— Цей колір робить з тебе працівника шиномонтажу, а не нареченого.
Ірина з огидою схопила двома пальцями лацкан темно-сірого піджака. Максим, що стояв на невеликому подіумі перед дзеркалами, лише втомлено примружив очі.
— Це нормальний колір, мамо. Графітовий.
— Я працюю адміністратором в елітній стоматологічній клініці, — відрізала Ірина.
Вона відступила на крок назад, критично оглядаючи сина з ніг до голови.
— У мене там люди з таким рівнем доходу, що тобі й не снилося. Я звикла до престижних речей. А це дешевизна. Знімай.
Варя сиділа на пуфі в кутку примірочної й мовчки гортала робочі чати. У логістиці кінець місяця завжди означав аврал, і сперечатися зі свекрухою через відтінок тканини їй зовсім не хотілося.
Вони приїхали вибирати костюм для весілля, але останні сорок хвилин Ірина займалася виключно тим, що намагалася перекроїти весь їхній бюджет під свої стандарти розкоші.
Діана, молодша сестра Максима, сиділа на сусідньому пуфі й безперервно гортала стрічку в телефоні.
— Мамо, ви ще довго? — примхливо промовила Діана. — Я вже втомилася тут сидіти. У мене взагалі-то вихідний, а я на цю примірку пів дня згаяла.
— Потерпи, Діаночко, — лагідно відповіла Ірина. — Твій брат одружується. Ми маємо проконтролювати процес. Варвара, скажи своєму майбутньому чоловікові, що на власному весіллі не можна виглядати як бідний родич.
Ірина перевела погляд на невістку.
— Мені подобається графітовий, — рівно відповіла Варя, не відриваючись від екрана телефону. — І він вписується в наш бюджет.
Слово «бюджет» подіяло на свекруху безвідмовно. Вона поправила кофту й уперла руки в боки.
— Ось ми й підійшли до головного. Ваш бюджет. Ви збираєтеся святкувати в пристойному місці, а меню замовили, наче в придорожній забігайлівці.
— Курячий рулет, два види салатів, гаряче на вибір і м’ясна нарізка — це стандартне банкетне меню, — Максим почав розстібати сорочку, щоб якнайшвидше закінчити цю суперечку.
Він скинув піджак і кинув його на спинку крісла.
— Ми оплачуємо все самі, без кредитів, — додав він. — На що вистачає, те й беремо.
— Мені соромно перед людьми! — голос Ірини піднявся на октаву. — Я запросила двадцять осіб. Моїх двоюрідних сестер, тітку Тому з області, колег із клініки. Ви хочете годувати шанованих людей курячим рулетом?
Варя заблокувала екран телефону й підняла погляд на майбутню свекруху.
— Ірино Вікторівно, ми домовлялися про п’ятдесят гостей. По двадцять п’ять з кожного боку. Якщо ви хочете додати ще двадцять своїх родичів, нам доведеться зменшити порції або перенести все в інший зал.
— У нас бюджет розписаний до гривні, — підтримав наречену Максим.
Ірина поблажливо посміхнулася. Вона підійшла до своєї лакової сумочки, що лежала біля Діани, і почала в ній порпатися.
— Ви, молоді, вічно все ускладнюєте. Я ж хочу якнайкраще. Моя родина звикла святкувати з розмахом.
Вона різко потягнула за блискавку сумочки. На ковролін примірочної випав яскраво-жовтий рекламний флаєр, щільно заповнений дрібним шрифтом на звороті. Варя машинально нахилилася й підняла його. На глянцевому папері красувалися пальми та великий напис: «Бюджет-Тур: Відпочинок у розстрочку під 0%».
— Дай сюди, — Ірина швидко вихопила флаєр з рук невістки й зім’яла його. — Це просто макулатура з вулиці. Загалом, послухайте мою пропозицію.
Вона зробила театральну паузу.
— Я беру на себе вашу весільну подорож.
Максим завмер із сорочкою в руках.
— Тобто? Ти ж казала, що в тебе зараз немає вільних грошей.
— У мене є зв’язки, — впевнено заявила мати. — Відправлю вас на море, як королів. Розкішний готель, перша лінія. Ви лише заплатите за столи для моїх рідних.
Вона поправила брошку на грудях.
— І меню для них я виберу сама. Тітці Томі треба червону рибу, моїм колегам — ікру та делікатеси. А путівку я вам організую.
Варя подивилася на Максима. Угода здавалася сумнівною, але математика була простою. Оплатити розкіш для двадцяти осіб виходило дешевше, ніж самостійно купувати звичайний тур у сезон.
— Ви точно берете путівку на себе? — уточнила Варя. — Без сюрпризів?
— Варвара, не ображай мене, — Ірина гордо випрямила спину. — Я дотримуюся слова. Ви оплачуєте банкет за моїм списком, я дарую вам путівку прямо на самому святі. Домовилися?
— Домовилися, — Максим кивнув, натягуючи свою повсякденну футболку. — Меню узгодимо наступного тижня.
Діана на сусідньому пуфі відірвалася від телефону.
