра відмовили ноги.
«А краще б мізки! — недобре подумала Юлька, дізнавшись про новину. — Усім було б легше!»
Але розум залишився колишнім! А характер уже зовсім став нестерпним: суцільна істерика! Навіть дружина ледве витримувала це «щастя».
Після виписки додому потрібно було забезпечити хворому належний догляд. Було зрозуміло, що потрібна доглядальниця: мама сама не впоралася б.
Але доглядальниці не витримували й пари днів: це тільки в кіно все показують смішно. А в житті все відбувається дуже сумно.
І Зоя Петрівна попросила допомоги! Звісно, у синочка та невістки: до кого ж іще звернутися?
” Та й ти, Юленько, нам не чужа! Пам’ятаєш, як ми всі добре жили разом?”
У молодої спеціалістки Юленьки була хороша пам’ять, і вона б із радістю забула, як добре вони жили разом, та не виходило.
Тому на пропозицію чоловіка переїхати вона відповіла, що поки що не готова.
— Ну, то як ти, готова до переїзду? — поцікавився Альберт через пару днів після розмови.
— Поки що ні!
— Невже так важко зібратися? У тебе ж, здається, речей небагато!
— Справа не в речах: просто я не хочу їхати до твоїх! Так, і не треба так на мене дивитися — я не хочу!
— А як мені на тебе дивитися? Якби я відмовився допомогти твоїм батькам, як би ти до мене ставилася?
– Але ти, як я пам’ятаю, відмовився надіслати їм гроші, коли вони звернулися до нас по допомогу — мені навіть довелося брати кредит! А про весілля я взагалі мовчу!
– Це зовсім інше! — скривився Алік: йому нагадали про неприємні моменти з його життя.
— Серйозно? А я ж тоді намагалася тебе зрозуміти й не образилася! Чому ж ти зараз упираєшся, як баран? Оплати, нарешті, доглядальницю — чому ні? Я не розумію, навіщо нам туди пхатися? Адже видно, що й ти цього не хочеш!
Алік знову скривився: Юлька мала рацію — він дуже не хотів їхати до мами. Присутність хворої людини в домі завжди напружує, а якщо вона ще й має огидний характер, то це стане просто мукою. Та й не відправиш же її!
Але зізнатися, що дружина вкотре виявилася права, було просто немислимо. Тому Алік сказав:
— Вітчим не хоче чужої людини в домі!
— А тобі не здається, що Сергій Борисович занадто багато вимагає? А хто багато хоче — той мало отримає!
— То я не зрозумів: ти що — відмовляєшся переїжджати?
— А що тут незрозумілого: так, відмовляюся!
Альберт трохи помовчав: така поведінка завжди поступливої дружини виходила за межі і вимагала термінового виправлення. Тому він суворо промовив:
– Тоді розлучимося!
І він сподівався, що після цього його Юлька кинеться йому на шию з благаннями не робити цього необачного кроку, здатного зруйнувати їхню неземну любов.
Але дівчина лише криво посміхнулася й вийшла з кухні. А чоловік запізно крикнув їй услід:
– Даю тобі добу на роздуми!
– Подумала? – запитав Алік дружину наступного дня за вечерею.
— Подумала!
— Тоді я йду дзвонити! То що передати: коли нас чекати?
Іншого результату Альберт просто не уявляв: звичайно ж, його Юля погодиться — адже вона так його кохає!
— Мене — ніколи, а ти вирішуй сам, коли тобі зручніше.
– Тобто, як це — ніколи? Ти хочеш сказати, що…
– Так, — перебила його дівчина. — Я хочу сказати, що завтра виїжджаю з квартири і подаю не на розлучення. А ти вільний робити те, що тобі заманеться.
– Що ти мелеш? – раптом розлютився Алік, у плани якого розлучення зовсім не входило. Як і горщики від вітчима, які тепер, мабуть, доведеться виносити йому.
– Скажи, що ти пожартувала! Ми ж кохаємо одне одного!
– Це тобі тільки так здається! Ми з тобою кохали одну людину: я — тебе, а ти — теж себе! Тому ти й надалі робитимеш те, що робив раніше — кохатимеш себе, але вже житимеш за іншою адресою — з коханою матусею.
І це тепер відбуватиметься у твоїй гордій самотності — я вже не зможу скласти тобі компанію, бо моя любов минула.
