-Катю, одумайся! Твоєму обранцеві вісімнадцять років, тобі — двадцять шість! Чудова пара! Що він тобі зможе запропонувати? Нескінченні проблеми, ось що. Тебе ж колеги висміють.
Прийшла вчителька, закохалася в учня. Звільняйся з цієї школи за власним бажанням, поки не пізно. Інакше тебе звільнять за аморальну поведінку, — моя мама все барвисто описала.
А мені хотілося вити. Так вийшло, що Ігор і я покохали одне одного. Так, він набагато молодший і мій учень. Але через рік Ігор закінчить школу. Ми одружимося. Різниця у віці не буде кидатися в очі. Треба трохи почекати.
У мене немає сил розлучитися з цим хлопцем. Ігор — моя перша любов. Мама, звісно, перебільшувала, кажучи, що всі знають про наші стосунки. Ми з Ігорем зустрічалися таємно.
Безумовно, я усвідомлювала, що така «гаряча» новина миттю розлетиться по всій школі, хіба що глухий не почує.
Однак я не могла себе втримати, горіла в обіймах коханого, ловила кожен його погляд. Розуміла, що подаю поганий приклад. Я, як вчителька, маю сіяти розумне й добре.
…Моя мама теж педагог, і для неї мій вчинок не мав пояснення. Я пошкодувала, що поділилася з мамою своєю радісною новиною.
Підтримки від неї не відчула. А скільки разів у думках я розлучалася з Ігорем? Не злічити. Але, як тільки бачу його, серце завмирає, подих перехоплює, плювати на все, кохаю! Усі заборони зникли, я йду наперекір усьому.
З Ігорем я відчувала себе наївною дівчинкою. Він був відмінником у навчанні, атлетичним, розсудливим у житті.
Однокласниці Ігоря бігали за ним слідом. Доводилося непомітно ревнувати. На душі було радісно й неспокійно.
…Пролунав останній шкільний дзвінок. Ігор вступив до університету. А я… дізналася, що чекаю дитину.
Мама, помітивши зміни в моїй зовнішності, не забула зауважити:
— Дострибалися, голубчики. Що тепер? Будеш позбавлятися плоду кохання? Не послухала мене, тепер розплачуйся, дурепо.
— Ні, не буду позбуватися, — відповіла я.
…Народилася наша Свєта. Ігор не поспішав стати моїм чоловіком. Навчання для нього було на першому місці. І, взагалі, він почав віддалятися від мене. Уникав зустрічей, «забував» дзвонити.
Студентське життя, однокурсниці… Словом, ми незабаром розійшлися. Наші шляхи розійшлися. Мені довелося впасти з небес на землю…
Я залишилася сама з донькою. І нікому не розповіси, що у мене був роман з учнем. Почнуться плітки. Висміють, засудять. Душа заніміла…
Мама, бачачи мій жалюгідний стан, заспокоювала:
— Відчуваю, у тебе не все гаразд з Ігорем. Нічого, Катю, навіть у попелі буває іскра. Досить мучити себе. Все владнається, ось побачиш.
…Минуло два роки. Ми з Ігорем не бачилися. До мене почав залицятися хлопець із собачкою. Я його так і називала — «хлопець із собачкою».
З Льошею ми познайомилися в парку, де я постійно гуляла з візочком, а він — зі своїм цуценям такси Ханні. Розговорилися, то тут, то там…
Льоша виявився приємним молодим чоловіком, душевним, з почуттям гумору, від нього випромінювалося особливе світло. Між нами закрутилося кохання.
Світланку та Ханні ми залишали у моєї мами, а самі бігали в кіно, у кафе. Мама була щаслива:
— Ідіть, молодь, розважайтеся, поки є бажання. А я, ну, посиджу з онучкою та собачкою.
…Через деякий час я разом зі Світланою переїхала до Льоші. Нам було добре й спокійно разом, жодних емоційних потрясінь. Тиша й спокій…
Якось дзвонить мама й плутано каже:
— Катя, приходив батько Світланки. Кричав тут на сходовій клітці. Вимагав тебе. Я злякалася й дала твою адресу. Бачиш, яким виявився твій улюблений учень: весь такий оксамитовий, а в душі — жалюгідний.
— Нічого, мамо, не хвилюйся, розберемося, — я заспокоїла маму, а сама занервувала. Чому раптом колишній учень згадав про мене?
Незабаром з’явився Ігор:
— Привіт, Катя. Бачу, ти непогано влаштувалася. З’явився чоловік, виховує мою дитину… З якого це права?
-Ігорю, а де написано, що Свєта — твоя дочка? Ти добровільно відмовився від неї. Які претензії?
Ігор одразу пом’якшав:
-Катюшо, та я нічого… Може, ми з тобою під одним дахом? Ми ж кохали одне одного. Забула?
-Довго пам’ятала. Льоша допоміг назавжди тебе забути. Дякую, Ігорю. Ти втратив мене, не повернеш. Прощавай, — я холоднокровно виставила непроханого гостя за двері.
Коли Льоша прийшов з роботи, він помітив моє занепокоєння:
— Щось сталося, Катю?
Я розповіла Льоші про візит Ігоря.
— Дурниці. Не переймайся. Мабуть, скучив. Так буває. Поклич чоловіка на вечерю, — Льоша обійняв мене й потягнув на кухню.
— Чоловіка? У мене в паспорті ще є чиста сторінка для штампа, — посміхнулася я й підморгнула Льоші.
— Катю, виходь за мене заміж! — Льоша став на одне коліно й простягнув до мене руки.
— Мабуть, злякався, що мій колишній мене забере? — я засміялася.
-Злякався. То ти згодна? — Льоша був серйозний.
-Подумаю, — відповіла я, знаючи, що Льоша буде мене пестити.
…Влітку ми з Льошею зіграли весілля. Він удочерив Свєту. А через рік наша сім’я поповнилася. Народився син Максим. Ми з Льошею облаштували затишне сімейне гніздечко.
Ігор більше нас не турбував. Чула, що він одружився з однокурсницею, та залишила його з тримісячною дитиною. Сама втекла з якимось офіцером.
…Роки пролетіли, ми й не помітили.
У нас з Льошею скроні вкрилися сивиною.
Світлана вийшла заміж за іноземця. Живе в Італії. Онука такси Ханні забрала з собою:
— Нехай хоча б один член родини зігріває мені душу на чужині.
Залишилася лише одна турбота — Максим. Синові двадцять два роки, він навчається в академії, шалено захоплений викладачкою літератури. Та, мабуть, відповідає йому взаємністю.
Справді, простежується якась спадковість. Не знаю, як поводитися. Прийняти цей зв’язок чи відрадити сина?
Згадуючи себе, впевнена, що відрадити — ніяк не вийде. Син, як і я, кохав до нестями, не на жарт. Все б нічого, якби не те, що його кохана заміжня, виховує двох доньок. Що тут порадити? Та й хто прислухається до порад? Усі вчаться на власних помилках.
— Максиме, вирішуй сам. Прошу лише про одне: не ображай цю жінку. Не роби з неї посміховисько. Будь чоловіком. Добре обміркуй, перш ніж зважишся на такий крок, — це все, що я могла сказати синові.
— Мамо, ви з татом для мене — найкращий приклад. Дякую, що не читаєте нотацій, — Максим поцілував мене в щічку.
…Весілля не було.
Викладачка Марина та Максим розписалися в РАЦСі.
Через належний час на світ з’явилася Зоя.
Від кохання нікуди не дінешся.
