Єлизавета Григорівна, моя найдорожча свекруха, до описуваних подій не особливо прагнула в наше з чоловіком житло. Це все тому, що тоді ми жили в моїй однокімнатній квартирі.
Територія була моя, а не її сина, тому вона і не претендувала на часті відвідування. Вона приходила в гості виключно за запрошеннями. І мене це влаштовувало.
Однак все змінилося, коли ми вирішили взяти квартиру в іпотеку. Моя маленька квартира піде на здачу орендарям, а дохід з неї буде частково оплачувати внески.
План чудовий, ось тільки свекруху ніби підмінили. Не встигли ми обжитися на новому місці, як вона почала випрошувати ключі від нової квартири.
– Ну коли ж ви дасте мені свій ключ?
– А вам навіщо, Єлизавета Григорівна?
– Це вже квартира мого сина. Можу приходити, коли захочу.
– Це не його, а наша квартира, – якомога м’якше нагадала я їй, і розмова раптово змінив напрямок.
Я намагалася не звертати уваги на прохання свекрухи. «З часом заспокоїться», – думала я. Але і це змінилося, коли нам зателефонували з охоронної служби.
Коли ми купили квартиру, вона була вже з сигналізацією. Ми переоформили договір з попередніх власників, але особливо нікому про це навіть не розповідали.
І ось одного чудового осіннього дня ми з чоловіком поїхали у справах в іншу частину міста. Раптом мені дзвонять і кажуть, що в квартиру зайшли, але систему не відключили. Я повідомила, що це не ми. І ключів ми нікому не давали.
І поки ми мчали додому, в квартиру вже ломився наряд. І знаєте, хто опинився всередині? Єлизавета Григорівна.
З’ясувалося, що якимось чином вона зуміла розжалобити чоловіка і той дав їй дублікат ключів від квартири. Сам він не очікував від матері подібної поведінки, тому й не замислювався про важливість приватного життя.
Моєму гніву не було меж. Я тут же відібрала ключі і заборонила свекрусі взагалі приходити до нас додому. Та в сльози.
На питання чоловіка, що вона тут взагалі робила, Єлизавета Григорівна стала стверджувати, що так як вона все життя йому присвятила, то все його – і її теж.
– Значить так, милий, – сказала я чоловікові, коли свекруха все ж покинула нашу квартиру. Я все ще була дуже зла на нього за віддані ключі. – Або ти вирішуєш цю проблему зі своєю мамою, або я їду до себе, і ти залишишся жити з нею.
Чоловік навіть не знайшов, що відповісти. Він немов ще не відійшов від шоку. Треба визнати, що я і сама була у чималому шоці. Адже свекруха раніше не розкривалася з подібного боку.