Тому я самоусуваюся — адже я тобі тільки заважала. Та й батьки, напевно, не захочуть бачити поруч із собою ненависну невістку.
Все це спокійно висловила чоловікові завжди небагатослівна Юлька: виходило, що вона йде від нього, цікавого брутала у самому розквіті сил! Як це так? Адже таких, як він, не кидають!
Адже він, буквально, витягнув її з села! Забезпечив комфортне й безбідне життя!
До того ж чоловікові було дуже комфортно й приємно жити з такою симпатичною й охайною дружиною, у якої все було розкладено по поличках і на все знаходився час. А як же неймовірно вона готувала зелений борщ!
— Не кажи дурниць, — спробував повернути все на свої місця засмучений Альберт, приголомшений раптово відкритою правдою та неприємними перспективами.
— Вони на тебе чекають!
— Вони чекають не на мене, а на безкоштовну доглядальницю, — втомлено промовила дівчина, яка за весь цей час чудово вивчила родичів чоловіка.
– Ти розумієш, що зараз може статися? Я ж, зрештою, можу й погодитися на розлучення! Подумай добре, на що ти йдеш!
– А я вже добре подумала — останнім часом тільки цим і займаюся! І навіть якщо ти не погодишся, нас все одно, зрештою, розлучать!
— То це — твоє остаточне рішення?
— Так, і безповоротне! — і з цими словами Юля вийшла з кімнати.
А через пів години — з квартири з невеликим рюкзачком речей — вона завжди була мінімалісткою: орендоване житло, в якому їй належало жити, вже було оплачене.
А абсолютно розгублений Альберт залишився, як то кажуть, біля розбитого корита. І тут задзвонив телефон: на екрані з’явився мамин номер.
— Синку, коли ви приїдете? — плаксиво запитала жінка. — Я не спала сьогодні вночі: він мені всі нерви вимучив!
Попроси Юльку, нехай завтра купить у аптеці якісь заспокійливі — ті, що видають без рецепта!
І додала:
— Бо я вже всі з’їла. І нехай одразу ж привезе — вона ж у тебе вільна! Заразом й мені допоможе: мені треба сходити підстригтися! А Сергію потрібно часто міняти підгузки: ти ж знаєш його проблеми.
«М-так…» — подумав Альберт: перспектива вимальовувалася сумна. А розумна Юлька, виявляється, вчасно втекла! І як же тепер він без неї?
— Мамочко, заплети поки що волосся у хвіст — це тебе дуже омолоджує! А щось із заспокійливих я бачив у тебе в настінній шафці у ванній! — спробував відтягнути неприємний момент поїздки до будинку матері чоловік: після від’їзду дружини все стало бачитися не в такому сяйному світлі.
– А Юлька де? — не відставала втомлена Зоя Петрівна.
– А ми з нею розлучаємося — ти ж цього завжди хотіла! Ось, твоє бажання здійснилося! Ти рада?
По той бік трохи помовчали, а потім вибухнули криком:
– Ти що, з глузду з’їхав — зараз розлучатися? Не міг почекати? Я що, тут одна маю мучитися? Я думала, Юлька мені допоможе! А ти — на розлучення! Ось так ти дбаєш про матір!
І поклала слухавку: навіщо далі розмовляти — синові ж не було часу доглядати за вітчимом. А невістку, судячи з усього, він прогнав! Ось і пощастило з синочком — думає тільки про себе!
А Юлька йшла вечірнім містом і відпочивала душею — вперше за довгий час. Думок не було, так само як і емоцій та почуттів: все вичерпалося до самого дна.
Що ж їй треба було зробити? Ах, так: Юлька розмахнулася й кинула щось у урну, що стояла неподалік.
— Дівчино, ви загубили ключі! — почула вона за спиною.
— Я їх не загубила, я їх викинула.
— Але навіщо?
— Тому що вони — з мого минулого життя: я зачинила його, а ключі викинула. Повертатися туди я не збираюся, і вони мені більше не знадобляться.
І це було цілком справедливо: минуле має залишатися в минулому. А зимові речі вона собі купить — дівчину несподівано підвищили!
Тому Юлька поправила ремінець рюкзачка, що зісковзнув, і зробила крок у своє майбутнє, яке обов’язково буде світлим.