— О, море, — промовила вона. — Вам пощастило. А я тут ґарую як проклята в офісі. Нерви на межі. Мені б теж відпочити.
— Заробиш і поїдеш, — відрізав Максим.
Через п’ять днів Варя та Максим сиділи у просторому кабінеті Леоніда, менеджера з організації банкетів у ресторані. На столі перед ними лежала роздруківка остаточного замовлення.
Леонід, високий чоловік з ідеальною поставою, делікатно відкашлявся.
— Максиме, ми вчора внесли корективи, як ви й просили. Ірина Вікторівна приїжджала особисто.
Варя пробігла очима по рядках і відчула, як цифри в її голові починають складатися в катастрофічну суму.
— Леоніде, зачекайте, — Варя присунула аркуш до себе. — Фарширована риба? Тарталетки з чорною ікрою? Елітне міцне окремою позицією? Ми цього не затверджували.
— Ірина Вікторівна сказала, що це спеціальне меню для столів номер сім, вісім і дев’ять, — менеджер зберігав професійну незворушність. — Вона запевнила, що бюджет збільшено і все узгоджено з нареченим.
Максим взяв роздруківку з рук Варі. Він довго дивився на підсумкову суму в самому низу сторінки. Вартість банкету для трьох столів Ірини перевищувала витрати на всіх інших гостей разом узятих.
— Ось як, — тихо промовив він.
Варя не стала влаштовувати істерику чи звинувачувати нареченого в м’якотілості. Вона була логістом і звикла працювати з форс-мажорами.
— Ми не зможемо покрити цю суму, Максе, — сказала вона рівним голосом. — У нас фізично немає цих грошей на рахунках.
— Я знаю, — Максим відклав папір і подивився на менеджера. — Леоніде, давайте зробимо так. Розділіть це замовлення на два окремі договори.
Менеджер запитально підняв брову.
— Перший договір на наших п’ятдесят осіб. Стандартне меню, яке ми обговорювали спочатку, — Максим говорив чітко, вимовлюючи кожне слово. — Я оплачую його прямо зараз, повністю.
— А другий? — уточнив Леонід.
— А другий договір — на столи № 7, 8 і 9, з рибою та ікрою. Оформіть на ім’я Ірини Вікторівни. З післяплатою в день банкету.
Максим дістав банківську картку.
— Вона сама зробила це замовлення, тож і розраховуватиметься за нього.
— Ви впевнені? — Леонід зробив позначку у своєму блокноті. — Зазвичай такі питання вирішуються всередині родини до початку заходу.
— Абсолютно впевнений, — відповів Максим. — Якщо путівка справді існує, ми просто перекажемо їй цю суму після весілля. А якщо ні… значить, кожен сам платить за свої амбіції.
Варя мовчки погодилася. План був ризикованим, але це була єдина страховка від відвертої нахабності.
У день весілля просторий зал ресторану гудів від розмов і музики. Варя сиділа на чолі столу й спостерігала за тим, що відбувалося, з легким інтересом дослідника.
Ірина поводилася так, ніби це був її особистий бенефіс. Вона пурхала між сьомим, восьмим і дев’ятим столами, голосно роздаючи вказівки офіціантам.
— Молодий чоловіче, куди ви несете цю нарізку! — її голос заглушав фонову музику. — Це для тітки Томи, поставте сюди!
Вона схопила іншого офіціанта за лікоть.
— І стежте, щоб у моїх колег келихи не залишалися порожніми! У нас усе оплачено за найвищим розрядом!
Діана сиділа за тим самим елітним столом. Весь вечір вона демонстративно нудьгувала, колупаючи виделкою дорогу рибу й безперервно знімаючи себе на телефон.
Ближче до середини вечора тамада радісно змахнув мікрофоном.
— А тепер слово мамі нареченого! Найголовніший і довгоочікуваний подарунок!
У залі трохи стихло. Ірина поправила на грудях масивну брошку, поправила поділ ошатної сукні і царською ходою попрямувала до центру залу. У руках вона дбайливо стискала пухкий білий конверт.
Варя скосила погляд на Максима. Той сидів з прямою спиною і спокійно дивився на матір.
— Діти мої, — почала Ірина, витираючи сухі очі серветкою. — Я так хотіла подарувати вам цю поїздку. Вибирала готель, старалася, домовлялася зі своїми людьми.
Вона зітхнула.
— Але вчора я прийняла інше рішення.
За столами родичів Ірини пролунали схвальні шепоти.
— Ви молоді, сильні, у вас попереду все життя. Ви й на дачі чудово проведете медовий місяць: природа, шашлики, — голос Ірини задзвенів від удаваного розчулення.
Вона перевела погляд на молодшу дочку.
— А ось нашій Діаночці зараз дуже важко.
Діана кокетливо опустила вії й зробила вигляд, ніби ховає обличчя від камер.
— У неї такий стрес на роботі, вона так втомлюється, — продовжувала промовляти свекруха. — Тому, мої дорогі… Цю путівку я передаю Діані.
Ірина переможно оглянула зал.
— Їй зараз море потрібніше, щоб відновити нерви. А ви, Варенька і Максим, люди розуміючі. Ви ж сім’я! Ви ж не образитеся!
Ірина театрально простягнула конверт дочці. Діана охоче підхопилася з місця, кинулася матері на шию й голосно завищала.
— Ой, мамочко, дякую!
Варя взяла зі столу келих з мінеральною водою. Зробила невеликий ковток.
— Договір розірвано? — тихо запитала вона, дивлячись прямо перед собою.
— В односторонньому порядку, — так само тихо відповів Максим.
Він дістав із кишені піджака телефон, набрав коротке повідомлення й натиснув «відправити».
Весілля продовжувалося. Ірина, сяючи від власної щедрості, приймала привітання від своїх сестер. Діана вже голосно обговорювала з кимось по відеозв’язку, які купальники їй потрібно терміново купити.
Ніхто з них не помітив, що до столу молодят підійшов Леонід. Максим просто кивнув йому, підтверджуючи команду.
Ближче до винесення торта веселощі досягли свого піку. Родина Ірини активно накинулася на делікатеси, впевнена, що це свято життя оплатив хтось інший.
Леонід безшумно підійшов до Ірини, коли та сіла за свій стіл, щоб перепочити. У руках менеджера була акуратна дерев’яна скринька.
— Вибачте, Ірино Вікторівно, — ввічливо, але твердо промовив Леонід. — Ваш рахунок за банкет.
Ірина відклала виделку й поблажливо посміхнулася.
— Який рахунок, мій милий? Ви щось переплутали. Ось, йдіть до нареченого, вони за все заплатили.
— Ні, ні, — менеджер залишався стояти на місці. — Максим Вікторович повністю оплатив столи з першого по шостий ще тиждень тому.
Леонід відкрив скриньку.
— А три столи для ваших гостей були за окремим договором з післяплатою. Замовником там зазначені ви. Максим Вікторович попередив, що розрахунок за ці столи буде здійснюватися особисто з вами.
Посмішка зникла з обличчя Ірини.
Вона вихопила зі скриньки чек. Сума за рибу, ікру та елітні міцні напої на двадцять осіб виглядала лякаюче.
Ірина підскочила з місця й кинулася до столу молодих.
— Що це за новини?! — просичала вона, трясучи чеком перед обличчям Максима.
Гості за сусідніми столами почали обертатися.
— Щось не так, мамо? — рівно запитав Максим, відкладаючи серветку.
— Чому ви не оплатили банкет?! Ми ж домовлялися! Я що, маю ганьбитися перед людьми?!
— Ми домовлялися, що оплатимо твоїх гостей в обмін на путівку, — спокійно сказав Максим, не підвищуючи голосу.
Він поглянув на Діану, яка завмерла з шматочком торта на виделці.
— Ти публічно подарувала путівку Діані. Отже, наша угода анулюється. За свої делікатеси платиш сама.
— Та як ви смієте! Я ж ваша мати! У мене немає таких грошей! — заголосила Ірина, озираючись на затихлий зал.
Родичі за її столами перестали жувати й тепер напружено стежили за скандалом.
— Тоді Діані доведеться повернути тур у те бюджетне агентство, — миролюбно втрутилася Варя. — Пам’ятаєте той жовтий флаєр із примірочної? Його якраз вистачить, щоб закрити рахунок.
— Я не можу його здати! — випалила свекруха, втрачаючи самоконтроль.
Вона зім’яла чек у кулаці.
— Я брала його в розстрочку, там штрафи за скасування! Спеціально для Діани брала! А ви хотіли обдурити моїх гостей задарма!
— Задарма? — Максим скупо посміхнувся. — Мамо, ми оплатили п’ятдесят осіб. А ти вирішила розважитися за наш рахунок.
Він відкинувся на спинку стільця.
— Усе чесно. Немає путівки — немає банкету. Оплачуй.
Ірина хапала ротом повітря, намагаючись підібрати слова. Її маска статусу тріснула по всіх швах. Леонід, як і раніше, ввічливо маячив за її спиною, чекаючи оплати. Діана, зрозумівши, що безкоштовна поїздка на море може зірватися через борги матері, ображено втупилася поглядом у тарілку з залишками ікри.
Через два тижні Варя і Максим сиділи в залі очікування аеропорту.
Варя перевіряла посадкові талони в додатку, поки Максим купував їм каву в автоматі. Вони летіли на море. У хороший готель, який забронювали самі, без жодних спонсорів, сумнівних домовленостей і фальшивої щедрості.
Ірина з тих пір так і не подзвонила. Зате Діана встигла написати Максиму довге повідомлення про те, як їм з матір’ю довелося взяти мікропозику, щоб розрахуватися з рестораном, і що поїздка на море тепер скасовується.
Максим повернувся з двома картонними стаканчиками й сів поруч.
— Написала? — запитала Варя, кивнувши на його телефон.
— Угу. Вимагає компенсувати моральну шкоду.
Вони переглянулися. Варя взяла свою каву, подивилася на електронне табло з їхнім рейсом і спокійно сказала:
— Нехай пише. Нам час на посадку.
